З досвіду попередніх війн в Афганістані, Ємені, Іраку тощо ми знаємо, що джихадисти мають далекоглядні плани щодо глобальної війни, яку ведуть. У Малі одне з найголовніших войовничих джихадистських угруповань ісламського Магрибу – «Аль-Каїда» – діє протягом багатьох років, охоплюючи величезну територію на півночі країни, над якою малійська влада не мала й не матиме особливого контролю. Ми також знаємо, що Франція не може собі дозволити довготривалої інтервенції ані політично, ані економічно.
Французи, які втрачають стільки крові й коштів, наражаючи себе на серйозний політичний ризик, мають замислитись про те, як допомогти малійському народу зібрати країну докупи.
Досягнення джихадистів частково пояснюються незмінною слабкістю Республіки Малі, загальмованим політичним процесом і масштабним невдоволенням серед населення, зокрема щодо політики держави і використання ресурсів. Довгостроковий успіх залежатиме від перебудови політичного процесу в Малі.
Поки що йшлося лише про банальності – вибори, територіальна цілісність і припинення маргіналізації на півночі, однак цього замало. Ми маємо визнати, що є три серйозні перешкоди для відновлення політичної легітимності й відбудови державних інституцій в Малі. Як зовнішнім фігурантам, так і Малі не вдасться швидко подолати жодну з цих перешкод.
По-перше: порушений політичний процес у Малі. На початку 1990-х років Малі пережило суттєву демократичну трансформацію. Але все пішло шкереберть. Панувала корупція. Ресурси нераціонально використовувались. Замість того щоб стимулювати енергійні політичні партії, політичне життя проковтнуло незалежних діячів. Тамтешня демократична мрія зазнала краху в березні минулого року, коли внаслідок перевороту владу захопив колишній військовий з американським вишколом. Відтоді політика країни паралізована. Переворот стер зовнішній демократичний шар, оголивши гниле начиння.
По-друге: військові угруповання, які організували переворот і тепер активно втручаються в політику, мають назавжди зійти з політичної арени. Та ось у чому каверза: для успішної інтервенції в Малі французам необхідна активна співпраця і готовність малійської армії. Малійці, у свою чергу, ймовірно, вимагатимуть високої політичної ціни за свою роль у боротьбі проти джихадистів. Очевидно, домовитись про вирішення цієї дилеми буде нелегко.
По-третє: необхідне ефективне вирішення подальшої долі північної частини Малі. На півночі мешкає чимало малійських етнічних груп, зокрема різноманітних туарегських угруповань, які за останні 50 років в різні періоди боролися проти південної влади. Саме співпраця з туарегськими сепаратистами допомогла джихадистам торік взяти під контроль північну частину Малі (щоправда, пізніше союз розпався, і головне туарегське націоналістичне угруповання підтримує французьку інтервенцію). Тож буде також нелегко знайти золоту середину: задовольнити певні потреби північної частини Малі та водночас забезпечити інтеграцію регіону і не відштовхнути південь.
Усі ці справи вимагають негайного реагування. Французи, американці та інші міжнародні гравці, що зосередилися на Малі, мають створити «мозковий трест» і кинути всі ресурси на вирішення цих проблем. У зв’язку з цим ми маємо три рекомендації.
По-перше, десь дуже далеко в Малі заховано резервуар з демократичним талантом. На початку 1990-х років з’явився продемократичний рух, що сформував сучасне демократичне бачення життя країни на основі традиційних малійських цінностей – діалогу і компромісу. Важливими складовими цього руху були національна конференція, громадські зустрічі і чесна відкрита дискусія. Торуючи шлях уперед, Малі необхідно повернутися до цих механізмів, зрозуміти, що пішло не так і що можна врятувати. Перш ніж провести вибори, необхідно відновити національний політичний діалог.
По-друге, необхідно визначитись із майбутнім малійської армії. Переворот продемонстрував глибоке відчуження всередині неї. Але африканські лідери слушно зайняли безапеляційну позицію проти військових переворотів, і малійська політична легітимація буде відновлена лише в тому випадку, коли люди у формі триматимуться подалі від політики. На шляху в майбутнє має знайтись місце для задоволення потреб військових. Серед іншого необхідно переглянути і змінити чинні умови проведення навчань, надання військових звань і розташування військ.
Читайте також: Підмога Франції
Насамкінець зауважимо, вливання грошей в економіку північного Малі, до якого, без сумніву, активно закликатимуть, не вирішить проблеми одним махом. Подібні заходи після туарегського повстання у 1990-х роках не поклали край сепаратистським настроям. Більшість малійського населення виступатиме проти забезпечення півночі суттєвішими ресурсами, що підриватиме життєво важливу політичну реконструкцію на національному рівні. Малі – страшенно бідна країна, кожний регіон має свої потреби, і допомога півночі матиме вигляд винагороди за нелояльність. Крім того, мабуть, не може бути й мови про незалежність півночі.
Натомість в обмін на готовність до забезпечення територіальної цілісності цілком можна домовитись про регіональну автономію. Якщо є можливість відновити мир на півночі, почати слід з політичного діалогу і референдуму в цій частині країни для пошуку рішення на довгострокову перспективу.
Усе це непрості завдання. І якщо не вирішити серйозні політичні та інституційні проблеми Малі, міжнародна інтервенція може лише виграти битву, війна тимчасом буде програна.
Про авторів: Скотт Страус – викладач політології, досліджує конфлікт у Африці. Ліф Броттем – докторант за спеціальністю «географія», досліджує Малі. Обидва – співробітники Вісконсинського університету (Медісон, США).