Зустрічі на Ельбі

Гамбург, як кажуть німці, складається з трьох «м» – мостів, моряків і мільйонерів. Скільки мешкає багатіїв у цьому фінансовому центрі Німеччини – порахувати годі, а мостів на річці Ельбі, яка розходиться тут на безліч рукавів і каналів, майже дві з половиною тисячі.

У Гамбурзі, другому за величиною місті Німеччини, живе 1,8 млн осіб, і тільки офіційно – майже 14 тис. наших співвітчизників. А насправді, як стверджують українські мешканці Гамбурга, – наших там близько 30 тис. Це музиканти, спортсмени, художники, моряки, комп’ютер­­ники. Кілька тисяч емігрантів оселилося в місті після Другої світової війни. Та найбільше приїхало після розвалу СРСР.

Завдяки Барбароссі

Я завжди здригаюся, коли хтось каже про «план Барбаросса» – напад гітлерівців на СРСР. А ось гамбуржці, згадуючи Барбароссу, відчувають приємні емоції: як розповів мені доктор філософії Ганс Френкледер, той-таки імператор Фрідріх Барбарос­­­са в 1189 році підписав грамоту, якою надав Гамбургові свободу торгівлі на Нижній Ельбі. Чимало авторитетних істориків уважають той папір липою, фальсифікацією з метою ушляхетнитись. Однак гамбур­жці завзято роблять вигляд, що не мають сумніву в справжності імператорського повеління. То­­му в травневий день, яким датована цидула Барбаросси, веселі й безтурботні юрби людей відзначають День міста пивом, вітрильною регатою й феєрверком, забуваючи про свою звичайну стриманість.

Гамбург пишається тим, що з часів імператора Фрідріха Барбаросси він більше ніколи нікому не підкорявся. Але ми знаємо, що це не зовсім так – адже були в історії Німеччини сорокові роки ХХ століття…

«Вільне Ганзейське місто Гамбург» – така й донині офіційна назва цього міста, що нагадує про його купецьке й бюргерське походження. Ще нюанс: це – окрема федеральна земля Німеччини, як у нас Севастополь – місто з особливим статусом.

Від головного вокзалу Санкт-Георг, сумновідомого як місце збору місцевих і приїжджих хіпарів, наркоманів та решти неформатних елементів (утім, місцева поліція завжди тримає їх під контролем), варто неквапно пройти вулицею Менжберг, де безліч великих універмагів і маленьких, але по-німецькому дорогих крамничок, до Ратушної площі.

Від найдавнішої частини міста збереглися хіба деякі споруди на Дейхштрасе. Старих будинків після руйнувань Другої світової війни залишилося не надто багато – такі ось не заплановані наслідки «плану Барбаросса» й роботи англійських військових льотчиків.

Ганзейці (так ще полюбляють називати себе гамбуржці) дбайливо зберігають уцілілі архітектурні пам’ятки. Наприклад, є велична Ратуша в ренесансному стилі, куди на екскурсії охоче пускають приїжджих. Німці пишаються тим, що в цьому будинку більше приміщень, ніж у британському Букінгемському палаці. Під стінами Ратуші розкинулось озеро, в якому плавають лебеді. До Ратуші припасовано будинок у стилі пізнього класицизму. Це біржа, найдавніша установа такого штибу в Північній Європі.

Собор «Міхель», як любовно величають гамбуржці Міхаеліскірхе (церква Архангела Михаїла), – можливо, найкрасивіший із усіх барокових храмів Німеччини. Силует Міхеля нанесений на герб міста. Варто обов’язково піднятися ліфтом на оглядовий майданчик храму, на висоту 82 метри: звідти вам відкриється панорамний вигляд на порт. А поруч із кірхою побачите пам’ятник Бісмарку. «Залізний канцлер» мешкав якийсь час у маєтку під Гамбургом.

Морський порт

Хоча Гамбург розташований на берегах великої ріки, все-таки це, як наші Миколаїв або Херсон, за своєю ментальністю – морське місто. Та ще й з ухилом до кораблебудування.

У Гамбурзі будинки епохи класицизму й бароко сусідять із хай-теком портальних кранів і доків. Порт притягає до себе не лише торговельні судна й логістичну інфраструктуру, а й численних роззяв.

Портом мене водила Женя П’ятигорська, яка знається на такелажі й інших морських штучках, бо виросла в Одесі. Вона вільно розмовляє німецькою, добре вивчила місто й тутешні звичаї. Тут їй «безумно подобається», але за батьківщиною екс-одеситка тужить усі дев’ять років еміграції. Женя колись працювала в рибопромисловому об’єднанні, нині ж трудиться в Гамбурзі на кондитерській фабриці. Вона добре заробляє. Її десятирічний син учиться грати на роялі. «Може, пройде час, і на батьківщині дещо зміниться на краще, – сподівається Женя. – Тоді син вступить до Одеської музичної академії, а я приїжджатиму до нього в гості».

«Щороку сюди заходить 12 тисяч кораблів», – шокує мене цифрою Женя. Ми милуємося траулерами, яхтами, великими океанськими лайнерами й стародавнім вітрильником «Рікмер Рікмерс», збудованим у 1896 році – таким же ретро-експо­­натом для туристів, як наш одеський трищогловий барк «Дружба».

В Україну Женя передає гостинці – кілька коробок із печивом, які випускає її цех. Ми йдемо до кав’ярні й сміємося, пригадавши символ усепланетної глобалізації – винайдений тутешніми ганзейцями гамбургер, непоказну булочку з котлетою.

Гамбурзький рахунок

Із далекого 1358 року гамбурзькі мільйонери зустрічаються на біржі, що ось уже 160 років розташована на Адольфсплац. У Європі давно вже відомо, що тутешні грошові мішки завжди тримають ніс за вітром. Вони часто опиняються на півкроку ближче конкурентів в оформленні всіляких вигідних угод. Загалом же Гамбург здавен і понині – найбільший у євроспільноті центр зовнішньої торгівлі й банківської справи. Тому жителі його – люди ділові, а їхня аристократична стриманість давно вже стала притчею во язицех. Своїм девізом гамбуржці обрали відомий афоризм: бути, а не видаватися. Жінки-ганзейки одягаються не яскраво, навіть стримано, але дорого.

Це місто – також столиця преси й масових комунікацій усієї Німеччини. Тут розташовані штаб-квартири великих книжкових і газетних видавництв, наприклад, редакції популярних німецьких журналів «Шпігель» і «Штерн», газети «Більд».

Гамбург може дозволити собі досить амбіційні, навіть за масштабами Євросоюзу, проекти. Наприклад, на території площею 155 га створюють із нуля новий мікрорайон, що збільшить територію міста одразу десь на 40%.

 
На фото: Церква св. Миколи – архітектурна пам’ятка Середньовіччя, що нагадує про авіабомбардування Гамбурга під час Другої Світової

Чи любите ви Брамса?

Гамбурзькі купці, фабриканти й судновласники, до їх честі, не тільки добре вміли вкладати свої гроші, а й були щедрими меценатами. Завдяки їхнім пожертвуванням 1678 року в місті відкрився перший у Німеччині громадський оперний театр. Молодий Георг Фрідріх Гендель грав тут на скрипці й віолончелі, а також написав для театру свої перші опери. Гамбурзька земля подарувала світові й таких знаних композиторів, як Брамс і Мендельсон.

Гамбурзці цінують свою оперу. Одним із улюблених солістів городян в останні роки став одесит, заслужений артист України, лауреат престижних міжнародних конкурсів, бас Олександр Цимбалюк. Я його знаю віддавна, він співав і на великій українській сцені, й у камерних операх одеської композиторки Людмили Самодаєвої. А в Гамбурзі – ще й виконував гімн України під час боїв братів Кличків. Вони, як відомо, теж часом живуть і працюють у цьому місті.

На мене справила враження Галерея сучасного авангардистського мистецтва, яку відкрили в 1997 році на місці колишнього ринку квітів і овочів. Там можна побачити, зокрема, картини Енді Уорхола (Андрія Ворголи) – класика американського поп-арту й українця за походженням. А знамените зібрання живопису в гамбурзькому Кунст­халле належить до числа найкращих у ЄС. Там є майже всі європейські класики малярства, але найбільше представників німецького романтизму.

У місті багато й нестандартних культурних сховищ. Перелічу деякі: Митний музей, Музей електрики, Музей стародавніх ляльок і навіть… Музей каналізації. Ну, і є також Музей еротичного мистецтва, найдавнішим експонатам якого більше 400 років.

Бітли й матроські розваги

Район Санкт-Паулі відомий вулицею червоних ліхтарів – Ріпербаном і рибним ринком Фішмаркт, який нагадує одеський Привіз. Тут різноманітної риби й морепродуктів більше, ніж на всіх голландських на­тюрмортах разом узятих. Щодо Ріпербану, або «матроської ми­лі», – він, ясна річ, завдяки своїй сороміцькій репутації притягає до себе юрби приїжджих. Вони голосно розмовляють і сміються, й життя в районі Санкт-Паулі вирує до пізньої ночі: стрип-бари, порнокінотеатри, секс-шопи… Німецькі повії працюють цілком легально й навіть об’єднані в профспілку, яка твердо обстоює їхні права.

Доречно згадати, що саме тут, у клубах гамбурзьких докерів і моряків почали в 1960-х свою сонцесяйну кар’єру четверо хлопців із Ліверпуля – музичний гурт «Бітлз».

Розважальний Ріпербан становить разючий контраст до іншого Гамбурга – ділового й стриманого міста заможних судновласників, банкірів і комерсантів.

На фото: ПОРТ УСІХ УСЮД. Від гамбурзьких причалів на  Ельбі 12 тис. кораблів щороку розходяться по всіх океанах. У центрі – антикварний вітрильник «Рікмер ­Рікмерс»

 Варто побачити

Церква Сант-Михаеліс, або «Міхель» – одна з найкрасивіших у Гамбурзі. З її оглядового майданчика відкривається чудова панорама порту.

Старий тунель під Ельбою завдовжки приблизно півкілометра. В нього опускаються спеціальним ліфтом як люди, так і автомобілі.

Озеро Аусенальстер мальовничо оточують розкішні вілли місцевих багатіїв, п’ятизіркові готелі й будинки робітничого та емігранського кварталу Санкт-Георг

 

В арт галереї : фольклорний водоніс Ганс стоїть майже біля кожного гамбурзького кафе