Світ

  ▪   The Economist

The Economist: Хто винен?

Протести в Ірані йдуть на спад. Але Тегеран і Захід обмірковують наступний крок
Матеріал друкованого видання
№ 3 (530)
від 17 січня

Обурені іранці не залишають вулиці, але масові протести, схоже, ідуть на спад. 28 грудня іранці вийшли проти високих цін, низької зарплати й безробіття. Міністр внутрішніх справ оцінив чисельність демонстрантів у десятках великих і малих міст у 42 тис. Навіть якщо ця цифра занижена, їй усе одно далеко до масштабу протестів дев’ятирічної давності, коли проти фальсифікацій на виборах вийшли сотні тисяч. Але й ці заворушення налякали владу почасти тому, що протестувальники закликали до повної зміни уряду. Реакція була жорсткою. Убито понад 20 осіб. За словами одного члена парламенту, прихильного до реформ, заарештовано 3700 людей. Як іранська влада, так і країни Заходу обмірковують нині свої наступні кроки. 9 січня верховний лідер Ірану аято­ла Алі Хаменеї звинуватив у протестах Америку та Британію; його чиновники заявляють, що є докази організації заворушень з-за кордону. «Це не залишиться без відповіді», — написав він у Twitter. Але поки що влада лише заборонила викладання англійської в початкових школах, застерігаючи від «культурної інвазії».

Утім, режим також визнав внутрішні негаразди. Хаменеї каже, що проблеми обурених протестувальників «потрібно почути й вирішити». Президент Гасан Ругані заявив, що заворушення почалися через культурно-соціальні обмеження, запроваджені духовною владою. Причиною всього цього він вважає «прірву між владою та молоддю». Але не факт, що йому вдасться її подолати. Його президентство проходить під знаком чвар і конкуренції в уряді, а консерватори, яким належить реальна влада, президентові не довіряють. Натомість уряд може звернути увагу на ті сфери, щодо яких незгоди немає: позакривати незаконні кредитні установи, багато з яких збанкрутували, залишивши рядових іранців без заощаджень.

Читайте також: Антиурядові протести в Ірані. З-під варти звільнили понад 400 заарештованих

Дональд Трамп похвалив протестувальників за те, що вони «нарешті виступили проти жорстокого й корумпованого іранського режиму». Але в США та Європі є побоювання, що підтримка дисидентів із Заходу зашкодить їм. Схожий хід думок змусив Барака Обаму промовчати у 2009 році. І навіть тоді іранський режим назвав протестувальників «іноземними агентами». Цього разу європейські держави мовчали майже тиждень після початку перших акцій протесту. Коли верхов­на представниця ЄС у закордонних справах Федеріка Моґеріні нарешті заговорила, то лише закликала до стриманості. Президент Франції Емманюель Макрон розкритикував США та близькосхідних союзників за відкриту підтримку протестувальників.  У ЄС є більший клопіт: доля ядерної угоди між Іраном і шістьма іншими державами. Після багаторічних надважких дипломатичних зусиль цей документ, підписаний 2015-го, наклав обмеження на ядерну програму Ірану в обмін на зняття санкцій. Останній переважно дотримує своїх зобов’язань за цим договором, вважають у Міжнародній агенції з атомної енергії (МАГАТЕ), що відповідає за перевірку ядерних об’єктів цієї країни. Однак у жовтні Трамп відмовився підтвердити факт виконання зобов’язань Іраном (він мусить робити це кожні три місяці).

Минулого разу президент США мало не відновив американські санкції, через що Іран міг би вийти з угоди. До середи­ни січня він знову мав вирішити, робити це чи ні. Європейські дипломати побоювалися, що протести могли дати йому привід для санкцій. Голова ядерної агенції Ірану заявив, що в такому разі країна може припинити співпрацю з МАГАТЕ. Але Іран зацікавлений у збереженні угоди й співпраці з іншими підписантами. На відміну від США ЄС повністю зняв із країни свої економічні санкції. Та їх можуть повернути, якщо Іран видворить ядерних інспекторів.

Читайте також: Іран відмовився переглядати ядерну угоду

Європейські країни можуть задобрити Трампа, якщо протидіятимуть втручанню Ірану в Сирії, Іраку тощо. Американський Конгрес хоче застосувати точкові санкції проти іранських політиків, які порушують права людини. США можуть також «відкалібрувати» вже чинні санкції, що мають деякі незаплановані наслідки. Наприклад, багато протестувальників спілкувалося через Telegram, поки режим його не заблокував. Активісти в інших країнах могли б перейти на схожу програму — Signal, закрити яку важче, тому що її трафік на хмарній платформі Google складно відстежити. Проте в Ірані вона переважно заблокована самим Google, який боїться звинувачень у порушенні американських санкцій.
Така зміна могла б допомогти під час наступного витка протестів, який просто неминучий. Іранці багато очікували від президента Ругані. Ці сподівання досі не справджені. Хоча ВВП зростає, безробіття вперто тримається на високому рівні. Корупція залишається звичним явищем. Перебої з постачанням води, забруднення повітря та нескоординована реакція на потужний землетрус у листопаді торік — усе це підриває репутацію влади. На відміну від протестів 2009-го, які очолювала міська еліта, останні заворушення відбувалися в містах і містечках, що радо сприйняли Ісламську революцію 1979-го. Після неї встигло вирости ціле покоління, але її обіцянки залишаються порожніми для дедалі більшої кількості іранців.

-----------------------------------------------

12 січня Трамп продовжив наявний режим пом’якшення економічних санкцій проти Ірану. Але це може бути востаннє. Президент США планує домовитися з європейськими союзниками про «виправлення серйозних недоліків» у ядерній угоді та жорсткішу позицію стосовно Ірану. Якщо такої домовленості досягнути не вдасться, в Адміністрації пообіцяли не продовжувати режим пом’якшених санкцій, що поставить під загрозу подальше існування угоди.

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved

Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com