В той же час висилка двох чеських дипломатів з України й мотивація цієї висилки (за словами речниці СБУ Марини Остапенко, чехів цікавили «інформаційні матеріали, в тому числі закритого характеру стосовно українських розробок у галузі бронетанкового машинобудування і супутникової навігації для танків «Оплот», перспективи програм розробки літака АН-70 і АН-178, а також щодо розробок ракетно-космічних систем, які здійснюються на КБ «Південне» для російської сторони») – це дуже важливий, знаковий крок з боку нинішньої влади.
«Справа чеських дипломатів», вона ж «справа чеських шпигунів» дивним чином збіглася із спровокованими владою сутичками 9 травня у Львові. І хоча між цими двома подіями нібито не простежується прямого зв’язку, але така оперативна реакція з боку «донецьких» наводить на думку, що Янукович прагнув хоч чимось задобрити своїх московських патронів. Це одна, можлива, але далеко не єдина версія цих подій. Мовляв, ми і зловмисників-націоналістів покараємо, і представників Європи поставимо на місце.
Якщо ж ідеться не про ненаукову фантастику, якою часто грішить СБУ за теперішнього керівництва, і якщо цікавість чехів дійсно поширювалася на розробку ракетно-космічних систем для Росії, то це саме той момент, коли в Кремлі мають оцінити запопадливість «януковичів». Котрі цим посилають потужний сигнал до Москви – хоча ми формально і граємося у двовекторність і нібито збираємося до Європи, але ж ви знаєте, що в дійсності ми працюємо на нашу спільну справу – якнайшвидше поширення «русского міра» на всю Україну.
Не можна при цьому оминути увагою й твердження міністра закордонних справ Чехії Карела Шварценберґа, котрий заявив, що видворення двох чеських дипломатів із України було «швидше за все помстою» за надання Чехією притулку колишньому міністру економіки в уряді Юлії Тимошенко Богдану Данилишину. Власне, це і є друга версія «справи чеських дипломатів».
І тут думається, варто звернути увагу, що буквально декілька днів тому в Празі почала свою роботу нова міжнародна громадська організація «Українська європейська перспектива». Однією із головних цілей цієї організації – об’єднати українських громадян навколо загальноєвропейської системи цінностей. І серед керівників цієї організації – Богдан Данилишин, котрого режим «януковичів» волів би сьогодні краще бачити поряд з Юрієм Луценком.
Третя версія: на цей античеський дипломатичний демарш владу підштовхнуло ще й те, що нині Прага потроху починає перебирати на себе функції, котрі майже всі двадцять років української незалежності добровільно взяла на себе Варшава. В той час, коли, Польща під керівництвом прем’єр-міністра Дональда Туска почала згортати свою потужну раніше співпрацю з Україною взагалі і з українським громадянським суспільством зокрема, Чехія, навпаки, цю співпрацю нарощує.
Свідченням цього може слугувати той факт, що саме до Праги, а не до Варшави звернувся Богдан Данилишин із проханням про політичний притулок. Другий варіант був би більш логічним, враховуючи увесь попередній рівень співпраці з Польщею, але можна зробити припущення, що в Данилишина існували певні побоювання з приводу того, що Польща може йому в цьому відмовити, аби зайвий раз не дратувати… ні, не Київ, а Москву, чиїми маріонетками переповнена сьогодні влада України.
Тобто можна сказати, що нині центр підтримки демократії в Україні фактично почав переміщатися із Варшави до Праги. Бо Росія ще не спромоглася поширити такою мірою свій вплив на Чехію, як на сучасну Польщу. Загалом же, дипломатичний конфлікт із Чехією може мати далекосяжні наслідки, адже він однозначно підриває ті дружні зв’язки і ставить під сумнів те порозуміння, котрих було досягнуто за останні два десятиліття між двома нашими країнами.
Однак, можливо цей казус варто б було розглядати в дещо ширшому контексті. Адже за четверту версію можна вважати те, що по суті він окреслює підсумки боротьби промосковської і продонецької фракції всередині самої Партії регіонів. І виглядає так, що на цьому етапі продонецька фракція (комерційні інтереси якої націлені на Європу, а не на Москву) починає програвати. Що в подальшій перспективі здатне переформатувати політичну ситуацію в Україні й істотно пришвидшити дрейф нашої держави в бік неприкритого слугування інтересам агресивного північного сусіда.
Також «чеська справа» – це сигнал Європі, що «донецькі» вже майже визначились із тим, що вони планують далі робити з Україною. Проте, попри офіційні коментарі, як української так і чеської сторони, впадає у вічі, що акція з висилкою чеських дипломатів виглядає дещо дивно.
По-перше, казуси зі збором інформації не є чимось винятковим. А оскільки цей інформаційний збір проводиться усіма без винятку службами всіх країн, то подібні інциденти завжди вирішуються тихо і без зайвого галасу. Відповідно розголос стосовно саме цього, і далеко не найкрупнішого в історії України «шпигунського скандалу», говорить про зовсім інші чинники, котрі спонукали українські офіційні кола до подібної гучної акції.
Особливо беручи до уваги той факт, що в Україні можна секретні документи без зайвого галасу часто-густо купити навіть за 6 гривень за штуку. Про що в березні цього року у своєму блозі розповів експерт з конкурентної розвідки і пошуку інформації Андрій Масалович.
Якщо придивитися уважніше до того, що останнім часом відбулося в інформаційному полі навколо України, то окрім згаданих раніше надання політичного притулку в Чехії Богдану Данилишину і початку роботи в Празі організації «Українська європейська перспектива», можна помітити ще низку різних подій. Наприклад викид нової інформації про конфлікт 2009 року між Україною і Росією стосовно постачання газу до Європи, що мало загострити увагу як в Україні, так і в світі щодо невирішених проблем України.
Проте набагато цікавішою є п’ята версія цього «шпигунського скандалу». Вона пов’язані із такими подіями, як головуванням України у найближчі півроку в Комітеті міністрів Ради Європи та запланований візит Віктора Януковича до Європи. Якраз стосовно цього акція з виявлення українськими спецслужбами «шпигунів» якнайкраще «гасить» можливості налагодження теперішнім режимом ефективних контактів України з Європою та нівелює заплановані й оприлюднені президентом Януковичем плани прискорення вирішення питання щодо асоційованого членства України в Європейському Союзі.
Очевидно, що подібна інформаційно-пропагандистська акція необхідна саме тим колам, яким вигідне дистанціювання України від Європейського Союзу та від напряму європейської інтеграції загалом. Відтак, цю акцію необхідно більшою мірою інтерпретувати, як боротьбу різних провладних груп (в першу чергу в Партії регіонів), за той чи інший політичний і економічний вектор впливу, не забуваючи про роль СБУ та її вельми специфічних керівників у роздмухуванні цієї історії.
Можна висунути і шосту версію. Вона стосується інших чинників, в першу чергу внутрішньо-українських. Лічені дні тому стало відомо, що Янукович збирається провести потужні кадрові зміни в Кабінеті міністрів і у владних структурах в цілому. Так би мовити, провести «реформу реформаторів». Що обов’язково виллється у перерозподіл впливів різних груп навколо президента Віктора Януковича і, безперечно, може істотно вплинути на зміну внутрішнього і зовнішнього курсу Української держави. Таким чином, можливо, що внутрішньополітична боротьба і є головним спонукальним чинником цієї, і деяких наступних акцій (яких саме – точно спрогнозувати важко, але йдеться про публічні скандали, можливо, міжнародного рівня).
Варто звернути пильну увагу також і на сьому версію «чеської справи», не суперечить версії про внутрішньополітичну боротьбу в Україні та самій Партії регіонів, навпаки, підтверджує її. Останні місяці засвідчили, що Янукович, попри всі свої різкі рухи, все більше віддаляється від прийняття щоденних рішень в українській державі. Що, власне, й не було особливою новиною, оскільки і раніше він був радше прихильником агітації за необхідність титанічної праці для інших, ніж ентузіастом залучення до важкої роботи самого себе.
Фактично майже всім політичним колам України вигідно «визрівання» Віктора Януковича в цій іпостасі до такого собі нового варіанту «дорогого Леоніда Ілліча», тільки в країні розвинутого феодального капіталізму. Усім тим колам, котрі займаються сьогодні дерибаном України, вигідне подібне «визрівання». Незалежно навіть від того, наскільки довго продовжиться правління режиму «донецьких» у цьому разі. Оскільки усі ці люди живуть, образно кажучи, лишень одним днем.
Однак варто згадати і про той факт, що свої потужні репресії Сталін розпочинав зі шпигуноманії. Таким чином, восьмою версією є те, що режим «януковичів», усвідомивши наслідки провального правління свого лідера і намагаючись за будь-яку ціну уникнути відповідальності, готується до ще більших (і вже не лише вибіркових і точкових, як це було до цього часу) репресій проти опозиціонерів.
І це відбувається в той час, коли російське ФСБ почувається в Україні, як у себе вдома. Але теперішнє керівництво СБУ воліє за краще для себе цього не помічати. Як і не помічати того, що російська православна церква в Україні після приходу до влади Віктора Януковича займається на українських теренах переважно не зовсім релігійною діяльністю, або навіть зовсім не релігійною, а відверто політичною.
Утім, не менш важливим питанням, аніж дійсні причини «справи чеських шпигунів» є те, якими можуть бути наслідки цього дипломатичного демаршу української влади. Очевидно, що провівши цю акцію, «донецькі» розраховували на те, щоб показати чехам, що вони дуже незадоволені їхньою підтримкою представників української опозиції. Також ймовірно, що маючи інформацію про нову міжнародну громадську організацію «Українська європейська перспектива» не лише з відкритих джерел, режим «януковичів» опасається того, що прихильники демократичного і європейського вибору України нарешті будуть спроможними об’єднати свої зусилля.
Хоча, якби ті, хто приймав рішення щодо «справи чеських шпигунів», уміли прогнозувати ситуацію хоча б на декілька кроків вперед, вони б не поспішали. Адже бумеранг цього рішення обов’язково повернеться до них. Ці особи, мабуть, просто забули, що сьогоднішня Чехія є членом двох таких потужних міжнародних організацій, як Європейський Союз та НАТО. І що недружні кроки стосовно одного із членів цих організацій там можуть бути сприйняті, як недружна акція проти їх усіх.
Щодо самої Чехії, то дії режиму «донецьких» лише зайвий раз здатні утвердити її керівництво у тому, що підтримка проєвропейських і демократичних сил в Україні з їхнього боку є абсолютно правильним і продуманим рішенням. Таким чином, влада «януковичів» має всі шанси досягнути своїми діями абсолютно протилежних наслідків. Адже після силового згортання демократії в Україні багато хто в Європі почав уже розуміти, що відмова Україні в перспективі членства в ЄС була помилкою, яка негативно вплинула на перебіг політичних подій у самій українській державі і сприяла приходу до влади нинішнього режиму. І справа з висилкою чеських дипломатів стала цьому ще одним вагомим підтвердженням.