Луїс Барт Майєр, кіноімператор
1884 року Лазар Мейр народився в містечку Димері Київської області. Невдовзі з родиною емігрував до Америки, де проявив неабиякий підприємницький хист. Почавши з одного кінотеатру в 1907-му, вже за кілька років був власником цілої кінотеатральної мережі, а 1924-го очолив найбільшу кінокорпорацію країни, Metro-Goldwyn-Mayer (MGM), фільми якої всімзнайомі загарчанням миловидого лева на початку.За 27 років керована Майєром студія зняла чималу кількість успішних стрічок. Серед сотнінайкращих кінокартин США, на думку Американського кіноінституту (AFI), в першій десятці – три роботи студії MGM. Найкращий мюзикл усіх часів та народів «Ті, що співають під дощем», найказковіша фантазія «Чарівник країни Оз» та визнаний у всьому світі шедевр «Звіянівітром».Продюсером останнього, до речі, був Майєрів зять – Девід Селзнік, син народженого в Києві Льюїса Селзніка. Такими сімейними зв’язками «кіноімператор» створив, за словами The Guardian,найвеличнішу династію у світі.Іншим його досягненням було зібрання видатної плеяди акторів: говорили, що «на MGM зірок більше, ніж на небі». Не дивно, що саме Майєру американські актори, як і кінематографісти загалом, мають завдячувати найбільшою втіхою їхнього марнославства – кінопремією «Оскар». У 1927 році він заснував Американську кіноакадемію, яка від 1929-го й дотепер вручає найпрестижнішу кіновідзнаку.
Майя Дерен, мати американського авангарду
Рідко яка розмова про американське авангардне кіно обходиться без імені Майї Дерен. Кінознавці називають її то «матір’ю експериментального кіно», то його «жрицею». Вплив цієї кінематографістки простежується у творчості сотень режисерів та відеомитців. Дехто стверджує, що ключ до розшифровки фільмів Девіда Лінча – саме в її роботах.Народилася Елеонора Деренковська (справжнє ім’я Майї Дерен)1917 року в Києві. 1922 року емігрувала з батьками до Штатів, де, ставши дорослою, розкритикувала голлівудську модель кіно за залежність від публіки й грошей. Стверджувала, що з глядачем можна говорити зовсім іншими засобами. А в 1943-му разом зі своїм другим чоловіком,емігрантом із Чехії, Александером Гаммідом зняла свій перший і головний шедевр «Опівденні сіті» –фільм-сон, фантасмагорію наповнену внутрішньою силою поезії та балету.Впродовж наступних 15 років Майя фільмує ще сім картин (деякі з них залишаються незавершеними), захоплюється культурою вуду, пише вірші, мистецькі розвідки та етнографічні дослідження. Всіляко підтримує і розвиває незалежний кінематограф Америки, для чого створює Фундацію творчого кіно, а 1986 року Американський кіноінститут засновує Премію імені Майї Дерен для незалежних режисерів.
Лі Страсберґ, батько акторського методу в Америці
У 1950-ті роки в кінематографі США відбулася революція, почата дещо раніше в театрі. Режисер Еліа Казан згодом описав це так: «Уперше на сцені були відчуття, емоції та переживання простої людини. Акторська гра стала натуралістичною, нарцисизм старої школивідійшов у минуле».Ключовою постаттю цих екранних перетворень був Лі Страсберґ, виходець із села Буданів (нині Тернопільська область). Народився 1901-го, через шість років родина емігрувала. Вже у Сполучених Штатах наш земляк став спершу співзасновником театральної групи й показав кількадесят вистав, а згодом почав працювати в Акторській студії і невдовзі очолив її. У 1969-му створивтеатральний інститут власного імені. З-поміж випускників школи Лі Страсберґа – Марлон Брандо, Мерілін Монро, Джеймс Дін та Сідні Пуатьє – культові зірки Голлівуду, символи своєї епохи й «найкращі американські актори всіх часів», як їх назвав Американськийкіноінститут. А також Джек Ніколсон, Пол Ньюман, Джейн Фонда, Дастін Гоффман, Гарві Кейтель та ін., більшість із котрих успішно знімаються досі. Сам Страсберґ рідко з’являвся на екрані, але його появи не залишалися непоміченими. Так за другорядну роль у «Хрещеному батькові. Частині 2» він був номінований на «Оскара», проте поступився нагородою своєму учневі Роберту Де Ніро.
Пол Муні, геній перевтілення
Пол Муні, уродженець Львова, став одним із ключових американських акторів початку XX століття (народився 1895-го, емігрував у п’ятирічному віці). Почавши свою кар’єру в театрі, лише у віці 34 років уперше знявся в кіно. І вже дебютна роль приносить йому номінацію на «Оскара».1932 року він з’являється на екранах у гангстерській драмі «Обличчя зі шрамом» Говарда Гоукса, яку й дотепер вважають однією з найкращих стрічок про організовану злочинність. Прототипом головного героя став Аль Капоне, а події у фільмі зображено з безпрецедентними на той час натуралізмом і правдивістю. Навіть після всіх внесених правок, двічі зміненого фіналу та вирізаних сцен про корупцію у владі картина мала неабиякі проблеми з виходом на екрани.Пол Муні продовжує втілювати різнопланові символи епохи йчотири рази номінується на «Оскара». Зрештою, цю золоту статуетку, як і нагороду на Венеційському кінофестивалі, здобуває за роль видатного хіміка та мікробіолога в драмі «Повість про Луї Пастера». НевдовзіМуні зіграє ще у двох біографічних фільмах:утілить на екрані французького письменника Еміля Золя та мексиканського політика Беніто Хуареса. Саме ці стрічки остаточно сформують жанр біографічної драми в американському кіно.
Отто Премінґер, першопроходець заборонених тем
Скандал довкола «Обличчя зі шрамом» та кількох інших фільмів підштовхнув цензуру посилитисвій тиск. Диктат «кодексу Гейса» тривав у Голлівуді від 1930-х до 1950-х років (і був офіційноскасований лише в 1967-му).Сексуальність і жорстокість зводили до мінімуму. На Отто Премінґера, який 1905 року народився в місті Вижниці (нині Чернівецька область) і 1935-го емігрував у Сполучені Штати, ці табу не діяли. Почавши кар’єру з фільмів «нуару» (песимістичні кримінальні драми, де переважають темні барви, а винна завжди найсексуальніша жінка), Премінґер зняв кілька ключових стрічок жанру. Зокрема, його «Лаура» здобула неабияке визнання, а AFI називає цю картину в п’ятірці найкращих американських детективів.На початку 1950-х Отто всерйоз береться за розхитування кодексу Гейса. Сексуальна легковажність у фільмі «Місяць – блакитний» була приводом для заборони, одначе Премінґер усе одно випустив його в прокат. Глядачі замість бойкоту, до якого закликали цензурні та релігійні комітети, натовпами йшли в кінотеатри. В інших фільмах Премінґер зачіпає теми зґвалтувань, матерів-одиначок та сексуальних відхилень,що регулярно викликає проблеми з цензурним комітетом, який мусить відтак поступово «послабити хватку». А «Чоловік із золотою рукою»(1955), наркоманська драма з Френком Сінатрою, змусив скасувати заборону теми наркозалежності в кіно.
Дмитро Тьомкін, українське звучання Голлівуду
Кількість вихідців з України, які пов’язали себе з написанням музики, вражає. Мабуть, найкраще пояснення такого успіху – в словах Квітки Цісик, пісню у виконанні якої 1978 року було відзначено«Оскаром»: «Співаю я англійською, а душу вкладаю українську».
З генами музичний талант передавсь і Дмитрові Тьомкіну, який 1894-го народився в Кременчуці (нині Полтавська область). У 1921-мувін емігрував до Німеччини, згодом до Франції та Сполучених Штатів, де досить швидко став одним із найвідоміших композиторів Голлівуду. 1937 рокувпершеномінований на «Оскара». Опісля були ще 23 висування, чотири з якихуспішні.За всю кар’єру Тьомкін написав музику більш ніж до сотні стрічок, серед яких неабияка кількість визнаної американської класики. 14 фільмів увійшли до Національного реєстру при Бібліотеці Конгресу США на вічне зберігання – як ті, що мають «культурне, історичне або естетичне значення».Найпопулярнішою виявилася його музика до таких суто американських жанрів, як вестернта нуар. На запитання, як іммігрант може так точно відчувати дух прерій, Дмитро відповідав: «Степ – він і є степ». Твори цього композитора використовують і дотепер, зокрема, вони лунаютьу таких популярних мультиках, як «Шрек-2», «Веселі ніжки-2» та у фільмі «Безславні покидьки» Квентіна Тарантіно.
Вел Льютон, хрещений батько жахів
Горори в американському кінематографі посідають особливе місце. Вже в 1930-х роках страшилки про вампірів, перевертнів, зомб іта мумій заполонили тамтешні екрани. Проте в 1940-ві публіку лякали фільми зовсім іншого жаху, об’єднані ім’ям Вела Льютона в титрах.1904 року Володимир Левентон народився в Ялті, звідки 1909-го емігрував у Сполучені Штати. Там обрав шлях репортера й літератора. Проте через неприборканість фантазії, зокрема в журналістських матеріалах, був змушений покинути редакцію. Не дивно, що Льютон опинився в Голлівуді, успішно там облаштувавсь і згодом прославився як редактор і майстер на всі руки. А 1942 року очолив відділ фільмів жахів студії RKO, де продюсував 11 фільмів, дев’ять із яких назавжди ввійшли в історію жанру.Його «Люди-коти» змусили глядачів та кінематографістів по-новому поглянути на горор.Фінансову обмеженість було перетворено на мистецький стиль, фільм наситився символами й поетикою, що робить його цікавим навіть для нашого сучасника. Автори вигадали низку прийомів, що їх продовжують активно використовуватий теперішні режисери. Наступні продюсовані Льютоном стрічки не лише запропонували свіжий перелік тем для жахливчиків, а й чи не вперше продемонстрували можливість подвійних інтерпретацій та соціально актуальних зрізів у розважальному кіно США.