Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
8 лютого, 2012   ▪   Максим Кідрук   ▪   Версія для друку

Нестандартний Єгипет: острови піщаного моря

Так уже повелося, що я десятою дорогою оминаю ходжені стежки та вичищені до блиску курорти. Країна для мене цікава лише тоді, коли в ній можна натрапити на щось нове і нетипове, зустріти щось по-справжньому оригінальне, приголомшливе та небезпечне, поблукати місцями, де далеко не кожному мандрівнику пощастило побувати
Нестандартний Єгипет: острови піщаного моря

Саме тому багато хто з моїх друзів дивилися на мене з подивом, коли я заявив, що вирушаю до Єгипту. Здавалося б, що там може бути нового і по-справжньому приголомшливого? Певна річ, я зовсім не применшую монументальності Великих пірамід, величі давньоєгипетських храмів у долині Нілу, краси гарячих пляжів та блакитних лагун Червоного моря, куди з’їжджаються дайвери з усього світу. Однак усі ці місцини легкодоступні і добре знані серед туристів. «Нічого нового й небувалого в сучасному Єгипті не знайти», — стверджували мої товариші. Проте вони помилялися. Крім модернових готелів, що стоять на узбережжі, й пам’яток однієї з найперших світових цивілізацій, зосереджених переважно довкола Нілу, існують також безкраї простори Сахари, яку в межах Єгипту називають Західною пустелею

Західна пустеля

Сахара — найбільша пустеля на планеті Земля, котра покриває всю Північну Африку, від Атлантичного океану на заході до Червоного моря на сході. За іронією долі Західною пустелею називають східну частину Сахари. Така географічна непогодженість із назвами виникла через те, що північно-східна Сахара офіційно іменується Лівійською пустелею. При цьому чимала частина цієї пустелі простягається на єгипетській території; зрозуміло, що єгиптяни не вельми полюбляють називати свою пустелю Лівійською. Через це вони вигадали от що: пустелю, розташовану на східному березі Нілу, нарекли Східною, а ту, що простягається із заходу, відповідно назвали Західною.

Нині територія на схід від найдовшої річки світу покремсана густою сіткою доріг і поцяткована безліччю невеликих поселень, через що вже давно не вважається пустелею, а тому назва Східна за нею не закріпилась. У той же час на захід від Нілу стелиться суща пустка із висохлими скелями і хвилеподібними дюнами, котрі повільно перекочуються безлюдними і мертвими просторами, на яких колись розкошувала родюча савана. І тут назва Західна пустеля є вельми доречною. Відтак, наперекір здоровому глузду, східна частина Сахари називається Західною пустелею.

Більша її територія не просто безлюдна, а практично повністю позбавлена засобів для існування. Втім, люди у пустелі все ж таки є, причому живуть тут з давніх-давен. Єдиними місцями, придатними для існування людей та тварин, є п’ять самотніх оаз, віддалених одна від одної на сотні кілометрів.

Острівці зелені посеред бурхливого моря піску мають назви Аль-Харґа, Дахла, Фарафра, Бахарійя та Сіва (в порядку віддаленості від Нілу). В перших чотирьох нині мешкають нащадки кочівників-бедуїнів, в останній, Сіві, котра знаходиться практично на кордоні з Лівією, живуть горді й неприступні бербери, котрі навіть у ХХІ столітті спромоглися зберегти власні традиції та звичаї.

Я пробув у Єгипті 35 днів, з яких лише півтора тижня виділив на відвідання храмів та пірамід. Решту часу приділив пустелі, проводячи у кожній з оаз 4-5 днів. Мій маршрут пролягав через п’ять згаданих оаз — п’ять відірваних від решти світу зелених причалів, що з останніх сил протистоять натиску пекучого сонця та піщаних бур Західної пустелі.

Я збирався не тільки познайомитися і зжитися з людьми пустелі, але й побачити, що таке справжня Сахара. Мушу відразу розчарувати всіх скептиків та маловірів, які думають, що пустеля — це тільки піщані дюни, бархани і розплавлене сонце. Насправді Сахара у своїх необ’ємних надрах ховає неймовірні і навіть парадоксальні місця, що напрочуд сильно різняться між собою.

Біла пустеля з її загадковими скульптурами з крейди, Чорна пустеля, щільно заставлена конусоподібними пагорбами з дрібного чорного каміння, густі пальмові гаї, в яких дерева ростуть настільки щільно, що не дають піску пробратися всередину оази, загадкові озера Сіви і мільйони тонн піску Великого піщаного моря, походження якого й досі не розкрито, та ще багато чого… Жодна інша природна зона, навіть амазонські джунглі, не може похвалитися такою різноманітністю краєвидів!

Єдиний білий у Дахлі
Оаза Дахла була другою за маршрутом після Аль-Харґи, котру єгиптяни називають «брамою до Західної пустелі».
Аль-Харґа, розташована на відстані всього лише триста кілометрів від Луксора, виявилася порівняно сучасним містечком з гарними заасфальтованими дорогами, будівлями з цегли та бетону і такою-сякою інфраструктурою. Тільки в центрі пустельного поселення лишилися рештки старовинних укріплень та ринку.

На противагу оазі Аль-Харґа, навколо якої покояться руїни давнього римського форту, єгипетського храму Ісіди та некрополя Ель-Багават, першого у світі християнського кладовища, Дахла не таїла в собі нічого особливого. Втім, виняткової привабливості Дахлі надає її віддаленість від цивілізації (ця оаза нарівні з Сівою є найвіддаленішою від Каїра). Тут досі збереглися багатоповерхові глиняні напівжитла-напівфортеці, в яких стародавні мешканці ховалися від частих навал войовничих племен з Нубії та Судану. Неохайні, нештукатурені цегляні будови дуже повільно витісняють історичні будиночки з глини та піску.

Найбільше мене вразили автомобілі, якими користуються жителі оази. Мені траплялися воістину унікальні, такі як «Toyota Land Cruiser» 1947 року, пошарпаний довоєнний «Peugeot 307», старенький «Fiat», з якого колись давно росіяни здерли свою «копійку» (ВАЗ-2101), а також окремі транспортні засоби, які просто не піддавалися ідентифікації.

Була ще одна деталь, на яку я попервах не звернув уваги. В цій оазі не було жодного іноземця! Це не означає, що жителі Дахли ніколи не бачили білої людини. Але щоб зрозуміти, що вони відчували, уявіть собі дев’яностолітню бабусю на якомусь затурканому хуторі, котра раптово перед своєю садибою побачила афроамериканця. Звісно, вона знає, що десь «оті чорненькі» існують, але щоб натрапити на одного з них перед своїм обійстям…

Вже зовсім скоро я відчув на собі, що значить бути єдиним білим посеред бедуїнської оази. Колір шкіри надає тобі особливого статусу, який можна охарактеризувати як щось середнє між мавпочкою із зоопарку та інопланетним прибульцем.

Наступного дня після піщаної бурі (до речі, єдиної, що трапилась на моєму шляху) я прогулювався однією з вуличок Дахли, відчуваючи, як на зубах хрустить пісок, що й досі осідав із неба. Запилюжений провулок стояв порожнім.

Несподівано з якогось дворика вискочила чотирирічна бедуїнська дівчинка і, заливаючись слізьми, задріботіла мені назустріч. Якийсь час вона не помічала мене, заклопотана власним горем, розтираючи брудними кулачками патьоки сліз по щоках. Вона ревіла так голосно, потужно і натхненно, що заглушала дзявкання собак та посвист пустельного вітру над оазою. Через потоки сліз так і не втямивши, до кого наближається, мала опинилася на відстані кількох кроків від мене. А тоді… раптово помітила мене. Я був у джинсових шортах, кросівках, спортивній кофті з капюшоном і закатаними рукавами, обгорілий на пустельному сонці, русявий і світлоокий.

Словом, ну дуже не схожий на бедуїнів з їхніми потемнілими обличчями, довгим одягом, що нагадує нічні сорочки, та звичаєм прикривати передпліччя та литки. Дівчинка зойкнула, прикрила рота долонькою і… перестала плакати, забувши, чого це вона щойно так ревла. В її вирячених очах проступив обурливий шок, змішаний з жахом.

Вона геть не очікувала здибати таке страшидло в кількох метрах від рідної домівки!..


П’ять днів потому настав час пакувати наплічник. Мій шлях знову пролягав на захід — до наступної оази Фарафра, ще далі вглиб пустелі, за якою починається територія, відома під назвою Велике піщане море. Причому на картах так і пишуть: Great Sand Sea.

Каченята посеред Мордора
Посеред продовгуватого острівця з пальмами та кущами під назвою Фарафра існує маленьке поселення — Каср-аль-Фарафра (або Фортеця Фарафра). Нічого навіть трохи цікавого в ньому немає. Тут зупиняються лише ті, хто прямує далі на південь чи південний захід — в розпашілу пащеку дюн Великого піщаного моря (дві-три компанії організовують кількаденні сафарі в пустелю).

Попри це Фарафра доволі відома. В першу чергу тим, що на півночі, неподалік від оази, розкинулась так звана Біла пустеля.

Біла пустеля є напрочуд неординарною, дивовижною та фантастичною. Якби я не побував там особисто, то ніколи не повірив би, що такі ландшафти існують на планеті Земля. Вона вщерть вкрита кремово-білим шаром крейди. Де-не-де з крейди утворені чудернацькі формації, котрі нагадують чи то велетенські гриби, чи то постаті якихось небачених істот, котрі з невідомих причин заклякли, затверділи, зрісшись із землею. Вчені розходяться у думках, завдяки чому сформувалась Біла пустеля.

Хтось каже, що крейда була тут споконвіку, а загадкові конструкції утворилися через часті піщані бурі, які видували крихкі шари. Інші стверджують, що плато на півночі від Фарафри — це рештки давнього моря, адже крейдяні скелі напрочуд сильно нагадують дно океану.

Зовсім поряд із Білою пустелею простягається її антипод — Чорна пустеля. У Білій пустелі, куди не зирни, погляд натикається лише на біле, і тільки подекуди, поміж крейдяними колосами, пробиваються «калюжі» жовтого піску. У Чорній пустелі все навпаки. Вся земля аж до небокраю вкрита дрібним, завбільшки з кулак, абсолютно чорним камінням. Місцями з цих каменів сформовані конусоподібні пагорби, які надають ландшафту похмуро-сюрреалістичного відтінку. Один німець, з яким ми познайомились у Фарафрі і вже разом продовжили подорож до наступної оази Бахарійя, видершись на один з таких горбів і роззирнувшись, задумливо прорік: «Це схоже на Мордор…».

Провівши по дню у кожній з пустель, ми з німцем зловили попутку і відправилися на північ до Бахарійї. Було це досить пізно, сутінки вже почали засотувати небо сірістю. Втомлений багатоденними переходами, я закуняв… Мене висмикнули з дрімоти доволі безцеремонно: водій різко загальмував, через що я ледь не вилетів на дорогу через лобове скло.

— Що за жарти? — визвірився я, але тут-таки замовк, глянувши вперед.

У світлі фар, тулячись одне до одного, переминались з лапки на лапку кілька свійських каченят. І це в самому серці Сахари — посеред сущої пустелі! Наш араб-водій здивовано тер очі. Зрештою, ми вибрались із джипа, зловили каченят і закинули їх до багажника.
Їдемо далі… Зненацька шофер знову гальмує. Ми всі завмираємо і, витягнувши шиї, оглядаємо дорогу. На сірому порепаному асфальті – нова зграйка переляканих каченят.

— Це неможливо, — шепочу сам до себе, — по-моєму, у нас у всіх галюцинації від перевтоми…
Зловили й цих і рушили далі. І тут я починаю усвідомлювати, що довкола нас повсюди – і ліворуч, і праворуч, і попереду – пустеля кишить каченятами. «Я збожеволів! — кулею прошила мозок думка. — Це все від перегріву! Точно!». Араб перелякано загальмував і у відчаї закрив обличчя руками.

Через кілька секунд я помітив світло фар зустрічної машини. Темно-зелений пікап ривками посувався в нашому напрямку. Під час зупинок з кабіни вивалювався розлючений бедуїн, страшенно лаявся і гасав туди-сюди пустелею, жменями виловлюючи каченят. Врешті-решт він під’їхав до нас.

Як виявилось, араб віз додому в Бахарійю цілий кузов дерев’яних кліток з каченятами. Клітки були доволі високими, але не мали кришок. Тож, розігнавшись на паршивенькій пустельній дорозі до 100 км/год., бідолашний бедуїн не помітив, як його машину розтрясло і каченята почали вилітати з кузова…
Поставивши наші автомобілі поперек дороги, ми ще добрих півгодини ловили тих клятих каченят посеред пісків Сахари…

 Цей матеріал опубліковано на умовах партнерства з журналом "Мандри". Оригінал читайте на сайті журналу


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Якщо люди-музеї — це здебільшого старше покоління, то в цій підбірці етнографічно-туристичних історій здебільшого свіжа кров. Проекти, що надихають, що з’являються зав­­дяки активній молодій енергії. Може, з роками й вони перетворяться на пам’ятки, але поки що це живі страшенно цікаві організми, котрі навіть диктують свої умови в деяких нішах нашого бідного туристичного ринку.
    24 липня, Богдан Логвиненко
  • Що передбачає й кого зачіпає якісна психореабілітація людей, які повертаються з війни
    24 липня, Ганна Трегуб
  • Найбільші бренди світу потерпають від дрібніших конкурентів
    24 липня, The Economist
  • Ось відчиняються двері залу, і входить одна людина, радісна та усміхнена. Сотні вітають її такими самими радісними вигуками. Овації і захват. Далі?
    24 липня, Станіслав Васін
  • Як одинаки-аматори створюють варті уваги колекції. Без меценатів і державної підтримки
    23 липня, Богдан Логвиненко
  • От що цього разу? Питаю я себе. Давай уже писати про першу «Червону руту». Давай! Про «Гадів», Чубая, Бурмаку... Про Миколайчука, врешті-решт, лисого, босого, у лєопардовій пов’язці... Про Чернівці 1989 року... Не цього разу. Може, наступного... Так само, у принципі, я думав, коли минулого разу сідав за комп. Тоді мене «відволікли» ВІА. Ансамблі. Вокально-інструментальні... Добре... А зараз шо?
    23 липня, Сергій Харинович
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено