Днями на дискусійній панелі в рамках Мюнхенської безпекової конференції старший віце-президент Центру аналізу європейської політики (CEPA) Едвард Лукас представив новий звіт «Посилити слабкі місця демократії. Авторитарний вплив та вразливість медіа» («Firming up democracy’s soft underbelly. Authoritarian influence and media vulnerability»). В ньому автор пише, що протягом останнього десятиліття Росія, Китай та інші авторитарні режими інвестували десятки мільярдів доларів у медіапідприємства та інформаційні ініціативи для маніпулювання, спотворення та цензури глобального інформаційного середовища. Тиждень зібрав основні тези автора про те, як авторитарні режими використовували демократичні норми та перетворили ринок інформації у небезпечний інструмент для боротьби з демократичною силою.
Інформація – це зброя, яка може бути використана проти нас
Провідні авторитарні держави, включаючи Китай та Росію, вкладають значні кошти в підрив довіри до мас-медіа. До того ж політична поляризація ускладнює уявлення про ЗМІ як про неупереджене джерело інформації. Нижчі стандарти, спричинені економічним стресом, завдали шкоди якості медіа, що включає більшу кількість помилок та гірші редакційні рішення. Сприйняття журналістики як елітної професії розширило соціальну прірву між споживачами та виробниками новин. В цілому ЗМІ, на думку аналітиків CEPA знаходяться під серйозним економічним тиском, і це робить їх придатними для маніпуляцій.
Читайте також: Як коронавірус 2019-nCoV вдарив по світовій економіці. Огляд преси
Російська стратегія впливу на ЗМІ
Пропагандистські зусилля Росії є проявом всеосяжної стратегії "гострої сили», спрямованої на підрив інформаційних систем цільових країн та регіонів. Є три основні складові російської силової стратегії в медіа-сфері:
– охопити читачів власними державними медіа;
– вплив на медіа в цільових країнах (із використанням фінансових та інших засобів);
– підпільний або непрямий тиск (приховане фінансування конкурентів, об'єднання та поглинання на медіа ринку, або підкуп ключових працівників)
Стратегія Китаю щодо впливу на ЗМІ
Китай, інший головний гравець у глобальній активній діяльності, що впливає на владу, використовує схожі медіа-стратегії, але з деякими відмінностями. Наприклад, окрім платних газетних доповнень державним China China та безкоштовного контенту новин від офіційного інформаційного агентства Xinhua, зовнішня телерадіокомпанія China Global Television Network (CGTN) бере участь у копродукції з основними новинарями в цільових країнах.
Як і у випадку російських мас-медіа, державна приналежність та політичні вподобання китайських ЗМІ часто завуальовані, щоб не викликати підозр у іноземних споживачів новин. Крім того, Пекін опосередковано використовує інтереси власників ЗМІ як економічні важелі. В окремих випадках тиснуть безпосередньо – через китайських дипломатів за кордоном та агентів державної безпеки в Китаї. Крім того критичні до китайської влади журналісти стикаються з відмовою у видачі віз, заблокованими веб-сайтами та утисками чи навіть затриманням членів їхніх сімей в Китаї.
Нарешті, уряд Китаю та прихильні приватні компанії, які мають доступ до значно більших ресурсів, ніж їхні російські колеги, докладають великих зусиль для отримання впливу та контролю над ключовими платформами розповсюдження контенту. Потім об'єднані суб'єкти можуть надавати перевагу лояльним джерелам чи темам, одночасно цензуруючи незалежних конкурентів,
Читайте також: Die Welt: Несподіваний жест смиренності від Google
Відповідаючи на виклик
За словами Лукаса, ефективна реакція на вплив авторитарних ЗМІ вимагає низки нормативних, правових та практичних змін. Першим кроком має стати створення статуту відповідальної практики із залученням професійних асоціацій та профспілок, журналістських шкіл та галузевих органів. Засоби масової інформації, які підпишуть цей статут, повинні взяти на себе наступні зобов’язання:
– Прозорість власності та комерційних відносин;
– Чіткі та видимі позначки спонсорства та "рекламних" угод;
– Позначення реального місцезнаходження та контактних даних;
– Публікація імен головних редакторів та іншого керівного складу;
– Оприлюднення редакційної політики щодо використання анонімних джерел;
– Забезпечення можливості для скарги на неточності або перекручення, розробка процедури розгляду цих скарг та видача друкованих вибачень, роз'яснень та виправлень, якщо це доречно.
Слід зазначити, що жодна з цих вимог не обмежує редакційну свободу.
Крім того, аналітик великі надії покладає на медіаграмотність. За словами Лукаса, у бідніших країнах з менш розвиненою системою освіти медіаграмотність повинна бути частиною політики розвитку.
Не менш важливим є здатність представників медіа до об’єднання заради захисту своїх інтересів. Це й юридичний захист журналістів, і спільна відмова видань приймати рекламні оголошення від ворожих держав, і спільні виступи в освітніх закладах.
Читайте також: Die Welt: Що німецька розвідка може робити за кордоном?
За пропозицією аналітиків CEPA в ідеалі така система має включати:
– «Гарячу лінію», що пропонує жертві переслідувань єдину точку контакту на високому рівні;
– Швидке втручання правоохоронців;
– Увагу органів контррозвідки;
– Дипломатичний протест в бік країни-винуватця;
– Психологічну та іншу підтримку;
– Допомогу у судових процесах;
– Фізична безпека вдома та на роботі (сигналізації, відеонагляд).
Як визнає у звіті Лукас, потрібно прийняти похмуру істину, що демократичний світ програє битву ідей з авторитарними режимами не тому, що його ідеї слабкі, а тому, що поле битви перекошене проти нього. Якщо не вирішити цю проблему, західний медіапростір перестане бути опорою проти ворожого впливу, натомість стане джерелом його поширення.