Про те, як упровадження нового вітчизняного Кримінального процесуального кодексу зможе виправити ситуацію в Україні, приміром, чітко відокремити повноваження та відповідальність прокурорів, слідчих, адвокатів і суддів, Тиждень дізнавався в довгострокового консультанта проектів Ради Європи, екс-прокурора Грузії Еріка Сванідзе.
У. Т.: Однією з позицій нещодавно впровадженого в Україні КПК є інститут «негласних слідчих дій». Як ви оцінюєте цю норму з позиції дотримання прав людини? Чи не загрожує вона тим, що не лише підозрюваним, а й будь-яким неугодним владі особам у ході таких дій можуть бути підкинуті компромат, докази «винуватості»?
– Ви маєте достатньо захисних заходів проти зловживань у цій сфері. З одного боку, судовий контроль. З іншого – Закон «Про оперативно-розшукову діяльність», що перебуває поза нинішнім КПК. Найбільший здобуток згаданого Кримінального процесуального кодексу в тому, що ці процеси включено до змагальної процедури. Отже, окрім судового контролю більшість прихованих слідчих дій або ж дій щодо дізнання потребують судового нагляду. А отже, є спеціальна процедура, коли прокурори або слідчі мають вимогу доводити потребу в таких діях. Що цілком відповідає вимогам Європейської конвенції з прав людини, зокрема її ст. 8 щодо пропорційності правомірності певних дій у процесі судового розслідування. У цьому сенсі в Україні імплементоване таке саме законодавство, як і в більшості європейських держав. Тут я говорю про правові акти. Як їх упровадять у практику, буде видно за деякий час.
Ви повинні розуміти: вони не обов’язково гарантують 100% того, що особи, які провадять слідчі дії, не зловживатимуть своїми повноваженнями. Текст без імплементації залишається лише текстом. Ми працюємо над впровадженням нового КПК у місцеву практику і спілкуємося не тільки з владою, а й із представниками громадянського суспільства. Ще зарано говорити про значущі результати, однак мені здається, що вже є певні сигнали. Загалом ті, хто порушує закон, – дуже вигадливі особи, їм доволі часто вдається знайти в законі білі плями чи слабкі місця, щоб обійти їх. З огляду на це український КПК є таким же резистентним, як й інші подібні європейські кодекси, що нормують кримінальне судочинство.
У. Т.: Які процедури, формалізовані новим КПК, становлять найбільші корупційні ризики?
– Впровадження будь-якого законодавства підштовхує до постановки такого питання, передбачаючи певний відсоток небезпеки. Навіть якщо й немає дискусії щодо того, застосовувати той або інший закон чи ні, якщо його дотримання ніхто не контролює і його легко порушити, все ж таки й найкращі з них можуть бути використані задля корупційної вигоди. Проте такі дії все одно є вельми лімітованими. Наприклад, у разі накладання арешту замість того, щоб відпустити особу на поруки під заставу, можна вимагати її обов’язкового утримання в СІЗО. У КПК детально прописані норми, які мінімізують ці ризики. Проте я повторю: будь-який закон може бути порушений. Сам по собі він не вирішує проблеми, проте є важливою умовою для мінімізації ризиків корупції.
Грузинський досвід у цьому плані є доволі успішним, оскільки відбулася зміна не суто законодавства, а суспільної свідомості. На то були сильна політична воля і комплексний підхід включно із вжиттям необхідних заходів. Я кажу не лише про підвищення зарплат, а й про матеріальне забезпечення. Також були імплементовані специфічні закони. До того ж у Грузії КПК, подібний до нинішнього українського, почав дуже активно застосовуватися проти тих, хто був втягнутий у корупційні схеми. Вдалося зменшити кількість прихованих слідчих дій, і діяльність прокурорів та суддів стала прозорішою. Боротьба з корупцією досить потужна і повномасштабна. Однак загалом підхід до її подолання має включати не лише голий закон, а й низку інших елементів. Грузії, як на мене, комплексні зміни більш-менш вдалися, що дало змогу мінімізувати ризики розкручування корупційних схем тощо.
У. Т.: Однією з особливостей нового українського КПК є зміна ролі та повноважень прокурора. Які новації, на вашу думку, ключові?
– Новий український КПК впроваджує найсучаснішу модель роботи прокуратури в рамках кримінального правосуддя. Головним тут є концепт про процедурне керівництво, яке мають здійснювати прокурори. Це дуже прагматична річ, яка спирається на просту логіку: прокурор є кінцевим користувачем продуктів діяльності слідчих органів. Це особа, яка веде справу і виступає обвинувачем перед судом. Слідчі органи не мають ані сили, ані повноважень прокурора, а лише проводять розслідування.
У країнах із пострадянською специфікою, зокрема в Україні та Грузії, краще відокремити прокуратуру і слідчі органи одне від одного. Новий КПК є тим законодавчим майданчиком, на основі якого це можна зробити. В України попереду ще п’ять перехідних років, протягом яких прокуратура поступово буде позбавлена повноважень розслідувати кримінальні злочини самостійно. Вона й без того вже є достатньо потужним органом завдяки своїй функції вести справи в суді як сторона обвинувачення та керувати слідчими органами в процесі збору свідчень та розслідування. Розділення прокуратури та слідчих органів потрібне для того, щоб не допустити появи надпотужної інституції, яка може зловживати своєю владою і повноваженнями.
У країнах, які перебувають на шляху трансформації судової системи, зокрема сектору прокуратури, дуже важливо не змішувати, а розподіляти повноваження, щоб мати якіснішу відповідальність. Прозорість судової системи залежить від чіткості та ясності повноважень прокуратури, оперативних, слідчих органів і суддів.
У. Т.: Якими є практика і досвід Грузії щодо демократизації прокуратури?
– Селективні процедури вже були запроваджені. Як інсайдер можу сказати, що лунають послідовні заяви, які доводять, що й після демократизації прокуратури є певні зловживання. Прокурор досі лишається домінантною фігурою під час судових процесів. Знову ж таки це питання імплементації законодавства: закон сам по собі може бути чудовим, однак практика і його впровадження призводять до відхилень. Тому потрібно дивитися на суть процесів, а не тільки на текст чи формальний процес імплементації.
У. Т.: Що саме в системі ведення слідчих дій та судочинства має змінити впровадження Державного бюро розслідувань?
– Важливо, щоб в Україні не була створена ще одна інституція-«монстр». Розподіл функцій і повноважень щодо ведення кримінальних справ і судового процесу має бути прозорим. Також важливим і дискусійним питанням залишається масштаб досудових слідчих дій. Я проти зібрання всіх органів, які проводять слідчі дії в Україні, під одним дахом Державного бюро розслідувань. Краще розподілити ці повноваження і функції між трьома-чотирма різними слідчими інституціями, як у вас є зараз. Цілком можливо, що Держбюро розслідувань займатиметься питаннями економічної корупції та зловживання повноваженнями серед високопосадовців, особливо коли йдеться про порушення прав людини. Є вимога прецедентного права, яке використовує Європейський суд з прав людини, що розслідувати такі справи має окремий інституційно незалежний слідчий орган.