Керівник Головного управління з питань судоустрою Адміністрації президента Андрій Портнов охарактеризував законопроект як «революційний» у багатьох процесуальних нюансах. Адже, за його словами, ухвалення КПК в новій редакції є зобов’язанням України перед Радою Європи, яке було взято ще 1995 року. Крім цього, документ пройшов три експертизи Ради Європи та включив в себе понад 90% зауважень та поправок, наданих європейськими експертами.
Цілком вірогідно, що вже цього року Україна почне жити за новими правилами розслідування та розгляду кримінальних справ. Адже, як відомо, чинний КПК діє з 1960 року.
Відразу слід зазначити, що в основу цього документа, який нараховує понад 600 статей, було покладено проект КПК, що готувався Нацкомісією зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права протягом 2006–2009 років.
Серед переваг нової редакції КПК, запропонованої керманичем, слід виокремити дебюрократизацію досудового провадження. Сюди можна зарахувати відмову від стадії порушення кримінальної справи.
Адже на сьогодні в процедурі розслідування 90% всього часу слідчі витрачають на підготовку процесуальних документів, замість безпосереднього проведення слідчих дій і пошуку винуватих у скоєнні злочину. Також суттєвим прогресом є відмова від інституту повернення справи на додаткове досудове слідство. Оскільки така процедура повністю порушує презумпцію невинуватості осіб, передбачену статтею 69 Конституції України.
Крім того, завдяки підтримці законопроекту виникає вірогідність зменшення кількості випадків безпідставного затримання підозрюваних громадян, оскільки документ передбачає процедуру схвалення судом попереднього рішення про затримання. Нині більшість рішень щодо затримань осіб здійснюються без попередньої санкції суду. Також новим документом збільшено кількість запобіжних заходів, які можуть застосовуватися до підозрюваних.
Але водночас слід звернути особливу увагу на низку недоліків, які, за умови їхнього збереження, здатні звести нанівець всі позитивні напрацювання документа, запропонованого президентом.
По-перше,це відмова від інституту суду присяжних. Адже, якщо він складатиметься з двох професійних суддів і трьох присяжних, мова радше йтиме про інститут народних засідателів, але аж ніяк не присяжних. Обмеження ж його компетенції справами про довічне позбавлення волі призводить до втрати самого сенсу створення такої інституції. У свою чергу, попереднім варіантом проекту Нацкомісії було передбачено розгляд судом присяжних справ про тяжкі (позбавлення волі на термін від 5 до 10 років) та особливо тяжкі (понад 10 років) злочини.
За нинішньої ситуації вкрай низької довіри до судової влади запровадження повноцінного суду присяжних могло би, зокрема, суттєво збільшити прихильність суспільства та підвищити рівень довіри до органів правосуддя в цілому. Але, зважаючи на текст законопроекту, цього не відбудеться.
По-друге– це порушення презумпції невинуватості осіб. Новий проект містить положення, якими передбачена можливість призначення додаткової експертизи в процесі судового розгляду або проведення додаткових слідчих (розшукових) дій.
Як наслідок надання таких повноважень суду може спричинити тиск на обвинувачуваних. А у випадку наявності підстав для виправдання особи не виключено призначення додаткових експертиз та проведення слідчих дій, що врешті-решт може призвести до засудження.
Як наслідок такий крок порушуватиме статтю 62 Основного Закону, згідно із якою «всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь». Отже, в цьому випадку, суди мали б виправдовувати таких осіб саме через «сумніви щодо доведеності їх вини».
По-третє, відсутність чіткості у розподілі повноважень між слідчими та прокурорами. По суті, законопроект передбачає наділення органів МВС та прокуратури невластивими для них, з погляду європейської практики, повноваженнями.
Так, згідно із новим проектом КПК, слідчі мають право визначати певні факти як докази, складати обвинувальні акти, контактувати із судом через подання клопотань, здійснювати виклики і примусові приводи підозрюваних для проведення слідчих дій тощо. Проте перелічені повноваження мають реалізовуватися виключно прокурорами або судовими органами. А завдання та обов’язки слідчих мають обмежуватись збиранням необхідної інформації про вчинення правопорушень і причетних до цього осіб.
По-четверте,ігнорування засад процесуального керівництва прокурора. Попри заяви представника Адміністрації президента Портнова, щодо керування та координації слідчими діями на всіх стадіях прокурором як «процесуально незалежною фігурою». Майже без змін залишається нинішня система, коли у досудовому провадженні беруть участь аж три керівники, а саме: прокурор, слідчий і керівник органу досудового розслідування. Це суперечить принципам європейських країн, що ґрунтуються на Рекомендації Ради Європи про роль прокурорів у системі кримінальної юстиції. А причетність до однієї справи кількох зацікавлених осіб із відносно однаковими повноваженнями, здатне не лише загальмувати слідство, а й призвести до виникнення корупційних схем.
Також у новому проекті КПК немає положення про незмінність фігури прокурора між досудовим і судовим провадженням. А отже, розслідування може проводитись одним прокурором, а в судовому засіданні братиме участь інший представник прокуратури.
По-п’яте. Порушення Основного Закону в частині визначення статусу захисника. Згідно з рішенням Конституційного Суду від 16 листопада 2000 року, захисником обвинуваченого може бути як адвокат, так і інший фахівець у галузі права. Однак новий проект КПК передбачає участь у захисті лише адвокатів.
Також була проігнорована пропозиція, що містилась у попередньому проекті КПК, підготовленого Нацкомісією. Вона передбачала визнати захисниками, окрім адвокатів, інших фахівців у галузі права, які мають науковий ступінь кандидата або доктора юридичних наук. Такий крок дав би змогу позбавити права на захист тисячі фахівців, які не мають свідоцтва на провадження адвокатської діяльності, але продовжують працювати й сьогодні.
Наостанок слід наголосити на ще одному недоліку запропонованого керманичем документу. Мова йде про залишення без змін доказового права. Річ у тім, що в проекті КПК є положення, згідно з якими слідчий або прокурор мають право «оцінювати докази». У європейській практиці докази можуть бути надані лише в суді, а на досудових стадіях мова може йти лише про відомості. Введення аналогічної норми в новій редакції Кодексу позбавило би працівників міліції сенсу застосовувати тортури, необґрунтовані затримання та інші види маніпуляцій із метою отримання зізнавальних свідчень та «вибивання» потрібних доказів.
В цілому, попри суттєві новації проекту Кримінально-процесуального кодексу, питання відповідності його положень європейським стандартам та належного захисту прав підозрюваних і обвинувачених залишаються відкритими.
Про автора: кандидат юридичних наук, Центр політико-правових реформ