Наприкінці квітня цього року Комісія з міжнародної релігійної свободи США (USCIRF) оприлюднила Річний звіт 2019-го, в якому задокументовано порушення свободи віросповідання та прогрес щодо подолання такого явища протягом минулого календарного року у 28 країнах, а також наведено незалежні рекомендації щодо політики США стосовно державних і недержавних діячів, про яких там йдеться. 27 жовтня 2018 року виповнилося двадцять років з моменту ухвалення Міжнародного акту щодо релігійної свободи, яким у США створено Комісію з міжнародної релігійної свободи (USCIRF). Цей орган займається щорічним моніторингом рівня свободи релігії та віросповідання в різних країнах світу. Мова не про збірку офіційних звітів, а про акумульовану у них історію багатьох людей, які бажають жити своїм життям відповідно до своїх релігійних переконань, тих, хто мріє виховувати своїх дітей так, щоб вони могли зробити власні вибір щодо того, у що їм вірити або не вірити, вільно і відкрито. Для багатьох з них останні 20 років були історією іншого роду, що охоплює покоління жорстоких і невпинне переслідувань через їх переконання.
Читайте також: Свобода від совісті. Сепаратисти розв'язали релігійний терор
Загальні тренди
У червні 1999 року USCIRF вибрала три країни як основний акцент і у першому щорічному звіті Комісії сфокусувала свою увагу на трьох країнах – Росії, Судані і Китаї. За результатами оприлюдненого цьогоріч моніторингу рівня свободи релігії, Китай є лише однією з кількох країн де свобода релігії або переконань стало залишалася в небезпеці. Хоча деякі іноземні уряди приєдналися до боротьби за сприяння свободі релігії або переконань, інші нахабно пригнічують її. Такі як Судан, В'єтнам і Таджикистан роблять це під прикриттям «громадського порядку» або «національної безпеки», часто посилаючись на реальні або можливі загрози суспільного невдоволення або навіть тероризму, щоб виправдати не тільки обмеження прав, а й відверте переслідування своїх громадян.
Деякі, як-от Росія, Китай, Еритрея і Туркменістан, виявляють свій внутрішній небезпечний режим, закріплюючи за тими чи іншими релігійними та етнічними меншинами тавро «екстремізму». Частково так відбувається тому, що на думку урядів цих країн зазначені групи знаходяться під «іноземним впливом». Навіть в умовах свободи релігії та віросповідання було виявлено посилення проникнення силових відомств та політизації релігії: наприклад, в таких країнах, як Індія, все важче відокремити релігію і політику. Там наявна така тактика, коли навмисно намагаються дискримінувати і обмежувати права певних релігійних громад. І самі уряди, які здійснюють або допускають ці зловживання, часто засуджують «втручання у внутрішні справи», навіть коли їх по праву критикують за жалюгідний рівень релігійної свободи і права людини у їхніх державах.
У 2018 році як державні, так і недержавні суб'єкти все частіше використовували релігію як інструмент виключення для ізоляції, маргіналізації та покарання «інших» через дискримінацію та насильство. Наприклад, богохульство і пов'язані з ним закони в таких країнах, як Пакистан і Саудівська Аравія, а також у країнах із порівняно меншими проблемами, як, наприклад, Індонезія та Єгипет, зазвичай було застосовано проти осіб, які належать до релігійної меншини, дотримуються віри, не визнаної державою, або не належать до жодної релігійної конфесії.
Коли уряди держав чи недержавні діячі вважають дії і вислови богохульними або такими, що ображають релігію, саме ця декларація, а не власне конкретний акт богохульства (якщо такий відбувався насправді), викликає ненависть і насильство. Націоналістичні та ідеологічні настрої спричиняють деякі з цих звинувачень і можуть мотивувати державних і недержавних суб'єктів маніпулювати релігією таким чином, що це завдає шкоди іншим, часто міноритарним релігійним і етнічним групам, як це, наприклад, є у М'янмі та Ірані. Релігія й надалі перетворюється державними та недержавними суб’єктами на інструмент заради власних інтересів, а дискримінація, насильство і переслідування за релігійною ознакою лишаються однією з гарячих тем сучасності. Вона є тим фактором, з якою знову починають рахуватися у міжнародній політиці та дипломатії, і знову повертається у публічний дискурс та простір.
Щорічний звіт Комісії з міжнародної релігійної свободи США містить також певні рекомендації для адміністрації Білого дому та Конгресу Сполучених Штатів. Зокрема адміністрації запропоновано призначити спеціального радника президента країни з питання міжнародної релігійної свободи в межах Національної Ради Безпеки. Також президентській адміністрації рекомендовано посилити використання санкцій щодо держслужбовців, агентств та військових підрозділів, причетних до важких порушень свободи релігії та віросповідання.
Читайте також: Ісламізм, якого немає
Чорне та відтінки сірого
Звіт підтверджує, що Китай і ще дев’ять країн далі належать до так званих «країн, що викликають особливе занепокоєння» з огляду на порушення релігійних свобод за класифікацією Державного департаменту США, і рекомендує Держдепу додати до цієї групи також Росію і ще п’ять країн. Така рекомендація відображає занепокоєння, що російська держава «посилила свої репресивні дії» проти релігійних меншин протягом 2018 року. Така ж рекомендація діє, зокрема, щодо Узбекистану, де, як мовиться у звіті, тривали «грубі порушення релігійної свободи», хоча й настали деякі поліпшення. Таким чином мова про групу країн, до якої окрім згаданих вище належать М'янма, ЦАР, Еритрея, Іран, Нігерія, Північна Корея, Пакистан, Саудівська Аравія, Судан, Сирія, Таржикистан, Туркменістан, Узбекистан та В’єтнам.
Найбільшої критики зазнав Китай через ставлення до мусульманської меншини уйгурів, але також до інших переважно мусульманських за вірою меншин, зокрема, китайських казахів. Уйгури, яких у Китаї живе близько 15 мільйонів, давно скаржаться на зловживання пекінської влади щодо них. «Мусульмани-уйгури перебувають під постійним спостереженням і наглядом, їхні телефони вилучають і перевіряють, у них примусово відбирають зразки крові для складання бази ДНК, їхнім дітям забороняють відвідувати мечеті… Ще гірше – уряд Китаю розриває родини, утримуючи від 800 тисяч до 2 мільйонів дорослих у концтаборах і віддаючи частину їхніх дітей до сиротинців… Члени родин не можуть зв’язатися одне з одним, побоюючись урядового нагляду, відтак незліченні кількості уйгурів не мають поняття, де перебувають їхні рідні і чи взагалі вони живі», – йдеться у звіті. «Але, незважаючи на роки посилення таких зловживань, широка міжнародна спільнота трагічно втратила можливість відвернути те, що зараз відбувається в Китаї з уйгурами й іншими мусульманами», – заявили автори звіту.
Пекін заперечує, що має інтернаційні табори і центри перевиховання для уйгурів, казахів та інших переважно мусульманських за вірою меншин, і називає ці заклади «центрами професійної освіти», що мають на меті відвернути людей від тероризму і повернути їх у суспільство. Автори звіту наголошують, що китайський уряд продовжує переслідувати всі конфесії, намагаючись «синізувати» віру, тобто зробити її більш прокитайською. Така підтримувана офіційним Пекіном релігійна політика і практики мають на меті не тільки зменшити й стерти незалежної практики релігії, а також культуру і мовну спадщину релігійних та етнічних спільнот, зокрема тибетських буддистів і уйгурських мусульман.
Росія, відповідно до мови цьогорічного звіту, знову повернулася до табору «країн, що викликають найбільше занепокоєння». Зокрема, в документі зазначено, що влада країни «продовжила переслідувати «нетрадиційні» релігійні меншини штрафами, затриманнями і кримінальними звинуваченнями під приводом боротьби з екстремізмом», причому «російське законодавство, спрямоване проти «екстремізму», не дає належного визначення цього терміну, що дає державі можливість переслідувати за широкий обсяг ненасильницької, неполітичної релігійної діяльності». Під найбільшим тиском у РФ перебувають свідки Єгови, послідовники Таблігі Джамаат та прихильники поглядів турецького релігійного мислителя Саїда Нурсі.
«На Північному Кавказі силові структури діяли з повною безкарністю, арештовуючи і викрадаючи людей, запідозрених навіть у найменшій причетності до ісламістських повстанців… В окупованому Росією Криму російська влада продовжила викрадати, катувати і ув’язнювати кримських татар-мусульман за власним бажанням. Російські сепаратисти на сході України (на Донбасі) продовжують вилучати церковні будівлі та залякувати релігійні громади», – наголошено у звіті зі США про стан релігійної свободи у світі.
У М'янмі триває переслідування мусульман-рохінджа. Близько 911 тисяч рохінджа нині перебувають поза межами батьківщини у таборах для біженців на території Бангладеш. Близько 700 тисяч втекли з М'янмми через потужні військові зіткнення на території штату Ракхайн у жовтні 2016 та серпні 2017 років. Попри той факт, що уряд, військові та недержавні організації М'янми заперечують відповідальність і значною мірою ухилялася від відповідальності за вчинені злочини, Сполучені Штати та їх союзники наклали кілька цільових санкцій проти військових, що брали участі у етнічних чистках у штатах Ракхайн та інших поширеннях порушення прав людини в штатах Качин і Шань.
Афганістан, Азербайджан, Бахрейн, Куба, Єгипет, Індія, Індонезія, Ірак, Казахстан, Лаос, Малайзія та Туреччина перебувають серед списку країн, стосовно яких автори звіту спостерігають принаймні частковий прогрес щодо покращення ситуації із реалізацією свободи релігії та віросповідання.
Як зазначено у звіті, чинне керівництво Афганістану намагається підтримувати безпеку в країні, особливо для релігійних меншин. Пори це назвати атмосферу в цій країні безпечною для всіх її мешканців не доводиться. На її території продовжують свою діяльність терористичні групи, як-от Ісламська держава в провінції Хорасан (ІСКП), що загрожує мусульманам-шиїтам. Немусульманські групи, такі як індуси, християни та сикхи, залишилися під загрозою меншості – багато хто з них виїхали з країни і багато хто з їхніх громад, зокрема лідери, які залишилися, були вбиті у під час широкомасштабних терористичних атак, які сталися у липні 2018 року.
Читайте також: Потсекулярне сьогодення
Приклади інших країн зі згаданої вище групи показують, якими можуть бути варіації тенденції до інструменталізації релігії та її використання заради інтересів певної частини конкретної держави. Дійсно, не йдеться про етнічні чистки або масові вигнання сотень тисяч осіб, створення виправних таборів, але так само дискримінацію та приниження.
Уряд Азербайджану продовжує контролювати релігійну діяльність на території своєї країни відповідно до ухваленого 2009 року «Закону про релігійну свободу», який передбачає, що всі релігійні громади мають отримати державну реєстрацію, а будь-яка релігійна діяльність поза нереєстрованих громад є криміналізованою. Також посилено увагу за тими релігійними організаціями, в яких, на думку азербайджанського уряду, присутній можливий вплив Ірану.
На Кубі після смерті Фіделя Кастро і відставки Рауля Кастро з посади президента, кубинська комуністична партія у квітні 2018 року призначив Мігеля Діаз-Канеля президентом без виборів. Зміна керівництва не призвела до збільшення релігійної свободи. Нова конституція, яка була ратифікована після звітного періоду, послабила захист свободи релігії або віри на острові. Кубинський уряд здійснював кампанії цькування, спрямовані на релігійних лідерів і активістів, які виступали за посилення захисту релігійної свободи.
У цьогорічному звіті зазначено, що оскільки кубинський уряд стурбований міжнародною громадською думкою, він змінив деякі свої тактики, у тому числі шляхом більш тонкого збільшення переслідування релігійних лідерів та активістів по всій країні, які є важко відслідковувати. Нові форми переслідування включають тактику залякувань, арешти релігійним лідерам і віруючим і звинувачення їх у порушеннях кримінального та цивільного кодексу для приховування релігійних репресій.
Індія є однією з найбільших демократій свого регіону, проте історія релігійної свободи у ній піддалася атаці протягом останніх років. Йдеться про сприяння уряду країни дій, спрямованих на насильство проти релігійних меншин. У країні зріс рівень войовничої нетерпимості і відбуваються постійні кампанії насильства, залякування та переслідувань проти неіндуїстстів та індусів, що належать до нижчих каст. «Прем'єр-міністр Нарендра Моді рідко робив заяви, що засуджували насильство з боку натовпу, в той час як деякі члени його політичної партії належать до індуїстських екстремістських груп і публічно використовували мову ненависті щодо релігійних меншин. Жертвам великих нападів останніх років не було забезпечено правосуддя, а ті, хто вчинив нові злочини проти релігійних меншин, не були притягнуті до відповідальності. Велике населення Індії ускладнює та обмежує можливості національних та державних інституцій вирішувати ці питання», – зазначено у звіті.
Декларативне визнання свободи релігії та віросповідання одним з фундаментальних прав людини не веде до їхнього практичного втілення. Сучасна доба, в якій відбуваються геополітичні зміни та трансформація системи міжнародного права, є часом, коли країни і суспільства мають вирішити, за якими принципами вони житимуть далі, і колективно відстоюватимуть їхнє дотримання. Не лише політика і економіка, а й релігія, її формат і стан визначають, що робитиметься на наших вулицях у близькому майбутньому. Для сучасних гібридних війн це один з фронтів агресії і тиску, а поряд з цим – оборони. Тому Україні та її суспільству важливо знати і зважати не тільки на те, що відбувається в релігійному житті всередині країни, а й те, що коїться поза її межами.