Нещодавно я відвідав дуже цікаву зустріч, а її героїнею була Марґарет Етвуд — ікона канадської літератури.
За свою багату творчість Етвуд здобула безліч наголод і відзнак, зокрема дві Букерівські премії, Премію Артура Кларка, Премію генерал-губернатора Канади, Премію Франца Кафки, Премію принцеси Астурійської, а також Національну премію гуртка книжкових критиків і Центру PEN США за увесь творчий доробок. Багато з її творів лягли в основу кіно- і телеадаптацій. У 1957 році пані Етвуд почала навчання у Коледжі Вікторії Торонтського університету, а в 1961 році завдяки стипендії Вудро Вілсона продовжила навчання на магістратурі в Коледжі Редкліфф Гарвардського університету.
У Канаді Марґарет Етвуд — це не лише одна й найвидатніших літературних постатей, але й «інституція» соціального життя. До її думки дослухаються і цінують, хоча вона сама вважає, що творці не мають аж такого суттєвого впливу на суспільство, як багатьом хотілося б вважати. Проте, без сумнівів, варто послухати, що говорить пані Етвуд. У листопаді Етвуд виповнилося 85 років, але вона досі дуже активна у творчості й часто висловлюється в дискусіях, що стосуються як актуальних тем сьогодення, так і глибинних історичних аналогій. Останнім часом, як вона сама наголосила, її дуже зацікавили часи Французької революції. Що бачать митці, чого не помічають інші? Десятиліття літературних пошуків Марґарет Етвуд показали, що вона — прониклива обсерваторка людей і політики.
Цього разу вона зустрілася з модератором розмови Стівом Пайкіном на кампусі Університету в Торонто, щоб поговорити про демократію, авторитаризм, фемінізм і про те, що факти можуть бути дивнішими за вигадки. Розмова торкнулася кількох стовпів демократичного життя, базових цінностей, таких як свобода слова, громадянство, сфери, в яких демократія може дати збій, а також способи працювати на користь демократичного майбутнього.
Зустріч із пані Етвуд відбувалася грудневого вечора в її альма-матер, Коледжі Вікторії Торонтського університету, й зібрала аудиторію усього вікового спектру — від студентів до ровесників авторки.
Через нещодавню перемогу Дональда Трампа на президентських виборах у першу чергу пішли питання щодо стану демократії в наші дні. Тож варто послухати кілька думок людини, яка має винятково тверезе ставлення не лише до себе самої, але й до актуальних соціальних процесів, що вплітаються в широкий історичний контекст.
«Роль соціальних мереж та інтернету у зміні напряму розвитку суспільства та виборчих процесів напрочуд важлива. Нові технології комунікації завжди спричиняють руйнування. Друкарський верстат Гутенберга, що дозволив друкувати дешеві книги, не лише підвищив рівень грамотності, але й започаткував 300 років релігійних воєн, а поява інтернету та соціальних мереж також була дуже нищівною.
Я вважаю рух MAGA (Make America Great Again) революційним рухом, люди знову почали говорити про клас. Це питання знову на порядку денному, тому що в цих виборах визначальними частково були класові відмінності.
Ми голосуємо за те, що, на нашу думку, є меншим злом».
Про роль митців
Багато хто вважає, що митці пересувають межі, а я замислився, чи нині це так, адже межі пересунулися так далеко, що митців тепер звинувачують у захисті статусу-кво, а не розширенні меж.
«Ідея розширення меж — це романтична ідея, що сягає часів Французької революції. В історії були й інші періоди, коли митці цього не робили. Митці, особливо живописці, відтворювали статус-кво, бо саме за це їм платили. Окей, ідея романтичного художника, який відрізає собі вухо чи щось у тому ж дусі, є досить сучасною. Тож художник-розширювач меж не буде пересувати їх надто далеко, якщо він працює на кафедрі креативного письма в університеті. Так, митці можуть розширювати межі деінде, але не в рамках системи, яка їм платить. Тож я можу це робити лише тому, що в мене немає роботи.
Мої роботодавці — це читачі».
На запитання, що для Вас означає фемінізм, Етвуд відповіла:
«Ми вже стільки разів перемелювали це впродовж історії, і я завжди почуваюся так, наче мене притисли до стінки, коли хтось запитує, чи я феміністка, бо мені треба розуміти, що вони мають на увазі, але, зазвичай, мені не можуть пояснити. Насправді ж існує щонайменше 75 різних форм фемінізму, всілякі секти, підсекти, культи, і я можу сказати вам, в чому полягали помилки другої хвилі фемінізму, тобто тієї хвилі, до якої я була дотична. Вони відкинули матерів. Вони ще й транслювали справді безгрузді речі, наприклад, що ти не можеш бути художницею, якщо ти не лесбійка. Це дурниця. Але так вони відштовхнули багатьох жінок, які були б дуже раді тим змінам, що відбулися, але щойно ви переходите до теорії, ви стикаєтеся з тим, що називається “theory creep”, тобто, моя теорія радикальна, в сенсі, моя теорія радикальніша, ніж твоя. “Що ж, я би сказала, що спати з чоловіками — це спати з ворогом”, — так феміністки відштовхнули багатьох людей, які насправді вважали, що спати з чоловіками — це дуже кльово. Вони були не достатньо інклюзивними в питанні, кого вони визнають жінками, і це було дуже недалекоглядно.
Ще я б хотіла додати таке: жінки репродуктивного віку завжди в меншості, завжди, це математика, отже, решта населення складатиметься з жінок нерепродуктивного віку і чоловіків. Тож, якщо у вас немає союзників серед цих двох груп людей, ви завжди будете в меншості. Отямтеся, порахуйте і припиніть говорити, що всі чоловіки злі, тому що це нерозумно і неправда, а також тактично вам шкодить».
Зустріч вона закінчила типовим для себе самоіронічним почуттям гумору:
«Мій отоларинголог сказав: “Пані Етвуд, як для людини вашого віку, у вас, безумовно, дуже хороший слух”. Я ж відповіла, що це лише тому, що більшість людей із моєї вікової групи вже мертві».
Я сам міг пересвідчитися, що пані Етвуд абсолютно сповнена життя і справді має ідеальний «слух».