Звитяга розуму

Є в українській історії кілька переможних битв, на згадку про які негайно лунають гнівні крики про «брехню, підлі інсинуації» та навіть «роздмухування міжнаціональної ворожнечі». Одна з них – битва під Оршею 8 вересня 1514 року, в якій польсько-литовське військо, очолюване руським князем, розбило армію Московського царства.

 

За що воювали

 

Наприкінці XV сторіччя між Литовською і Московською державами розгорнулася запекла боротьба за давньоруську спадщину. Питання стояло руба: кому в разі перемоги домінувати в Центрально-Східній Європі. Велике князівство Литовське ще протягом ХІІІ – XV ст приєднало до себе більшість руських князівств і земель. Але Московське велике князівство намагалося (і не безуспішно) підкорити їх своїй владі.

 

У листопаді 1512 року цар Василій ІІІ без оголошення війни розпочав наступ на Велике князівство Литовське. Безпосередньою метою наступу став Смоленськ. Проте московським військам довелося здійснити три кампанії, аж поки 31 липня 1514-го фортеця не капітулювала. Ця перемога створила хороші умови для наступу на внутрішні райони Литовської держави. Польський король і Великий князь Литовський Сигізмунд І Ягеллончик уже майже рік намагався зібрати військо. Проте шляхта не поспішала вставати під прапори, а грошей на найманців у державній скарбниці не було. Великий гетьман Литовський Костянтин Острозький мав під рукою українські полки з Волині та Поділля. Проте рух уздовж кордону Білгородської орди не давав йому можливості кинути їх на московський фронт. Тільки ополчення київської землі разом із союзними кримськими татарами здійснило у 1513 – 1514 роках два походи на Сіверщину. Вже після падіння Смоленська і захоплення московським військом Мстиславля, Кричева і Дубровно шляхта почала збиратися на війну. Крім того, польський уряд погодився надати допомогу Литві.

 

Тонкощі тактики

 

У серпні 1514 року в Мінську польське і литовське війська об’єдналися під загальним керівництвом короля. Армія налічувала 26 тис. кінноти та піхоти. Також союзники мали кілька важких гармат. Привівши полки до Борисова, Сигізмунд залишився в місті. Далі військо повів Костянтин Острозький. Рушаючи назустріч ворогу, він вирішив якнайшвидше дати генеральну битву. На це в полководця було кілька причин. По-перше, князь розумів, що зібране військо довго вкупі не протримається: брак грошей та припасів міг уплинути на настрої шляхти та змусити її розійтися. По-друге, потрібно було не дати супротивникові закріпитися в захоплених містах. По-третє, на півдні знову могла виникнути загроза, і йому довелося б відправити туди частину полків, включаючи свою гвардію – волинців і подолян.

 

Рухаючись на схід, гетьман подолав кілька заболочених річок, швидкими атаками розбив кілька московських загонів. 7 вересня союзники досягли Дніпра в районі Орші. Московське військо, очолене воєводою Іваном Челядніним, стояло на протилежному березі. Його чисельність сягала 40 тис. кінноти. Слабкістю Челядніна була відсутність піхоти й артилерії. Крім того, московське військо роздирала ворожнеча між воєводами.

 

Князь Острозький не став затримуватися на правому березі. Після ретельної розвідки ворожих позицій через річку було перекинуто два мости. Частина кінноти перейшла Дніпро вплав. Челяднін вирішив не заважати підходу ворога. Можливо, він розраховував, використовуючи чисельну перевагу, скинути противника в річку і таким чином повністю його знищити. Нерішучість воєводи дала змогу Острозькому до початку активних дій не лише переправити військо, а й вишикувати його в бойові порядки.

 

По переправі гетьман розділив кінноту на дві частини, а центр зміцнив піхотою. На лівому фланзі, на який і мала припасти, за тогочасним воєнним звичаєм, основна атака, стояли литовські полки. Цю групу князь очолив особисто. Праворуч нього стала польська кіннота, між двома крилами Острозький поставив частину піхоти. Позаду лівого крила стояла друга лінія війська, а фланг замикали три легкі кінні хоругви. Позаду правого крила теж стояла друга лінія на чолі з Янушем Свєрчевським. Його правий фланг був прикритий трьома хоругвами легкої кінноти. А вже за нею на самому краю поля бою було встановлено батарею. Артилерійська позиція була дібрана досить вдало: підходи прикриті важкодоступною місцевістю, а гармати замасковані кущами.

 

Челяднін поводився безтурботно: крім того, що дав можливість супротивникові вишикуватися за власною схемою, то ще й не провів розвідки. Тож наявність батареї залишилася для нього таємницею. Челяднін розташував свої полки за класичною схемою проведення атаки. Імовірно, московський воєвода хотів трьома концентрованими ударами розколоти литовсько-польське військо. Водночас Острозький сподівався за допомогою фронтального бою зупинити ворога й перетворити його чисельну перевагу на тисняву з людей і коней.

 

До перемоги

 

8 вересня в середині дня Челяднін дав наказ правому полку атакувати. Спочатку, як і очікувалося, московські загони потіснили русько-литовські бойові порядки. Проте атакуючі не отримали допомоги Великого полку. Цим скористався Острозький і контратакував ворога всіма литовськими силами й частиною польських хоругов. Після жорстокого рукопашного бою правий фланг московського війська був розбитий і вдався до втечі. У цей час на лівому фланзі пішов в атаку полк Лівої руки. Але він був розбитий ще швидше. Та поляки не стали його переслідувати, а, навпаки, залишили важку кінноту на місці, а легкі хоругви почали імітували відступ у бік Дніпра. Челяднін вирішив, що супротивник тікає по-справжньому, й кинув в атаку частину Великого полку і залишки Лівого. Не знаючи про засідку, ці полки щільною масою вийшли на піших стрільців і гармати. Останнім не треба було навіть цілитися.

 

Атакуючі зупинилися й змішалися. Коли ж кілька важких ядер поцілили в задні ряди, почалася паніка, що швидко охопила більшість московського війська. Поразки флангів призвели до того, що Челяднін зі своїм полком залишився сам на сам проти всього литовсько-польського війська. Костянтин Острозький швидко організував скоординовану атаку з кількох боків. Після запеклого бою Великий полк було оточено й розбито. Челяднін разом із десятьма воєводами потрапив у полон. Його військо втратило кілька тисяч загиблими й близько 5 тис. полоненими. Причому більшість втрат припали на дворянство, яке становило кістяк феодального війська.

 

Після битви

 

Здавалося, шлях на Смоленськ був відкритий, однак сталося те, чого боявся князь Острозький. Більшість шляхти вже не хотіла воювати й почала збиратися додому. Гетьман у такій ситуації спромігся організувати повернення Мстиславля, Кричева й Дубровно. Але незабаром військо було розпущено.

 

P.S. У 2005 році чотирьох активістів опозиційного Білоруського народного фронту покарали штрафом (у перерахунку на євро – €1500 кожного) за святкування річниці перемоги під Оршею.