Світ

  ▪   The Economist

The Economist: Трансатлантичний розлом

Західний Альянс зіткнувся з проблемами, і це має непокоїти Європу, Америку та весь світ
Матеріал друкованого видання
№ 28 (556)
від 12 липня

Америка не менше за інші країни доклалася до створення повоєнної Європи. Наприкінці 1940-х і в 1950-х роках вона стояла біля витоків сучасних Європейського Союзу й НАТО — військового об’єднання, яке виграло холодну війну. Діяли Сполучені Штати почасти з благодійності, але головно керувалися власними інтересами. Бувши втягнутими у дві світові війни, вони хотіли знищити франко-німецьке суперництво й побудувати бастіон проти радянської загрози. Після розвалу СРСР у 1991-му Альянс насаджував демократію в щойно звільнених державах Східної Європи.
Проте сьогодні між Америкою та Європою проліг розлом, який стає дедалі ширшим і глибшим. Перед цьогорічним брюссельським самітом НАТО запанувала неприязна атмосфера. Президент Дональд Трамп звинувачує європейців у нечесності й нездатності виконувати свої зобов’язання, а вони його — у грубому вандалізмі. Ще один саміт, між Владіміром Путіним і Трампом у Гельсінкі 16 липня, може стати небаченим раніше спектаклем: американський президент, який обходиться зі своїм російським опонентом краще, ніж щойно перед тим із союзниками.
Навіть якщо два саміти минуть без контроверсій, — а це можливо з огляду на те, із яким задоволенням Трамп водить за ніс своїх критиків, — різні пріоритети, розбіжності в переконаннях і суперечності в політичній культурі нікуди не подінуться. Західний Альянс зіткнувся з проблемами, і тут для Європи, Америки та світу є причини тривожитися.

 

Читайте також: Die Welt: глобальні торговельні війни, карт-бланш Путіну, кульгавий Бундесвер, зустріч НАТО


У кожному альянсі є свої тертя, але західний тріщить чи не скрізь. Трампа та його генералів дратує небажання багатьох країн — членів НАТО виконувати обіцянку збільшення видатків на оборону до 2% ВВП до 2024 року. Американські праві часто засуджують підтримку Європою ядерної угоди з Іраном (із якої Трамп вийшов) і те, що їм здається упередженням проти Ізраїлю. А політики з обох партій вважають, що з переміщенням фокуса глобальної уваги на Азію плаксиві й лицемірно-святенницькі європейці не заслуговують на те, щоб приділяти їм стільки часу.
Як ніби цього не досить, Трамп із властивою йому самовдоволеною глупотою обвинувачує ЄС у «намірах вести нечесну гру проти Сполучених Штатів» і критикує його за нечесну торгівлю. Європа тим часом розколота. В Італії у владі нова пропутінська популістська коаліція. Дедалі більше Путіна підтримує і Туреччина, член НАТО (але не ЄС), ворожа до ліберально-демократичних цінностей, на яких тримається Альянс. І в майбутньому може бути щось ще гірше. Лейбористський уряд у Британії під керівництвом Джеремі Корбіна, який давно виступає проти застосування зброї Заходом, ставився б до Америки з глибокою підозрою; він міг би навіть спробувати вийти з НАТО.

 

Несподіваний удар


На думку The Economist, західний Альянс вартий того, щоб його рятувати. У небезпечному світі, де посилюються авторитарні тенденції, він може діяти як життєво важливе джерело безпеки й бастіон демократії. Утім, Альянс не має даного Богом права на виживання. Він повинен постійно виборювати своє місце. Питання лише в тому, як.


Перший крок — не ускладнювати собі завдання. Європа мусить зробити все можливе, щоб не піддатися на інстинктивне прагнення Трампа звалити в одну купу торгівлю й безпеку. Такий «пакет» лише ослабить безпеку Заходу та зробить його біднішим.


Наступне — прихильникам Альянсу потрібно бути практичними. А це означає платити. Трамп справедливо нарікає на країни на кшталт Німеччини чи Італії, які у 2017-му витратили на оборону тільки 1,22% та 1,13% ВВП. Справді, він може ще дещо додати. Занадто мала частина з усіх видатків на оборону витрачається доцільно, адже понад третину оборонного бюджету Бельгії з’їдають пенсії. Більше потрібно спрямовувати коштів на науково-конструкторські й проектувальні роботи та обладнання.


Для союзників Америки бути практичним означає також не відставати. Співпраця в таких галузях, як кібербезпека, підвищить цінність Альянсу в очах Америки. Ще важливіше, щоб у НАТО й далі різко реагували на тактику дезінформації та інфільтрації, застосовану Росією в Криму та на Сході України. Політика постійно змінюється. Утрачений воєнний досвід відновити важко. Навчання, які цементують надзвичайно тісні й ефективні військові відносини в НАТО, ще ніколи не були настільки важливими.

 

Читайте також: Тріумф слабкості


Бути практичним означає й триматися разом. У перемовинах про Brexit ЄС налаштований виключити Британію з безпекових структур союзу, тому що вона більше не хоче бути членом ЄС. З огляду на воєнний досвід Британії, її збройну промисловість і розвідувальні служби така тактика — це самогубство. Натомість члени ЄС повинні намагатися утримати Британію, наприклад, підтримавши запропоновану Фран­цією Європейську інтервенційну ініціативу, метою якої є створення сил, здатних реагувати в кризових ситуаціях. Раніше Америка могла б побачити в такому плані загрозу для НАТО. Сьогодні він може означати як гарантію безпеки, так і знак готовності Європи взяти на себе більше відповідальності.

 

Боротьба за свідомість


Останнє — це битва ідей. Якби НАТО та ЄС ще не існували, їх сьогодні не створили б. Після розпаду СРСР відчуття загрози минуло, а бар’єри в співпраці зросли. Але це не робить транс­атлантичний Альянс «застарілим», як колись заявив Трамп. Американські союзники — це актив, якому заздрять Росія та Китай. НАТО — це спадок, тим цінніший, що він незамінний.

 

Читайте також: Die Welt: Як Путін нишком робить політику


Потреба в безпеці залишається. Росія не СРСР, але (як держава, що занепадає) відчуває навколо себе загрозу. Вона модернізувала свої збройні сили та готова застосовувати їх. Залишається й потреба зміцнювати позиції європейської демократії. Авторитаризм розповзається Польщею та Угорщиною, і ЄС із НАТО знову можуть допомогти обмежити його поступ. Є ще й додаткова вигода від того, як Європа допомагає Америці в «проектуванні сили», надаючи бази, солдатів і зазвичай дипломатичну підтримку.


НАТО — організація крихкіша, ніж гадає Трамп. У її основі лежить зобов’язання трактувати напад на одного свого члена в північноатлантичному регіоні як напад на всіх. Коливання та ворожість до Європи американського президента ослаблюють це зобов’язання хоча б тим, що тут виявляється його зневага до уявлення про рівність прав маленьких і великих країн. За цим спостерігає Азія, а ще Путін. Що більше Трамп «наїжджає» на своїх союзників, то більше світ сумніватиметься в американських гарантіях безпеки. Позаяк великі держави змагаються в сірій зоні між миром і війною, це загрожує прорахунками.


Трамп вірить, що він віртуозний перемовник, мета якого — сильніша Америка. У випадку з Європою (як і в багатьох інших випадках) він серйозно недооцінює те, від чого відмовляється.

 

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved

Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com