Тиждень.ua: В Україні розпочалися нові судові слухання в черговій справі проти Юлії Тимошенко. Цього разу її звинувачують у співучасті в убивстві бізнесмена Євгена Щербаня. Чи відстежують цю подію політичні та дослідницькі кола Франції? Як вона сприймається?
– Я воліла б наголосити на трьох елементах, які викликають запитання та змушують засумніватися в неупередженості цього нового процесу. Передовсім, бачимо грубу неповагу до принципу презумпції невинуватості. Складається враження, що вище керівництво України заздалегідь визначило Тимошенко винною. В цьому сенсі показовим виглядає турне по західних столицях заступника Генерального прокурора України Рената Кузьміна. Під час цих поїздок Кузьмін намагався переконати західних політиків у причетності Тимошенко до вбивства Щербаня, та, схоже, навіть пропонував їм подивитися доказову базу розслідування. За відсутності незалежного судового рішення, така поведінка суперечить принципу презумпції невинуватості, гарантованого в Україні, і не може спричинити нічого іншого, крім абсолютного нерозуміння з боку західних дипломатів та політиків.
По-друге, право на захист, нібито також гарантоване законом, також не видається забезпеченим. Йдеться, зокрема, про право розгляду справи незалежним та неупередженим судом, право мати достатньо часу, щоб підготувати свій захист, а також про право захищати себе в суді самостійно або за посередництвом адвоката. В цьому сенсі, відсутність Юлії Тимошенко в судовій залі, під час виступів свідків, виглядає дивною. Тим більше, якщо вірити адвокатам екс-прем’єра, вона чітко повідомила про своє бажання бути присутньою на слуханнях. Її участь дозволила б співставити покази свідків з іншими фактами та дістати необхідні уточнення. Це призводить мене до третього спостереження.
А саме: нові елементи доказів, зібрані під час слідства та оприлюднені минулого тижня, мають доволі неточний характер, в тому сенсі, що свідки розповідають не те, що вони самі бачили та можуть проконстатувати, а що вони чули від третіх осіб про причетність Тимошенко до вбивства Щербаня. Йдеться, отже, про непрямі свідчення, які не можна ані перевірити, ані відхилити. До того ж, свідчення стосуються фактів або дій, що були скоєні понад дванадцять років тому, і за весь цей час свідки жодним разом про них не згадували.
Тиждень.ua : Наскільки, на Вашу думку, нові судові провадження проти Тимошенко вплинуть на перспективи лютневого саміту Україна-ЄС? Наскільки Євросоюз готовий закрити очі на можливе засудження Тимошенко до довічного ув’язнення й підписати, в листопаді цього року в Вільнюсі, угоду про асоціацію з Україною?
– Нові звинувачення, висунуті проти Тимошенко, безперечно, будуть обговорюватися під час саміту 25 лютого в Брюсселі. Європейський Союз, вустами своїх представників, очевидно, висловить своє занепокоєння випадками вибіркового судочинства щодо лідерів політичної опозиції та зокрема Юлії Тимошенко.
Читайте також: «Вікно можливостей» для інтеграції з ЄС зачинять в Україні
Стосовно ж перспектив підписання в листопаді 2013 року угоди про Асоціацію “Україна-ЄС”, висновки, ухвалені Радою закордонних справ Євросоюзу в грудні 2012 року, як і декларації вищих представників ЄС, доволі чіткі. В Європейському Союзі вважають саміт Східного партнерства, який відбудеться в Вільнюсі в листопаді нинішнього року, влучним моментом до підписання угоди з Україною. Проте ЄС і далі чекає від української влади чіткого й якісного прогресу в декількох галузях. Він вимагає, зокрема, знайти адекватне рішення в справах із застосуванням вибіркового судочинства щодо Юлії Тимошенко та Юрія Луценка, реформувати правову систему так, щоб забезпечити її незалежність та виключити на майбутнє зловживання судовою владою, реформувати прокуратуру та ухвалити Виборчий кодекс. Києву буде складно представити західним урядам довічне ув’язнення Тимошенко саме як адекватне й прогресивне рішення. Це поставить під загрозу підписання самої угоди.
Водночас, не треба забувати, що 27 членів Європейського Союзу не є одностайні між собою. Існує очевидне протистояння, з одного боку, між Польщею та Балтійськими країнами, що непокояться через нові геополітичні проекти Росії на пострадянському просторі та підштовхують ЄС до швидкого зближення з Україною, та, з іншого боку, між такими країнами, як Франція, які стурбовані відступами від стандартів правової держави в Україні, використанням судочинства в політичних цілях, і котрі вимагають, до підписання угоди, відповідності взятим зобов’язанням. Фінальне рішення залежатиме від результатів протистояння цих двох позицій в середині ЄС.
Тиждень.ua:: У недавньому інтерв’ю журналу “Politique Internationale » Юлія Тимошенко закликала західних лідерів заарештувати рахунки кампаній, які пов’язані за бізнесом з родиною та найближчим оточенням Президента Януковича, а також — міністра економіки Юрія Бойка. Наскільки, на Вашу думку, керівники ЄС готові до запровадження подібних рішень?
– На мою думку, підписання угоди про створення зони вільного обміну та застосування персоналізованих економічних санкцій проти членів уряду або родичів голови Української держави не зовсім сумісні між собою. Йдеться про дві взаємовиключні опції. Зокрема, угоди про асоціацію базуються на повазі до демократичних принципів та засадничих прав, коли ж економічні санкції, – такі, як замороження активів певних офіційних осіб, – практикуються ЄС як покарання за невиконання тих самих принципів. Приміром, подібні рішення були ухвалені минулого року стосовно Білорусі. Але, допоки Брюссель веде переговори з Києвом про підписання угоди про асоціацію, про запровадження персональних санкцій не йдеться.
Тиждень.ua: Чи Ви бачите паралелі між ситуацією з “Сім”єю” Бориса Єльцина, коли він був при владі, та позиціями найближчого оточення Президента Януковича?
– Можна встановити паралелі стосовно того, як організовано політичну владу. Можна казати про фаворитизм як основу участі в політиці, в розподілі національних багатств. Можна казати про втручання членів “Сім”ї” до сфери громадського життя. Водночас, “приватизація” держави родиною Януковича, та, по суті, її квазі-приватна експлуатація, що дозволяє родині зосередити економічні капітали й збагатитися, є набагато потужнішим феноменом сьогодні в Україні, ніж те, що відбувалося в Росії в 90-х роках…
Тиждень.ua: Український уряд нещодавно заявив про близьку розробку, спільно з іноземними партнерами, родовищ сланцевого газу, проголошуючи курс на енергетичну незалежність держави. Чи несе в собі ця угода, на Вашу думку, нові геополітичні перспективи для України?
– Недавня угода з нідерландсько-британською компанією Shell про розробку східних родовищ у Донецькій області та аналогічні переговори з американським підприємством Chevron стосовно західних родовищ демонструють бажання української влади зменшити свою енергетичну залежність від Росії. Якщо взяти до уваги попередні дослідження, згідно з якими Україна позиціонується як третій ресурс Європи, після Франції та Норвегії, за запасами сланцевого газу, таке власне виробництво енергії та зменшення закупівель з Росії, очевидно, обіцяє важливі геополітичні вигоди.
Водночас, питання сланцевого газу вирішується у площині протистояння геополітичних та екологічних інтересів. Видобуток газу методом гідравлічного розриву зазнає серйозної критики з боку екологів, що пояснює, зокрема, нинішню заборону його видобутку в Франції. Мені не доводилося чути про відповідні консультації з екологами київських очільників…