Майстерне балансування. Пекка Вісурі про фінську безпекову політику в умовах нейтралітету

Про фінський досвід майстерного балансування між Сходом і Заходом у сфері безпеки Тиждень спілкувався зі старшим науковим співробітником Інституту Алексанте­­рі Університету Гельсінкі Пеккою Вісурі, який приїздив до України, щоб виступити в Книгарні «Є».

У. Т.: Наскільки політика «фінляндизації» 1960–1980-х років вплинула на безпекову політику сучасного Гельсінкі? Чи ваша країна й досі має звичку озиратися на Росію, приймаючи рішення в безпековій сфері?

– Термін «фінляндизація» не зовсім підходить для того, щоб говорити про політику моєї держави у часи холодної війни, коли вживати його в негативному значенні. Уперше це слово з’явилось у внутрішніх дебатах у Німеччині 1970-х років як попередження, що ця країна може «фінляндизуватися», обрав­­ши нейтральну між Сходом і Заходом позицію. Незайве згадати, що вона була тоді окупована й розділена. Фінляндія такого не зазна­­ла, але після вій­­ни зазвичай перебувала в зоні впливу СРСР. Від того моменту крок за кроком Гельсін­­кі здо­бувало дедалі бі­ль­­шу свобо­­ду дії. Це була по­­літика ней­­тралітету, яка забезпечила успіх у період холодної війни. Фінляндія була членом нордичної групи країн та зони вільної торгівлі EFTA від 1960-х, а в 1974-му уклала договір про вільну торгівлю з Європейським економічним співтовариством.

Фінська стратегія врівноважування інтересів та впливу східних і західних держав під час холодної війни виявилася успішною, і тому мої співвітчизники мають позитивний досвід політики ней­­тралітету. Сьогодні Фінляндія – частина Європейського Союзу і насамперед повинна орієнтуватися на Брюссель. То наша «друга столиця». На мою думку, й Москва, й Вашингтон мають однакову вагу в нинішній безпековій політиці Фінляндії. Крім того, важливий для нас і Берлін: Німеччина – сильний стабілізаційний чинник у Балтійському регіоні.

У. Т.: Питання про вступ Фінляндії до НАТО досі залишається дуже непростим і заплутаним. Яка нині ситуація з його обговоренням у середовищі фінського безпекового істеблішменту?

– Не бачу жодних проблем із НАТО в безпековій політиці своєї країни. Офіційно заявлено, що вона має з Альянсом добрі відносини співробітництва, але вступати туди потреби немає. Найважливіше для Фінляндії – членство у ЄС, і разом зі Швецією вона утворює роздільну зону між Росією та Північноатлантичними країнами. Всі сторони користуються благами тривалої стабільності в Північній Європі, особ­ливо у Балтійському регіоні.

Близько 60% фінів підтримує політику військового нейтралітету, і лише якісь 20% висловлюються за приєднання до НАТО. Але бурхливих дискусій на цю тему немає. Фінські військові пов­­ністю виконують зобов’язання, визначені політичним керівництвом країни, і рішення в політиці безпеки сприймаються як суто політичні питання.

У. Т.: На чому базується сучасна оборонна й безпекова стратегія Фінляндії?

– Фінська оборонна доктрина вже від часів холодної війни базується на незалежній системі територіальної оборони з досить великою армією резервістів (бли­зько 300 тис. солдатів), а також ефективних військово-повітря­них силах, які мають у своєму розпорядженні понад 60 американських винищувачів F-18 Hor­net. Тому для сучасної Європи фінська військова модель певною мірою виняткова, але на її користь є вагомі аргументи міркувань політики безпеки, які ґрунтуються на геостратегічній ситуації між Росією та західним військовим альянсом під впливом США. Із цих міркувань наша воєнна доктрина повністю оборон­­на, і закордонні військові завдання мають для нас другорядне значення.

До того ж на півночі континенту геополітична й безпекова ситуація набагато простіша, ніж була в часи холодної війни. Звичайно, залишаються проблеми фінансування збройних сил у майбутньому, але їх слід оцінювати в межах стабільного без­пеково-політичного оточення Фінляндії, тому не можна вважати, що вони нездоланні. Фінська армія зараз реформується, і в результаті цієї реорганізації залишиться невелике кадрове ядро (близько 20 тис. осіб) із сучасним озброєнням, хоча строкова служба для чоловіків усе ще залишатиметься обов’яз­ковою. Це дасть нам змогу тримати численний резерв сухопутних військ.

У. Т.: Якими ви бачите перспективи збереження миру й національного суверенітету пострадянських країн у сучасних умовах, коли НАТО недостатньо потужне й переживає функціональну кризу, а Москва стає дедалі агресивнішою?

– На мій погляд, ситуація не така загрозлива. Російське керівництво має давню традицію розумного стратегічного мислен­­ня й дуже добре знає реальне співвідношення сил у світі, а над­­то в Європі. І воно явно на користь Євросоюзу із його 500 млн населення, а не Росії з її 143 млн. До того ж економічна могутність ЄС у співвідношенні ВВП уп’яте­­ро перевищує російську. РФ вистачає проблем на півдні й сході, тож для неї немає жодного сенсу шукати собі клопотів іще й на заході. Ситуація на Кавказі та в Середній Азії зовсім інша, ніж у Європі. У найближчому видимому майбутньому немає жодних ознак фундаментальних змін загального геополітичного ландшафту.

У. Т.: Як змінилися оборонні доктрини в Європі по закінченні останньої великої війни?

– Після двох світових та холодної воєн мілітарна ситуація в Європі змінилася фундаментально. Масових армій більше немає, бо відпала потреба готуватися до конфлікту із сусідами у традиційному сенсі. Розвиток технологій теж сприяє переходу від традиційних масових збройних сил до нечисленних високотехнологічних – швидкого реагування. Після В’єтнаму, Іраку й Афганістану західні держави не збираються застосовувати масштабні військові потуги за межами Європи.

Попри те, на геостратегічній основі Фінляндія матиме територіальну оборонну доктрину, яка для континенту буде досить нетиповою. Гадаю, для моєї країни в цьому є сенс.

У. Т.: Під час економічної кризи європейські держави вважають за краще урізати свої оборонні бюджети. Навіть у США зараз обговорюють можливості зменшення асигнувань на оборону. Якими ви бачите зміни в безпековій архітектурі Заходу останніх років?

– У західних країнах спостерігається досить чітка тенденція до скорочення збройних сил, але вихідний рівень був дуже високим. Сьогодні на США припадає май­­же половина глобального оборонного бюджету, а на їхніх західноєвропейських союзників – близько 20%. Тож Захід усе ще відповідає за 60–70% загального оборонного бюджету світу. Це занадто високий рівень споживання, і його слід знизити.

Така ощадність не дуже від­образиться на збройній могутності західних держав, а от інтервенційні можливості радикально зменшаться. Тому ми, певно, не побачимо нової іракської війни в такому вигляді, в якому все відбувалось у 1991 та 2003 роках. Західні лідери дуже прискіпливо розглядатимуть можливості застосування своїх військ для інтервенцій за межами Європи. Американські стратегічні інтереси явно зміщуються в Азійсько-Тихоокеанський регіон.

У. Т.: Чи може, на вашу думку, розташована в одній із ключових геополітичних зон Європи Україна зберігати нейтралітет? Чи є якась альтернатива доктрині колективної безпеки в нашому хаотичному та змінному світі?