«Цьогоріч має завершитися американська програма запуску багаторазових орбітальних човників. Шатл було задумано як вантажівку багаторазового використання, що регулярно доправляла б людей на орбіту. Та насправді він лише додав труднощів. Двічі вбивав свій екіпаж. Якби його розглядали як експериментальний засіб пересування, яким він, зрештою, і є, це не викликало б особливого занепокоєння, адже льотчики-випробувачі гинуть дуже часто. Але ж постійно виникала ілюзія, ніби шатл справді міг виконувати функцію звичайного перевізника. Технічний термін «космічна транспортна система», яким послуговується NASA (Національне авіакосмічне агентство США), говорить сам за себе», – пише видання.
Але, відзначає The Economist, тепер історія з шатлами закінчилася. Як кажуть професіонали галузі, МКС мають спустити з орбіти 2020 року. «Після цього грі настане край. Людство не має бажання повертатися на Місяць, що й казати про подорожі до Марса – Ельдорадо досліджень космосу. Тепер уже існують потрібні технології, але захоплення минуло, принаймні у традиційних гігантів космічних одіссей Америки та Росії», – відзначає видання.
Інша надія космічних мрійників – Китай, який може перебрати естафету. Поза сумнівом, пише The Economist, Піднебесна заявляє про бажання, як президент Джон Кеннеді 50 років тому, доправити людей на поверхню Місяця й безпечно повернути їх на Землю.
«Але дата реалізації цих сподівань дуже непевна. У заявах Пекіна немає кеннедівського бравурного «до кінця десятиліття». До того ж навіть якщо Китаю вдасться зрівнятися з далеким тріумфом Америки, все одно постане питання: «А що далі?» Може статися так, що уряд КНР, так само як і ніксонівський 1972 року, скаже: «Роботу зроблено», – й припинить справу!», – пише The Economist.
Детальныше читайте у матеріалі "Кінець космічної ери" у №28 Тижня.