Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
8 березня, 2017   ▪   Юрій Лапаєв   ▪   Версія для друку

Із Сирії до України. Історія однієї родини

Чому люди готові тікати від війни на Близькому Сході до нашої країни
Із Сирії до України. Історія однієї родини

За три останні роки в Україні, вже звичними, н ажаль, стали історії людей, які вимушені залишити свій дім. Біженці, переселенці чи офіційно внутрішньо-переміщені особи – назва не змінює горя, немає значення Крим чи Донбас. Є й ті, хто приїхав в Україну із Сирії. 

На відміну від країн ЄС, питання біженців, зокрема сирійських, в Україні не має  активного обговорення. Лише у листопаді минулого року ця проблема  отримала певну популярність та політичне забарвлення. Тоді активно поширювалися чутки про, начебто, необхідність ухвалення українським урядом рішення щодо прийому сирійських переселенців з Європи задля позитивного рішення щодо омріяного безвізу. Таке рішення не було прийнято, як не було й потоку арабських біженців до України. Існуюча зараз сирійська діаспора в нашій країні налічує не більше тисячі людей. При чому, кількість квот на прийом іммігрантів до України (не лише з Сирії, а з усього світу) поступово скорочується. Так, у 2015 році встановлений Кабміном ліміт складав 6,2 тис. осіб на рік, а у 2016 - вже 4,6 тисячі.

Тижню вдалося поспілкуватися із родиною, яка нещодавно переїхала до Києва. Ольга та Мохамед  (за їх проханням імена змінено) приїхали з Ідлібу, міста неподалік від кордону з Туреччиною, яке зараз фактично може опинитися під перехресним вогнем з боку сирійсько-російської авіації та турецьких військ. Ольга народилася в Запорізької області, закінчила київський університет фізкультури і спорту, де познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Після певного часу в Києві вже разом вони переїхали в Сирію. Там вона змогла досягти доволі значних успіхів – тренувала олімпійську збірну Сирії з гімнастики, її підопічні успішно виступали на світових аренах. А чоловік, після років наставництва з карате, став керувати одним з відділів з питань спорту при міністерстві освіти.

Читайте також: Криза стереотипів і упереджень

Громадянська війна в Сирії перекреслила сподівання на тихе життя. Після того, як бойові дії дійшли до їхньої провінції, стало зрозуміло, що залишатися там дуже ризиковано. Крім військової загрози, почалися проблеми з роботою і з грошами, країні стало не до спорту. Закривалися школи, країну залишали лікарі, зростали ціни. Після обстрілів часто зникала вода та електроенергія. Ситуація ставала дедалі гірше і згодом вони прийняли важке рішення – покинути країну. Через певні затримки, вони не змогли скористатися гуманітарними рейсами, які організувала українська сторона. Тому родина була вимушена обрати більш складний маршрут через сусідній Ліван. Подібні складнощі були не тільки в них. Далеко не всі охочі українці змогли виїхати з Сирії і тепер залишились сам на сам зі своїми проблемами. Адже з березня 2016 року посольство України було тимчасово евакуйоване  до Лівану і може представляти інтереси наших громадян лише по телефону чи Інтернету.

Їхній вибір на перший погляд здається дещо дивним. Адже рятуватися в неспокійній Україні від бойових дій трохи нелогічно. Втім особливого вибору не було. Сусідні мусульманські країни закрили кордони. Потрапити, наприклад, до Еміратів з сирійським паспортом неможливо, навіть якщо там мешкають рідні.  Ліван, куди громадянам Сирії не потрібна віза,  пускав до себе лише за наявності бронювання у чітко визначених і недешевих готелях  та підтвердження фінансового статку. Туреччина певний час приймала біженців, але пізніше відмовила в наданні притулку.  Свої обмеження на кількість мігрантів встановили і країни Євросоюзу. Втім старші діти подружжя навчаються в Німеччині і могли б допомогти з отриманням статусу біженців в Європі.

Однак вони вирішили повернутися в рідну для Ольги Україну, стало у нагоді українське громадянство, яке в неї залишалося. Після всього, що випало побачити і пережити, їх не налякало  і проведення АТО на Донбасі. Зараз Ольга вже почала тренерську діяльність в одному з столичних спортивних шкіл. Не забуває вона і своїх сирійських спортсменів. Попри обстріли її колишні підопічні все одно продовжують самостійно займатися і спілкуються з нею по Інтернету.  За словами тренера, таким чином люди намагаються відволіктися від жахів війни і хоча б на короткий час повертатися до звичного життя.  Мохамеду Україна, і зокрема Київ, також не чужі – в 90-х він прожив тут 8 років перед поверненням у Сирію. Допомагає йому і знання російської мови. Зараз він також подав документи для отримання українського громадянства і намагається налагодити нове життя. Для нього принциповий момент – він не хоче бути біженцем, що живе на соцдопомогу, натомість мріє стати повноцінним громадянином, працювати і заробляти гроші. Хоча знайти роботу йому поки що проблематично.

Читайте також: Історія неповернення

Неабияке значення при виборі країни проживання мали і штучно створені антимусульманські і антиіммігрантські настрої, які зараз є доволі поширеними в ЄС. Натомість в Києві вони відчувають себе у безпеці. В магазинах чи транспорті, кияни ставляться до них нормально, навіть дізнавшись звідки вони приїхали.  Повага до інших національностей та іноземців, щирість і гостинність – це головні риси притаманні сучасним українцям, вважає Мохамед. В цьому питанні, на його думку, країна зробила великий крок вперед у порівнянні з радянськими часами. Не бачить він і проблем пов’язаних із релігією, хоча для переважно православної України мусульмани залишаються певною екзотикою.

Серед проблемних питань залишається оформлення опікунства над маленьким хлопчиком Сулейманом, якого подружжя змогло вивезти з собою. Це племінник Мохамеда, батьки та старша сестра якого загинули разом підчас бомбардувань. Цього дня по невідомим причинам Сулейман відмовився йти на прогулянку разом з батьками і залишився вдома у рідних, що його і врятувало. Тепер його виховують Ольга та Мохамед. Сулейман і раніше був їм за рідного сина, а тепер повинен стати ним офіційно. Ще коли в Дамаску існувало українське посольство, хлопець отримав громадянство України та опікунські документи. Дипломати, які працювали тоді в Сирії добре розуміли специфіку ситуації, тому оформлення довідок було максимально швидким. Але по прибуттю в Ліван, місцеві консули забрали видані документи, пояснюючи це помилками в процедурі оформлення. З поверненням до України проблем додалося. У вітчизняних чиновників виникли питання до документів щодо опікунства, виданих сирійським шаріатським судом в Дамаску. Наразі українська сторона відмовляється їх визнавати. Для належного оформлення потрібні документи та довідки, частину з яких в Сирії просто не видають, до того ж низка сирійських державних установ просто була знищена під час тривалих боїв. Поки тривають бюрократичні баталії, хлопчик поступово оговтується від стресу боїв реальних. Після пережитого стресу довгий час він майже не розмовляв, погано спав, сторонився людей. Аби повернути його до нормального життя, з Сулейманом працювала команда спеціалістів-психологів одного з столичних дитячих садочків. Проте зараз він вже ходить до першого класу школи, розповідає вірші українською і має багато друзів в класі. За словами Ольги, вчителька Сулеймана завжди йому допомагає, додатково роз’яснює матеріал, а діти ставляться до його особливостей із розумінням.

Читайте також: Культура проти вразливості

Крім особливого ставленення до себе, високо цінують «нові» українці і те, що корінним мешканцям здається таким звичним і буденним. А саме -  м’який український клімат, красиву природу та якісні продукти.  «Богом дано дуже багато. І треба берегти цю маленьку, красиву і рідну країну», - резюмує Мохамед. Такі побажання – не просто черговий прояв вдячності, а реальна біль людини, яка бачила перетворення квітучої Сирії на руїни.

А поки в Сирії тривають бої, а політики вкотре намагаються домовитися щодо чергового перемир’я, нові українці звикають до життя в столиці.

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Дострокові вибори у Великій Британії — несподіванка для всіх. Зокрема, і для кабінету Терези Мей
    27 квітня, The Economist
  • У Червоному корпусі КНУ ім. Шевченка в останні дні квітня можна зустріти багато історичних постатей, які навчалися тут сто років тому. Студенти історичного факультету оживили їх і ночами водять екскурсії, які стали настільки популярними, що ледве вміщають усіх охочих.
    27 квітня, Ганна Чабарай
  • Громадський активіст, лідер організації «Новий Вогонь» Дмитро Різниченко розповів про свій досвід виявлення фейкових ветеранських організацій, адаптацію учасників АТО до мирного життя і поділився прогнозами щодо третього Майдану.
    27 квітня, Дмитро Крапивенко
  • Як відбувається процес створення територіальних громад на звільненому Донбасі
    27 квітня, Єлизавета Гончарова
  • Боротьба з корупцією в Україні йде небувалими темпами. Підтвердження цього — сотні кримінальних проваджень і щоденні затримання ласих на легкі гроші громадян. І незначна обставина, що до в’язниці наразі потрапило зовсім мало зловмисників, хай нікого не бентежить. Маховик правосуддя лише набирає обертів, і зупинити його скоро буде просто неможливо. У це принаймні хотілось би вірити.
    27 квітня, Роман Малко
  • На фоні міжнародного, національний конкурс - за виключенням стрічки-переможиці - виявився відверто слабким.
    26 квітня, Олена Кухар
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено