Після закінчення Другої світової війни усьому цивілізованому світові стало зрозуміло, що захист прав військовополонених під час ведення бойових дій потребує серйозної уваги. Величезна кількість жертв серед цивільного населення показала, що положення про права військовополонених у Женевській Конвенції 1929-го були настільки ж нездатним регулювати реальність, як і Ліга Націй — забезпечити мир.
Оновлена, третя Женевська Конвенція 1949-го була покликана запобігти повторенню усіх злочинів проти військовополонених, які були зафіксовані під час Другої світової. Новий документ встановив чітке розмежування між збройними конфліктами міжнародного характеру та такими, що виникають на території однієї з країн, а також оновлені правила яких повинні дотримуватися воюючі сторони при поводженні з особовим складом збройних сил сторін конфлікту, а також членів ополчення або добровольчих загонів, які є частиною цих збройних сил, а також особами, які супроводжують збройні сили, але фактично не входять до їхнього складу. Конвенція також приділяє увагу їх звільненню та репатріації.
Читайте також: Зниклі безвісти й військовополонені: про реальну ситуацію
Тим не менше, природа війни не змінюється, і тому під час збройних конфліктів у другій половині ХХ століття права військовополонених неодноразово порушувались, а під час їх звільнення виникали проблеми.
Корейська війна
Перші проблеми у ставленні до військовополонених відбулись майже одразі після прийняття Конвенцій — уже в 1952-ому під час ходу Корейської війни, яка поділила колись єдину країну на та дві разюче відмінні Кореї, які ми бачимо сьогодні. Щоправда, Північна Корея, яка ці злочини чинила, ніколи не ратифікувала Женевську Конвенцію.
Під час війни близько п’ятнадцяти тисяч солдатів армій Південної Кореї та її союзників потрапили у полон — а разом із цивільним населенням кількість полонених сягала ста тисяч. У військових таборах Північної Кореї були зафіксовані численні порушення прав ув’язнених: тортури та знущання, примусова праця та розстріли. Північна Корея не визнавала ув’язнених південних корейців в’язнями війни, натомість називаючи їх «звільненими» — оскільки і Південну Корею вважала окупаційною державою.
Після підписання мирного договору в місті Пханмунджом більшість громадян Південної Кореї так і не змогли повернутись додому. Обмін військовополоненими був найбільш проблемним моментом під час переговорів, оскільки переважна більшість захоплених у полон солдатів Північної Кореї взагалі не хотіли повертатись додому. Через це офіційному Сеулу та його союзникам так і не вдалось домовитись із Північною Кореєю та Китаєм про повний обмін всіма військовополоненими, тому багато громадян Південної Кореї були змушені залишитись у полоні. Вони отримали громадянство та були переведені із військових таборів на працю у вугільних шахтах, але так ніколи і не стали повноцінними громадянами і знаходились під постійним наглядом північнокорейських спецслужб.
Шестиденна війна
Швидкоплинний, але гарячий збройний конфлікт між Ізраїлем,та альянсом арабських країн — Єгиптом, Йорданією, Сирією та Іраком у червні 1967-го. Ізраїлю, якого підтримували Сполучені Штати та їх союзники, вдалось здобути переконливу перемогу, яка, тим не менше, була дещо затьмарена розстрілами військовополонених з обох сторін.
Проблема полягала у тому, що бойові дії на Синайському фронті — проти Єгипту — Ізраїль вів аж надто успішно. 8-го червня, на четвертий день ведення бойових дій єгипетська армія мусила хаотично відступати із Синайського півострову, внаслідок чого ізраїльтянам вдалось захопити величезну кількість військовополонених — близько двадцяти тисяч осіб. Після того, як армія Ізраїлю відпустила рядових єгиптян додому, у полоні залишилось близько п’яти тисяч офіцерів єгипетської армії, в тому числі і генералів. Натомість у полон єгиптян потрапили лише п’ятнадцять ізраїльських військовослужбовців.
Читайте також: Як шукати зниклих безвісти
Але із полоненими армія Ізраїлю поводилась не найкращим чином. Протягом наступних років історики з обох сторін розповідали про масові розстріли єгипетських військовополонених. Сенсацією стало інтерв’ю, яке у 2005-му ізраїльський військовий історик Арьє Іціхакі дав інформаційному агентству Associated Press. Він повідомив, що протягом 9-10 червня 1967-го ізраїльські військові розстріляли до тисячі осіб біля міста Ель-Аріш у Єгипті.
Це, втім, не вплинуло на переговори стосовно обміну військовополоненими після війни. Співвідношення було дійсно вражаючим: Ізраїль відпустив 5238 єгиптян, 889 йорданців та 572 сирійця у обмін на захоплених 15 ізраїльських солдатів. Щоправда, Ізраїль також отримав нагоду повернути усіх своїх шпигунів, які були розкриті та захоплені у Єгипті, починаючи із 1950-их років.
В’єтнамська війна
За дев’ять років війни у В’єтнамі — із 1964-го по 1973-ій — величезна кількість солдатів збройних сил США потрапили у полон. Переважна частина знаходилась у полоні в Північному В’єтнамі, хоч деяких і захопив Національний фронт визволення Південного В'єтнаму. Загалом у полон потрапили близько двох тисяч громадян Сполучених Штатів.
Хоч Північний В’єтнам і підписав Женевську Конвенцію 1949-го, у ставленні до військовополонених він не надто дотримувався її положень. Комуністи застосовували численні тортури, метою яких було не отримання важливої для ведення бойових дій інформації, а злам волі ув’язнених, покарання за участь у війні. Тортури зазвичай припинялись лише тоді, коли в’єтнамці отримували від полонених письмове або записане на диктофон зізнання у своїх злочинах та критику Сполучених Штатів за те, що вони розпочали війну, — такі матеріали, зрозуміло, були чудовим паливом для комуністичної пропаганди. Тим не менше, Сполучені Штати та Південний В’єтнам теж ставились до військовополонених із порушеннями та піддавали їх тортурам.
Читайте також: Про феномен полону
Повернення американських полонених після війни в ході операції «Повернення додому» не можна назвати повністю успішним. Паризька мирна угода передбачала, що сторони повинні обмінятися полоненими, захопленими за час бойових дій, проте на американську землю повернувся лише 591 громадянин. Близько 1350 американців залишались зниклими безвісти або ув’язненими — і цей факт лише підсилив антивоєнні настрої у США та повагу до ветеранів війни. Багато хто із них після повернення почав вести активну суспільну та політичну діяльність. Найбільш відомим прикладом є вже літній зараз сенатор Джон Маккейн, який провів у в’єтнамському полоні п’ять із половиною років, будучи захопленим у жовтні 1967-го — і також пережив численні тортури. Після В’єтнамської війни Сполучені Штати стали набагато активніше слідкувати за дотриманням прав військовополонених у світі.