Створюючи цей звіт, PEN America спирається на інтерв’ю з більш ніж десятком експертів та адвокатів з питань Інтернет-політики, цифрових прав та питань, що стосуються окремих країн, а також з огляду різних джерел, включаючи відповідне національне законодавство та нормативні акти, наукові статті та статті новин, звіти громадянського суспільства та міжнародні норми та стандарти.
Наразі дискусія навколо того, хто контролюватиме інтернет ведеться між урядами держав та технологічними корпораціями, йдеться у звіті. У цій боротьбі за контроль є й багато поганих результатів – наприклад, подальша концентрація влади в руках однієї зі сторін, деформація норм прав людини та підрив постійного потенціалу Інтернету як простору для вираження поглядів, емансипації, та культурного обміну.
“Поки уряди перекроюють межі своєї влади в інтернеті, багато лідерів підтримали або застосували “цифровий суверенітет” – поняття, яке має на меті пояснити та узаконити більш експансивне державне регулювання цифрової сфери в національних інтересах. Але різні уряди мають суттєво різне тлумачення того, що насправді передбачає цей суверенітет” – стверджують у звіті PEN America.
Це починає бути зрозумілим, коли світові уряди формують свою майбутню модель управління інтернетом, приймаючи рішення щодо того, який рівень цифрової свободи вони дають своєму населенню. “Ці рішення дедалі більше перетинаються з політикою великих держав, оскільки цифрова арена постає новим фронтом у щораз більш конкурентних відносинах між Сполученими Штатами та Китаєм, так що управління інтернетом та інфраструктура тепер представляють нову вісь геополітичних суперечок”, – йдеться у звіті.
Специфіка функціонування інтернету в Китаї, як зафіксувала PEN America у своєму звіті про заборонені канали за 2018 рік, обмежена централізованим державним контролем – найдосконалішою системою цензури у світі, відсутністю засобів захисту конфіденційності від державних служб безпеки. У звіті наводиться приклад, як “у західному регіоні Синьцзян, правляча комуністична партія Китаю запровадила нові форми цифрових репресій, використовуючи цифрові технології для підмітання великих обсягів даних та ”алгоритмічний аналіз для визначення уйгурів та інших представників етнічних чи релігійних меншин, яких слід відправити до таборів для інтернованих в регіоні. За авторитарного підходу до цифрового суверенітету використання таких технологій для сприяння жорстокій політиці цілком допустими й прийнятними”.
Також серед важливих висновків у звіті – аналіз поведінки авторитарних країн у їх намаганнях не просто узурпувати цифровий сектор, але й переконати світову спільноту, що це не перечить жодним правам зі свободи вираження думки. У звіті посилаються на один аналіз німецької Ради зовнішніх відносин, згідно якого “і російське, і китайське керівництво прекрасно розуміють, що [ідею] цензури важко продати світовій аудиторії. Тому вони імітують мову та термінологію, що використовується багатьма європейськими країнами ", щоб замаскувати спірні моменти своєї цифрової регуляторної політики.
Читайте також: Цифровий суверенітет як засіб контролю
У звіті стверджують, що є серйозні занепокоєння щодо відсутності демократичної підзвітності американських інтернет-корпорацій. Аналітики на Глобальному Півдні стверджують, що панування Кремнієвої долини над цифровою економікою є настільки однобоким, що стало новим феноменом “цифрового колоніалізму”. Тут втручання уряду є не просто бажаним, а необхідним. Цифровий суверенітет тут виступає як протидія цьому пануванню.
Окрім цього, в американському дискурсі викликає занепокоєння ще й збір даних розвідкою. Викриття у 2013 році Едвардом Сноуденом того факту, що американські спецслужби займалися широкомасштабним стеженням за американськими та іноземними громадянами, майже повсюдно називаються головним поштовхом до цього обговорення.
“У 2015 році PEN America провела власне глобальне опитування письменників із 50 країн, щоб оцінити вплив одкровень Сноудена на їхню готовність писати вільно. Тоді ми дійшли висновку, що американське масове спостереження серйозно пошкодило репутацію Сполучених Штатів як притулку для вільного самовираження вдома та поборника свободи слова за кордоном.. Тож не дивно, що ці програми спостереження мали відчутний ефект щодо цифрової політики, спонукаючи інші країни діяти оборонно – або через бажання захистити своїх громадян від невідомого іноземного нагляду, або з міркувань національної безпеки”, – зазначається у звіті.
Лідери авторитарних урядів також скористались цим занепокоєнням щоб окреслити свої державно-орієнтовані рамки цифрового суверенітету, використовуючи розголошення Сноудена як виправдання для більшого державного контролю над цифровою сферою. Тоді ж Владімір Путін висловив побоювання, що інтернет контролюється американськими спецслужбами. Як наочний приклад у звіті наводиться спроба легалізації створення “автономного” інтернету в одному з інтерв'ю Путіна 2019 року. Тоді він сказав, що інтернет – це "творіння" західних спецслужб, що вони "чують, бачать і читають все, що ви говорите, і збирають інформацію про безпеку". В результаті, стверджував він, Росія "повинна створити сегмент [інтернету], який ні від кого не залежить".
Погіршила ситуацію із визнанням державного контролю і поява у нашому житті коронавірусу. “Лише за минулий рік, пандемія COVID-19 послужила можливістю для урядів розширити свій контроль над цифровою сферою начебто для захисту громадського здоров'я та порядку. Міжнародний центр неприбуткового права визначив понад 50 прикладів країн, які запроваджують або вносять зміни до законів, щоб криміналізувати дезінформацію або іншим чином обмежити свободу слова у відповідь на пандемію”, – звітують в організації.
Читайте також: Чатбот vs терапевт
Важливим питанням є контроль над персональними даними громадян, на суверенному контролі над якими наполягає все більше країн, йдеться у звіті. Якщо передати контроль над цими даними державам, які “криміналізують мирне інакомислення”, їх можуть використовувати не в тому напрямку і називати злочинами те, що в цивілізованому світі мало б називатись свободою вираження поглядів. “Навіть доступ до інших форм даних – коли і де було зроблено певний знімок, хто користується їхнім Інтернетом під час релігійного свята, а хто ні, хто був останніми п’ятьма людьми, про які повідомляв активіст до арешту – є потужними інструментами для спостереження та репресії”, – стверджують у звіті. Міжнародна правозахисна організація Freedom House проводила аналіз впливу локалізації даних через цифрову політику на стан прав людини в країнах у 2020 році. Серед висновків – «Деякі з найсуворіших вимог щодо локалізації даних можна знайти в країнах з поганим обліком прав людини та обмеженим інформаційним середовищем».
У звіті розповідають, що останнім часом аналітики частіше висловлюють стурбованість з приводу цифрової фрагментації до того ступеня, що вони почали попереджати про "Вестфальську павутину" і "розщеплену мережу", або ж “сплінтернет”. “Сплінтернет є дистопічним прогнозом: оскільки країни дедалі більше намагаються підняти цифрові межі навколо свого внутрішнього інтернету, глобальний інтернет буде дедалі більше роздрібнюватися до такої міри, що більше не буде сенсу говорити про єдиний Інтернет взагалі”, – пишуть у звіті.
Читайте також: Безправне володіння
Як фрагментація інтернету, так і концепція націоналізованої мережі, загрожує суттєвим розширенням державного контролю над інформацією. “Це дозволить систематичну цензуру та заборонить громадянам публікувати, шукати або споживати інформацію в інтернеті, яку їх уряд оголосив забороненою”, – прогнозує PEN America.
Також назріває серйозне обговорення корпоративної відповідальності таких корпорацій як Google, Amazon та Alibaba та впровадження державного контролю за їхньою діяльністю. Соціальні медіа та компанії з цифрової реклами підняли велику хвилю занепокоєння через методи збору даних про користувачів, як вони монетизують свої послуги та ,найголовніше, перед ким вони підзвітні. “Відповідаючи на ці занепокоєння, держави зважують нові регуляторні підходи. Але, як і в інших закликах до збільшення своєї суверенної влади над інтернетом, держави можуть використовувати ці проблеми для вироблення "рішень", які не тільки не захищають своїх громадян, але й можуть активно підривати права людини. При цьому свобода вираження поглядів та права на конфіденційність потенційно можуть стати першими жертвами”, – підсумовують у звіті.