18 серпня цього року кримська регіональна організація «Народний Фронт «Севастополь – Крим – Росія» оприлюднив відкритий лист до президента Віктора Януковича. Не надто мудруючи, члени «Фронту» запропонували президенту України на вакантну нині посаду голови Ради міністрів Криму призначити… екс-мера Москви Юрія Лужкова. Свою пропозицію вони пояснили просто. Поремствувавши на економічну кризу на півострові, члени «Фронту» наголосили, що Юрій Лужков дуже багато зробив для Севастополя та Чорноморського флоту. Вони зауважили, що екс-мер Білокам’яної був готовий інвестувати в Крим до $10 млрд, але «через деструктивну позицію тодішнього президента Ющенка заплановані бізнес-проекти так і не були втілені».
Членів організації не зупинив той факт, що Юрій Лужков – громадянин іншої держави: «уже був прецедент, коли Радмін республіки очолював російський спеціаліст Євґєній Сабуров, котрий був економістом європейського рівня… Уряд Сабурова був найуспішнішим на півострові за весь пострадянський період…»
Слід визнати – цей лист вартий підручника з ведення пропаганди як приклад заяви, суцільно зшитої з брехні. «Народний фронт «Севастополь – Крим – Росія» зараз може сміливо висувати Юрія Лужкова у керівники навіть островів Зеленого мису. Проте навряд чи він наважиться запропонувати російському президентові повернути Юрія Лужкова на посаду мера Москви. Щоби зняти Лужкова «у зв’язку з втратою довіри», знадобилися цілих два фільми, в яких напряму пролунали звинувачення екс-мера у корупції. Та й сам Лужков не від чудового життя намагався отримати громадянство Латвії, тієї самої, якій, перебуваючи на посаді мера, він неодноразово закидав фашизм. Зрештою, і доньки Лужкова живуть не в Росії, а в Британії. От саме такого «патріота своєї країни» хоче побачити головою Радміну Криму «Народний фронт «Севастополь – Крим – Росія».
В заяві недарма було згадано, що інвестиційним планам Лужкова в Криму завадила позиція президента Ющенка. Ця пряме підтвердження того факту, що йдеться про інвестиційні проекти часів, коли Юрій Лужков ще був мером російської столиці. А вкладати він збирався не «свої кровні», а якраз гроші бюджету Москви. Ба більше, він неодноразово інвестував їх у АРК, причому підряди на будівництво щоразу вигравали структури, наближені до «Інтеко» – компанії, що належала дружині Лужкова Олені Батуриній. Для Криму це, може, і називається «інвестиція», але для Москви і всього світу – це корупція. Тож не дивно, що, позбувшись посади мера, Юрій Лужков жодного разу не з’явився в Криму. А що йому там робити, якщо можливості «інвестувати» він більше не має?
І, нарешті, верхом брехливості є посилання на досвід перебування на чолі уряду Криму російського економіста і поета Євґєнія Сабурова. Варто пригадати, наприклад, що кримський період закінчився для нього грандіозною сутичкою з кримськими бізнесменами та їхнім лідером Володимиром Шев’євим. Своєї посади пан Сабуров позбувся не через «підступну волю Києва». Вотум недовіри «московському урядові» (як лагідно називали тоді команду Сабурова в АРК) виніс кримський же парламент більшістю голосів.
Перелічені факти можна доповнити згадкою що «Народний фронт «Севастополь – Крим – Росія»» – це не парламентська організація. Чи не єдине, чим вона відома, це гучні заяви в інтернеті та окремі провокації. У лютому цього року керівників «Фронту» Под’ячего та Клюєва засудили до трьох років умовно за зазіхання на територіальну цілісність України. Феєрично прокоментував рішення суду генеральний консул Росії у Криму Владімір Андрєєв: «Це не проросійські діячі! Навіть навпаки: у конкретних проявах своєї діяльності вони виключно антиросійські!».
Маленька маргінальна організація завзято рекламує себе, роблячи гучні заяви, зшиті з цілковитої брехні. Здавалося б, що тут дивного? А дивне тут те, що її заяву мов за командою повторили численні видання, як в Україні, так і за її межами. Отже, відбулася класична провокація, здійснена організацією-фантомом. Кому це треба? Певно тому, кому вигідні будь-які провокації, чинені в Криму силами, що навіть не приховують своєї любові до чинного російського керівництва.