«Місцеве самоврядування повинно стати надійним та міцним фундаментом народовладдя. Принципово важливе розширення повноважень місцевих рад, максимальне усунення бюрократичного апарату від вирішення питань розвитку територіальних громад. Виступаю за децентралізацію влади…»
Це – четвертий з семи пунктів передвиборної програми кандидата в президенти Віктора Януковича на виборах 2010 року. Не відстає від свого Лідера і «партія влади»: на офіційному сайті Партії регіонів досі міститься її програма, де чорним, точніше, синім по білому написано: «будуть розширені повноваження органів місцевого самоврядування».
Як ці обіцянки здійснюються насправді, останніми роками бачить вся країна. І політичне управління, і управління фінансами на місцях здійснюється винятково під жорстким контролем центру. Причому центр намагається забирати собі максимум доходів регіонів, натомість їм роздає гроші за принципами, що змушують говорити про штучне надання преференцій певним областям.
Але Київ тут тримає пальму першості. З часу відставки Леоніда Черновецького головне місто країни не має власного міського голови. Не має райрад. Під час формування Державного бюджету на 2013 рік уряд вилучив у столичного бюджету половину надходжень від податку на доходи фізичних осіб, на що публічно (!) нарікав сам голова КМДА Олександр Попов. Втім, за роки керівництва цього ж Попова Київ грузнув і продовжує загрузати в боргах, котрі вже сягнули 60 % міського бюджету
Відтак не варто дивуватись, що президентського призначенця в соцмережах нерідко обзивають не інакше як «гауляйтером». Дії центральної влади по відношенню до столиці цілком вкладаються в ознаки окупаційної політики – хіба що без розстрілів.
Під час «снігового колапсу» ставлення президентської вертикалі до киян особливо яскраво виявилось у продовженні практики перекриття вулиць для кортежів перших осіб. Хоча ще 13 місяців тому президентська прес-служба розповідала, що тому ж Януковичу державним коштом орендовано спеціальний кабінет просто за місцем проживання, в «Межигір’ї». При цьому у Януковича на повному серйозі запевняли, що це зроблено в тому числі щоб «уникнути складностей, які виникають на дорогах Києва через рух кортежу президента»!
Ще показовішими є дії влади незабаром після колапсу. Схоже, якщо обурення киян і було помічене владою, то стало для неї лише приводом підкреслити свій «окупаційний» характер.
Можна було чекати, що Янукович, у звичному стилі «добрий цар з поганими боярами», хоч би покритикує голову КМДА Попова. Або, в крайньому разі, це міг би зробити Азаров. Проте персональної публічної критики «намісник» Януковича наразі не почув. Навпаки: йому дозволили самому призначити винних. Відтак саме Попов звільнив начальника «Київавтодору» Георгія Глинського та начальника управління з надзвичайних ситуацій КМДА Віталія Пшеничного. Азаров на засіданні уряду ці звільнення схвалив, і чиновникам столиці стало ясно: Попову ніщо не загрожує.
Також Попов прийняв відставку свого першого заступника Олександра Мазурчака. Останній тепер всіляко вигороджує керівника столиці, запевняючи, що головна провина в неготовності міської влади до колапсу – саме на ньому, Мазурчаку.
Читайте також: Весняний апокаліпсис у Києві
Ще смішніше – чи сумніше – вийшло з призначеннями голів трьох районів столиці, котрі Янукович зробив 28 березня. Особливе обурення киян викликало те, що головою Солом’янського району став одіозний екс-депутат від ПР Максим Луцький, кум не менш одіозного міністра освіти Дмитра Табачника.
Обурення справедливе, адже, по-перше, на попередніх парламентських виборах Луцький неприховано підкуповував виборців (сьогодні від соціологів навіть можна почути неофіційні терміни на кшталт «число Луцького» – тобто відсоток голосів киян, котрі непопулярний кандидат може завоювати роздачею продуктових наборів). По-друге, ті вибори Луцький програв.
Не допомогли ні продуктові набори, ні 40-хвилинний (!) рекламний фільм на Першому національному ні висунення «двійника» проти найпопулярнішого опозиційного кандидата, ні те, що на окрузі змагались представники «Батьківщини» й УДАРу, розпорошуючи опозиційні голоси.
Луцький взяв третє місце з 21 % голосів. А відбувалось на це окрузі № 222 в Солом’янському районі Києва. І ось тепер Янукович поставив його керувати саме цим районом! Активістам місцевої громади це важко сприймати інакше, як ляпас.
Водночас, за даними Тиждень.ua, цю посаду Луцькому обіцяли ще в грудні. І його попередник у кріслі голови Солом’янського району Іван Сидоров про це знав. До речі, офіційно Сидоров звільнений цього ж дня, 28 березня, за власним бажанням.
Не так вийшло з двома іншими новопризначеними, про котрих говорять менше – головою Святошинської адміністрації Юрія Бондаря та керівником Голосіївського району Юрія Курінного. Обидва походять з Донеччини. Але цікаво навіть не це, а те, що їхніх попередників зняли з посад за… нездатність впоратися з обледенінням доріг!
Наприкінці січня, за інформацією прес-служби КМДА, Януковича про це просив сам Попов. І ось результат: під час справжнього стихійного лиха райони залишилися взагалі без керівників.
Можна було б припустити, що тепер на Банковій схаменулись, і намагаються навести лад хоч би в очікуванні «водного колапсу», котрий може прийти після сніжного. Але є сумніви. По-перше, поряд із трьома новими головами київських райадміністрацій 28 березня Янукович призначив ще аж 19 нових голів РДА по всій країні. Тобто про термінову реакцію на ситуацію в Києві тут не йдеться.
По-друге, при цьому так і лишилась без повноважного керівника адміністрація Подільского району, попередній голова котрої також був знятий за невдалу боротьбу з обледенінням у січні з подачі Попова.
Звичайно, те, що в тому чи іншому районі немає голови РДА, ще не означає цілковитої відсутності порядку. За нормальної організації роботи місцевих та центральних органів виконавчої влади цілком досить перших заступників, котрі, як правило, отримують приставку «в. о.». Однак «сніговий колапс» показав іншу річ: що чиновники, від котрих залежить життєдіяльність міської інфраструктури та безпека киян, ніяк не залежать від цих самих киян.
І глава держави не збирається цього міняти. Інакше давно взявся б виконувати власні офіційні обіцянки, цитовані на початку цієї статті. А отже, в кінцевому рахунку, питати за всі проблеми, котрі вже виникли і ще тільки можуть постати, потрібно саме з нього – президента Януковича.