Маргарита Дикалюк головна редакторка «Тижня»

90 років тому Росія застосовувала проти нас голод, тепер — ракети й кулі

Суспільство
25 Листопада 2023, 12:03

На термометрі — -4. Вечір. Сніжить, у спину штовхає вітер. Але біля «Українського дому» в Києві людно. Усі поспішають на презентацію документального циклу «Голодомор. Літописці», приуроченого до 90-х роковин Голодомору 1932–1933 років.

Проєкт створений на замовлення та за сценарієм Суспільного Мовлення компанією Fresh Production Group. Це літопис найжахливіших подій в історії України — голоду, штучно створеного комуністичним режимом СРСР задля знищення українського народу.

У кулуарах поблизу гардероба приглушене світло. На столах розкидані зерна пшениці, у жовтих глиняних глечиках — жмут колосків. Навколо запалені свічки. На вишитому рушникові — «Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років в Україні». Серед гостей — громадські й культурні діячі, журналісти, політичні експерти, представники посольств європейських держав, дипломати. Помічаю історика Володимира В’ятровича.

Читайте також: Чому дегуманізація українців Росією спрацьовувала і за часів Голодомору, і під час війни сьогодні

«Однозначно вважаю, що дії, які нині Росія чинить проти України, підпадають під визначення геноциду. До певної міри це продовження тієї самої геноцидної політики, яка була в 1932–1933 роках, — ділиться він. — Єдине, що тоді Росія могла використати проти України, — таку зброю, як голод. Тепер, зважаючи на те, що в українців є своя держава та армія, проти нас застосовує ракети й кулі. Але ціль залишилася та сама: знищити українців як окрему націю. Це не означає, що Путін поставив за мету фізично винищити кожного українця. Він хоче перетворити національно свідоме населення України на росіян — носіїв ворожої культури. Те саме завдання ставив перед собою російський імперіалізм у вигляді комуністичного тоталітарного режиму. Убити фізично критичну масу головних носіїв національної ідентичності, якими були селяни, підвести під репресії національно-культурну та релігійну еліту, ту ж політичну еліту включно з націонал-комуністами. А решта поступово мала б перетворитися завдяки русифікаційній політиці на росіян. Це те, що робили тоді. Фактично продовжують тепер, але іншими методами. Знищення бібліотек, музеїв, викрадення дітей — це все ознаки геноциду теперішнього. Згадуємо нещодавню публікацію у виданні The Independent про те, що Росія планувала влаштувати в Україні черговий голодомор. Ще до 24 лютого 2022-го закупила велику кількість вантажівок і три судна, якими й мала вивозити наше збіжжя. Упевнений, що вони повторили б сценарій тим самим методом — створенням штучного голоду. Для росіян він дешевий і масштабний. Якщо можливо контролювати територію, то можна й забирати їжу в населення. А це колосальний інструмент масового вбивства. У 1932–1933 роках він спрацював. Єдиною перешкодою, щоб він не спрацював нині, була наявність держави, національної свідомості та Збройних сил України», — продовжує В’ятрович.

Презентацію документальної стрічки відкриває автор сценарію Олександр Зінченко: «У циклі “Голодомор. Літописці” з колегами-істориками шукали відповідь на питання — навіщо? У кожного своя відповідь. Мені здається, ми знайшли ту формулу геноциду, якою оперував Кремль тоді.

Неможливо пояснити масштаби тієї катастрофи лише людожерськими намірами Сталіна. Байдужість світу — той складник формули геноциду, про який ми оповідаємо в першому епізоді. Чому світ мовчав? Чому допустив, щоб комуністичний режим виморив голодом мільйони людей у центрі Європи?

Шукаючи відповіді про минуле, ми розуміємо, чому так сталося знову. Сьогодні ми знаємо ці відповіді. Хочу вірити, що мільйони українців також уже знайшли їх та усвідомили, чому так сталося, навіщо Кремль це зробив. А значить, вивчив уроки минулого. І це означає, що пам’ять про Голодомор стала одним із ключових елементів формули української незламності сьогодні».

На прем’єру документального циклу завітали два президенти України: Віктор Ющенко та Петро Порошенко. Вони мали слово після перегляду першої серії документального циклу про Голодомор.

«Переконаний, що загубити в 1920–1921 році 3,5 мільйона — це геноцид. Переконаний, що загубити 1,5 мільйона в 1946 році — це геноцид. Я переконаний, що загубити в Батурині 16 тисяч — це геноцид. Не говорячи про те, як 17 років тому українські політики прийшли до кваліфікації, що голод 1932–1933 років — це геноцид, і в нього є злочинці, які повинні піддаватися не просто людському осуду, а елементарному суду, суду національному, і, дасть Бог, ми доживемо до суду міжнародного», — почав третій президент Віктор Ющенко.

Читайте також: 10 важливих текстів про Голодомор

За його словами, в Україні кожен національний рух починався з глобальної тези далі від Москви. Згадав слова Лєніна про те, що «потерять Украину все равно, что потерять голову». Україна завжди була та буде наріжним каменем Російської імперії. Питання номер один української політики це формування національної свідомості українців.

Насамкінець свою думку висловив п’ятий президент Петро Порошенко. Він провів історичні паралелі між ненавистю Кремля до всього українського тоді й нині.

«Чому цей фільм був потрібен саме тепер? Це не питання 1933 року, чи 2014-го, чи 2022-го — це питання сторіччя. Вони нас сприймали як загрозу, ми потихеньку вчили ці уроки. І 1933 рік став можливим лише тому, що Україна не змогла себе захистити, не змогла в 1918-му, 1922-му і в 1933-му. Ми добре вивчили ці уроки, і з 2014 року ми нарощували українську армію для того, щоб вона могла нас захистити», — наголосив Петро Олексійович.

З тим, що історія 1932–1933 років перегукується із сьогоденням, також згодна директорка Національного музею Голодомору Леся Гасиджак.

«Історія Голодомору це, на жаль, не тільки наша історія про те, що ми пам’ятаємо й запалюємо свічку. Це наш погано вивчений урок. Урок про те, що непокаране зло завжди бубнявіє, міцнішає та проростає знову з новою силою та жорстокістю. У дні, коли живемо півтора року в стані повномасштабного вторгнення, дев’яти років війни з Росією, яка є правонаступницею СРСР, що штучно морила голодом українців, тема Голодомору актуальна як ніколи», вважає вона.

В умовах повномасштабного вторгнення ми бачимо активізацію світу та визнання Голодомору геноцидом.

«З першого дня повномасштабної війни й навіть до того світ знав, попереджав про агресію Росії та допомагав Україні. У 1932–1933 роках, навпаки, підігравав Сталіну, найперше через політичні інтереси. Це добре показано в документальному циклі “Голодомор. Літописці”. Визнання Голодомору геноцидом акт відновлення історичної справедливості для нас, українців. Для світу сатисфакція за ігнорування в минулому», підсумувала вона.