На Заході здебільшого сподівались, що економічна перемога дістанеться радше демократичній країні, ніж автократичному режиму.
Нині змагання, вочевидь, завершилося: Китай метнувся у ХХІ століття, а Індія ще лишень повзе туди.
Про це свідчать не лише статистичні дані, а й ритм і вразливість кожної країни. У той час як Китай, цілеспрямовано будуючи майбутнє, здебільшого прагне викорінити минуле, Індія намагається подивитись на свою складну історію мудріше.
Відвідування переповнених центральних вулиць індійських міст викликає цілу гаму почуттів: яскравий одяг і жваве щебетання народу створюють чудове тло для всіх видів торгівлі – від маленьких магазинчиків до вуличних яток і жебракування. Це сприяє розвитку туризму, однак не економічному зростанню. На противагу принциповому, планомірному формуванню Китаєм масштабної промисловості, Індія більше подібна до нації торгівців.
Звісно, Індія досягла неабиякого успіху у сфері комерційних послуг: до прикладу варто зауважити чудові кол-центри в Бенґалуру та деінде. Але за світовою гонкою за створення робочих місць Індія ще не встигає.
Нині – після кількарічного активного зростання – валовий внутрішній продукт на особу в Китаї (9,146 дол.) більше ніж удвічі перевищує індійський. Економіка Піднебесної зросла на 7,7% 2012 року, тимчасом Індія ледве дотягнула до мізерного показника в 5,3%.
Обсяг інвестицій в економіку Китаю (чільна ознака розвитку) сягнув 48% ВВП. В Індії цей показник нижчий – 36%, хоч і непоганий, порівняно з країнами Заходу. Однак вплив цих фінансових вливань не дуже помітний. Провівши нещодавно 12 днів у Індії, я помітив, що на славнозвісний мумбайський вокзал Чхатрапаті-Шіваджі (чи то Victoria Terminus) витратили небагато рупій від часів його будівництва у 1880-х роках. Деякі частини нещодавно зведеного фінансового району в Мумбаї, комплексу «Бандра Курла», вже виглядають потертими – через неякісне будівництво чи поганий догляд, а може, й те, й інше. Навряд чи він може всерйоз конкурувати з блискучим шанхайським районом Пудун.
Китай має 16 систем метро, тимчасом Індія – лише 5. Китай прокладає автостраду вищого класу через Тибет, в той час як індійські водії ділять побиті дороги з усіляким транспортом і тваринами. Електромережа Індії досі перебуває під повним контролем держави. Це стало однією з причин катастрофічного відключення енергопостачання минулого літа, від якого постраждало понад 600 млн людей.
Тим не менше, Morgan Stanley наполягає на своєму прогнозі 2010 року, відповідно до якого до середини нинішнього десятиліття Індія зростатиме швидше за Китай.
Окрім кращої демографічної ситуації, Індія не може нічого запропонувати.
Одна з причин: більшість індійської молоді – некваліфікована робоча сила, що займається торгівлею або взагалі нічим. Ще одна причина: попри всі реформи, проведені в Індії з 1991 року, коли країна розпрощалась із соціалізмом, в країні мало що змінилося. Корупція, непродуктивність, порушення свободи конкуренції, трудовий кодекс – усі ці проблеми не вирішені.
Можливо, Індія й демократична країна, однак управління державою підриває і душить бюрократія, постійна боротьба штатів за такі прерогативи, як оподаткування та глибоко вкорінені права власності. У зв’язку з цим в Індії неможлива реалізація проектів розвитку в китайських масштабах. Індія також не змогла модернізувати свої жахливо переповнені міста, тож її населення, на відміну від Китаю, переважно сільське, що також гальмує зростання.
Для багатьох людей слова «Китай» і «корупція» можуть бути майже синонімами, однак в Індії ситуація ще гірше, згідно з щорічним Індексом сприйняття корупції від Transparency International. Судова система Індії – британська спадщина – вдосконалюється страшенно повільно.
Безперечно, самовільних розправ в Індії немає, а її правова система більш прозора і внормована, ніж китайська. Та останній мій візит в країну збігся з трагічним випадком – зґвалтуванням молодої індіанки цілим гуртом покидьків. Жінка внаслідок цього загинула, а перша недолуга реакція влади – заборонити акції протесту та зупинити захоплення фургонів із затемненими вікнами (саме в такому знущалися над жертвою).
Сувора соціальна структура Індії обмежує економічну мобільність між поколіннями і тягне за собою толерантне ставлення до економічної нерівності. У Мумбаї, більша частина населення якого живе в нетрях, нерідко позбавлених електро- і водопостачання, Мукеш Амбані, кажуть, витратив $1 млрд на будівництво 27-поверхового будинку в спальному районі.
Зрозумійте мене правильно: я зовсім не підтримую тоталітарний режим. Але слід визнати – успіх країн, що розвиваються, передбачає дещо більше, а не лише вільні вибори.
Індія не зосереджена на кінцевому результаті так, як Піднебесна, тож вона займе почесне друге місце на перегонах світу, що розвивається. Вона просто не зможе взяти гору над Китаєм.
Стівен Раттнер – гостьовий колумніст The New York Times і колишній радник міністра фінансів в адміністрації Обами.
(c) The New York Times