Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
10 листопада, 2017   ▪   Анна Корбут   ▪   Версія для друку

Куні Міяке: «Китай, Росія та Іран змінюють статус-кво у Євразії»

Тиждень поспілкувався з президентом токійського Інституту зовнішньої політики Куні Міяке про безпеку Японії, потуги, що змінюють нинішнє геополітичне середовище, і про те, як протистояти їм колективними зусиллями.
Матеріал друкованого видання
№ 44 (520)
від 2 листопада
Куні Міяке: «Китай, Росія та Іран змінюють статус-кво у Євразії»

На останньому з’їзді партії в Китаї Сі Цзіньпін оголосив про «нову добу» китайської потуги. Як геополітичні позиція та амбіції останньої бачаться з Японії тепер і в середньостроковій перспективі?

— Тут є три аспекти. Перший: з погляду глобальної геополітики Китай — одна з трьох держав, що змінюють статус-кво на євразійському материку. Дві інші — Росія та Іран. Вони й надалі кидатимуть виклик нинішньому статус-кво силою. Росія приклад цього. 

Другий аспект: внутрішня психологічна мотивація. 1840 року, коли Китай зазнав поразки від британців в опіумних війнах, то втратив багато, зокрема Гонконг. А ще надалі західні потуги надто його принижували. Тоді до Китаю прийшли інші європейські держави, а також Росія, Америка, Японія. Тож доба приниження почалася в XIX столітті. Ця історична травма не загоїлася. Тому в китайців є почуття гордості як величезної суперпотуги в минулому, і вони хочуть повернути її. Подібне до того, що собі уявляє Путін. 

Третій аспект, мабуть, стосується більше оборони, ніж нападу. Китайська економіка слабшатиме: до 2020–2025 років це стане фактом. Їм треба подолати пастку середніх доходів. Їхнє населення перестане зростати, зарплати вже зависокі. Вони не можуть більше залежати від експортоорієнтованої економічної стратегії. 

Їм потрібні — і це робили південнокорейці, тайванці, гонконгці — оновлення, реформи державних підприємств. Більше дерегуляції в економічній системі, підвищення внутрішнього попиту, а не залежність від зовнішніх ринків. 
Сі мусить концентрувати політичну владу у своїх руках. Чому так? Раніше Китай очолювало колективне керівництво: сім лідерів, зокрема верховний. Уявіть собі кілька рівнів олігархічних структур, і всі вони пов’язані з владою та конвертують її в доходи. Аби зробити китайську економіку життєздатною й здоровою, її треба перетворити на капіталізм. Але поки колективне керівництво залишається недоторканним, шестеро інших лідерів опиратимуться цьому. Вони не хочуть втрачати джерела доходів. 

Чиатйте також: Штучний інтелект в очікуванні нового лідера

Тож те, що робить зараз Сі Цзіньпін, у його очах є адекватним, ефективним і необхідним способом реформування економіки. Іронія полягає в тому, що в Китаї для відкриття економіки доводиться зосереджувати у своїх руках владу. Звісно, таке не пройде. Через ці три причини Китай не припинить діяти так, як діє, у прогнозованому майбутньому. ­Такою ситуація бачиться мені з Токіо. 

Який, гадаєте, баланс сил між США та Китаєм у вашому регіоні? 

— Тут асиметрична ситуація. У глобальному вимірі першість на боці США. Китай наздоганяє. Однак усе-таки інвестує більше в асиметричні сфери діяльності, як-от кібердіяльність, космічні дослідження, побудова авіаносців. Це так звана дипломатія з позиції сили. Але не зброя XXI сторіччя.

Врешті, США має і військову перевагу, яку зміцнюють політична стабільність країни, здорова економіка та багато ресурсів, а ще дуже жорстке, але конкурентне економічне середовище, зростання населення, залучення талантів зі всіх куточків світу. Тож не думаю, що потуга цієї країни гіршатиме. Тим часом Китай почне слабнути, зокрема з економічних причин. Якщо там не зможуть прогодувати людей, отримають політичну нестабільність. А це небезпека. Тому їм доводиться більше займати оборонну позицію. 

Я сказав би, що США збережуть за собою першість. 

Чи можливий ізоляціонізм США в Азійсько-Тихоокеанському ­регіоні? 

— Нічого неможливого немає. Дональд Трамп — це результат зацикленої на собі протекціоністської, ізоляціоністської, іноді ксенофобської позиції в дусі «я насамперед». Але такий сентимент повертається до Вашингтона раз на кілька десятиліть. Тож тут нічого нового. 

І все-таки американцям досі вистачало мудрості не піддаватися на спокуси ізоляціонізму. Бувало, що вони втрачали віру в себе й гору брала «темна сторона» — суміш ксенофобії, нездорового націоналізму, деструктивного популізму, дискримінаційних поривів. Але це з’являлося й минало. У такому розумінні в американській історії Трамп — не унікальний випадок. 

Читайте також: До берегів Кіма. Пентагон нарощує військову присутність на Тихому океані

Незалежно від того, що він робитиме чотири чи вісім років, американці повернуться в центр. Мені здається, у них є на це сили.

Наскільки Японія відчуває загрозу через північнокорейську кризу? 

— Ми відчуваємо загрозу у двох театрах дій. Один — ракетний: північнокорейці запускають ракети та збільшують їхню дальність. Це однозначно чітка екзистенційна загроза для нас за період із 1945 року. 

Водночас наступ Китаю на морі — у Південнокитайському, а особливо Східнокитайському морях, біля островів Сенкаку — теж становить чітку фізичну загрозу для нас, якої не було з 1945-го.

Наскільки це спонукає Японію розвивати військові потужності? 

— Україна позбулася ядерної зброї, і небезпричинно: наявність її має свої переваги, але й недоліки теж. У Японії логіки в здобутті ядерної зброї, мабуть, ще менше, ніж в України. Остання має значно просторішу територію. У нас же малі острови, немає стратегічної територіальної глибини. Тож як ми можемо розробляти й утримувати ядерне озброєння, особливо з огляду на те, що наше населення зменшується, люди — пацифісти та є пам’ять про жертв Хіросіми й Нагасакі. Як ми можемо переконати людей на користь ядерної зброї, навіть якби хотіли? 

Також озброюватися таким чином для Японії контрпродуктивно: це пошле неправильний сигнал нашим сусідам. Тож поки Японія має захист із боку системи стримувань від США й союзників, потреби в розробці власної ядерної зброї в нас немає. Про повернення такої на свою територію можуть говорити південнокорейці, але це їхня справа. У нашому випадку, враховуючи захист від американської системи стримувань, не бачу великої потреби в цьому. Тільки якщо згаданого захисту більше не буде, але це вже про інше мова. 

А якщо говорити про традиційну військову потугу? 

— У нас вона куди слабша, ніж потрібно. Однак екзистенційні загрози від Північної Кореї та потенційно від Китаю змусили пересічних японців прокинутися. У своєму утопічному пацифізмі ми жили, наче в маренні. Під час холодної війни система стримувань працювала, тому ніхто ні на кого не нападав. Зберігався мир. І це було не завдяки нашій мирній Конституції, а завдяки ефективній системі стримування. 

Тепер, після розпаду Радянського Союзу, все стало більш непередбачуваним, непрозорим і нестабільним. Тож ми мусимо бути спроможними захистити себе, адже загрози зараз набагато ближчі та реальніші.
Уряду Японії поступово вдається переконувати громадськість у тому, що країні треба помірковано розвивати військову потугу з огляду на цю нову ситуацію. 

Читайте також: Мохаммад Бехешті-Монфаред: «Ми розглядаємо Україну як хаб для виходу на ринки Східної Європи»

Наприклад, ми вважали раніше, що росіяни прибуватимуть до Хоккайдо на танках. Але цього не відбувається. Не думаю, що вони можуть доправити свої танки до Японії. Натомість реально нас непокоять китайські риболовецькі судна, кораблі навколо островів Сенкаку. Нам потрібно більше оборонних спроможностей на воді на півдні, а не на землі на півночі. Тому ми зміщуємо пріоритети. 

І це не військова експансія. Ми просто трансформуємо свої оборонні можливості у відповідь на загрозу з півдня, а не з півночі. 

Як ви згадали, гравці на кшталт Росії чи Китаю змінюють статус-кво. Яким ви бачите його, скажімо, за 10 років? 

— Усе залежить від того, наскільки ефективною буде система стримування, зокрема договори про безпеку, НАТО, двосторонні альянси зі США або іншими країнами, що поділяють твої цінності, у майбутньому. Якщо ті системи працюватимуть ефективно і якщо ми не пошлемо неправильний сигнал Росії чи Китаю, якщо їх належним чином стримуватимуть, то не думаю, що нинішній статус-кво їм буде так легко порушити. Хоч би коли вони це робили — таке завжди відбувається там, де є вакуум впливу. Саме так було в Південнокитайському морі: у 1991 році американські сили вийшли з Філіппін і Китай почав окуповувати скелі поблизу. 

На жаль, це результат не ослаблення американської потуги, а нездатності американського політичного керівництва належним чином користуватися власною потугою в певних театрах дій. 

Наприклад, Буш-молодший неправильно скористався американською потугою, робив те, що було непотрібно, перегнув палицю. Я тоді був в Іраку й розумію причини війни. Але окупація була жахливою. 

Однак далі, наступних вісім років, Обама не робив взагалі нічого. Тож ми бачили або надмірне використання американської сили, або інерцію: ті два президенти не змогли адекватно покерувати потугою країни. Саме так ми створили Ірак, тому маємо Сирію, «ІД», і тому росіяни вторглися в Крим. Небажання Америки використовувати свою потугу призводить до вакууму. А це спонукає гравців з амбіціями до інтервенцій або зміни статус-кво вдаватися до сили та військових операцій. 

Чиатйте також: Азійський поворот Кремля: позиції РФ в Індії

Багато країн, союзників і друзів США, зокрема Україна, були б набагато щасливішими, якби Америка адекватно користувалася своєю потугою. Я щиро сподіваюся, що Дональд Трамп приділятиме ситуації в Східній Європі більше уваги. Попри його погану репутацію, коли йдеться про міжнародну політику, Адміністрація Трампа доволі мудро поводиться в Східній Азії. Часом від нього чути жорсткі ремарки. То, мабуть, тактика поганого й хорошого поліцейського. І це нормально, бо поки що спрацьовує. Команда Адміністрації Трампа завжди виправляє та збалансовує позицію США щодо Східної Азії. 

У питаннях східноєвропейської політики Адміністрація нестабільніша через фактор Росії та пов’язані з нею скандали. Тож це мене тривожить куди більше. 

Пам’ятайте, у вас сусід — Росія. У нас — Китай і Росія. Нам доводиться мати справу з обома гравцями, що хочуть змінити статус-кво окремо, а іноді вони діють разом. Також нам доводиться мати справу з Близьким Сходом. Україна отримувала енергоносії з Росії. Ми з Близького Сходу. Будь-яка нестабільність там перериває до нас це постачання. 

Тож стратегічний геополітичний ландшафт Європи та Східної Азії дуже різний.

Чи може Європа відігравати більшу безпекову роль у Східній Азії? 

— По-перше, у Європі є морські та сухопутні потуги. Україна чи Німеччина не є морськими потугами. Іспанія була раніше. Найбільша така потуга в Європі зараз — Велика Британія. Вона може відігравати певну роль, оскільки країна виходить із ЄС, їй потрібно більше торгівлі, більше каналів комунікації. Тож британці можуть об’єднати сили з нами для колективного захисту морських шляхів комунікації. 

Деякі європейські країни переважно зосереджені на сухопутних силах. У такому разі їхній внесок більш опосередкований. Ви маєте справу з росіянами, ми теж. Тож нам треба співпрацювати в питанні: що робити з гравцями, які змінюють статус-кво. Вони мають свої виходи і в Європі, і в Східній Азії, і на Близькому Сході. Аби змусити потенційних підривників статус-кво поводитися адекватно, маємо колективно надсилати правильні меседжі їхньому керівництву. 
Я хотів би, щоб ви так само обходилися з Китаєм. Для нас Піднебесна й Росія однакові в намаганнях змінити нинішній порядок денний. Вони також наші економічні партнери. Але нас турбує їхня поведінка. Тож якщо Україна хоче бути частиною Заходу, а вона нею є, то маємо разом протистояти тим, хто прагне змінити статус-кво. 

------------------------------

Куні Міяке — колишній дипломат, працював у посольствах Японії в Іраку та Китаї. Президент Інституту зовнішньої політики, приватний експерт у місті Токіо, директор програми дослідження міжнародної та національної безпеки при Інституті глобальних студій, запрошений професор Університету Ріцумейкан, місто Кіото.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.