Не лише зупинити стрімкий спад українського книговидання, а й підштовхнути книжковий ринок до зростання — таку амбітну мету поставили ініціатори нового законопроєкту № 6287, зареєстрованого в Раді 5 листопада. Співавторами проєкту з непоказною назвою «Про внесення змін до деяких законів України щодо стимулювання розвитку українського книговидання і книгорозповсюдження» стали 64 депутати, які відгукнулися на заклик ініціативи «Українська книжкова революція». Якщо цей закон буде ухвалено, на книжковому ринку справді почнуться революційні зрушення.
Книжкова галузь в Україні десятиліттями перебуває в перманентній кризі. Половина дорослого населення ніколи чи майже ніколи не читає. Якщо німець купує в середньому 5,5 книжки на рік, поляк — 2,5, то в Україні до початку пандемії цей показник заледве сягав 0,57 книжки.
Водночас дві третини книжок, які продають в Україні, — російською мовою. Російськомовна література — й завезена з Росії, й видана в Україні — не лише сприяє поширенню наративів, мови й смаків «русского мира», а й не дає сформуватися повноцінному українському книжковому ринку. Адже через його невеликий обсяг україномовної літератури наклади українських книжок значно менші за російські, а собівартість одного примірника відповідно вища. Проблему поглиблює контрафактна продукція (теж переважно російськомовна), яку масово продають за демпінговими цінами.
Довершує картину хронічне недофінансування бібліотек, які більше схожі на склади старої макулатури, ніж на сучасні культурні центри з книжковими новинками.
Читайте також: Ростислав Семків про книжкову революцію
А через коронавірусний карантин ці хронічні проблеми перетворилися на справжню катастрофу. За даними Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів, у 2020 році в країні було видано на 23% менше назв із на 34% меншим накладом, ніж у 2019-му. Припинили діяльність 343 видавництва та 48 книгарень. У 2021-му обвал триває. На всю Україну залишилося близько 200 книгарень. У сусідній Польщі їх у 10, а у Франції — в 16 разів більше.
Заходи державної підтримки — податкові пільги, публічні закупівлі й дозвільний порядок імпорту з Росії — дали дуже обмежений ефект. Виправити ситуацію можуть лише революційні зміни.
Ініціатива, що поставила за мету об’єднати зусилля громадянського суспільства, учасників книжкового ринку й державних інституцій для дієвих змін у законодавстві, так і називається — «Українська книжкова революція». Власне, плодом спільної роботи книжкових революціонерів і депутатів парламенту став законопроєкт № 6287. Його внесли до Верховної Ради 64 депутати на чолі з головою гуманітарного комітету Микитою Потураєвим. До того ж ці депутати представляють майже весь спектр фракцій і груп, окрім лише ОПЗЖ.
По суті, законопроєкт пропонує залучити тільки два інструменти державної підтримки, застосування яких, однак, дасть змогу розв’язувати низку завдань.
Інструмент перший — відшкодування витрат книгарень на оренду приміщень. Оренда стає непосильною для дедалі більшої кількості книгарень. Якщо держава візьме цей тягар на себе, вона не лише збереже наявні книгарні, а й підштовхне до відкриття нових. До того ж ідеться не про роздачу грошей, це буде вулиця з двостороннім рухом. Субсидію мають отримати лише ті книгарні, які відповідатимуть виписаним у законопроєкті вимогам.
По-перше, книгарня повинна працювати повністю легально, із застосуванням РРО, а основним видом її діяльності має бути книжкова торгівля.
По-друге, вона повинна продавати книжки лише українською мовою. Або, за бажанням, також мовами ЄС і корінних народів України. Простіше кажучи, в ній не має бути книжок російською.
По-третє, інші товари (не книжки) повинні становити не більш ніж 20% продажів.
По-четверте, торгові зали з книжковими полицями й доступом відвідувачів мають займати не менш ніж 80% площі.
Щоб визначити розмір відшкодування, автори проєкту пропонують накласти три суми й визначати розмір субсидії за тією з них, яка в цій книгарні виявиться найнижчою.
Перша — сума, вказана в договорі оренди.
Друга — 20% доходу з проданих книжок.
Третя — сума, розрахована виходячи з вартості оренди квадратного метра —що більше населення громади, в якій вона розташована, то сума вища. Площа, на яку надаватимуть субсидію, становитиме від 50 м² у сільських громадах і до 150 м² — у найбільших містах країни.
Інструмент другий — сертифікат на придбання книжок. Така ідея не нова. Згадка про сертифікати є в чинному законі «Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні», де одним із завдань Українського інституту книги зазначено «надання щорічної натуральної допомоги у вигляді сертифіката на придбання книг учням закладів загальної середньої освіти». Однак спроби інституту втілити цю норму в життя поки що безуспішні — ні Мінцифри, ні МОН не горять бажанням допомагати реалізувати програму, а Мінфін не дає на неї ні копійки коштів.
Тому законопроєкт № 6287 пропонує доповнити закон новою статтею, що передбачає прямі гарантії надання державою таких сертифікатів, до того ж не лише школярам. Сертифікати видаватимуть двічі: при народженні та при отриманні дитиною паспорта (тобто в 14 років). Їх можна буде обміняти на книжки українською мовою. До того ж у програмі зможуть узяти участь лише ті книгорозповсюджувачі, які працюють законно та прозоро.
Читайте також: Ключ до сталого розвитку
Обидва інструменти мають запрацювати з початку 2023 року. Ініціатори законопроєкту стверджують, що його ухвалення приведе до зростання втричі обсягу ринку україномовних книжок упродовж п’яти років, а асортименту — вдвічі. Кількість книгарень збільшиться як мінімум учетверо. Мережа з 800–1000 книгарень покриє всю країну, до того ж переважатиме читання книжок українською мовою. Якщо бізнес переконається, що передбачені законом гарантії працюють, у книжкову галузь надійдуть додаткові інвестиції. Українська книжка стане конкурентоспроможною, а вплив Росії на наш ринок буде зведено до мінімуму.
Видавці, письменники і, звісно, книгорозповсюджувачі дедалі активніше заявляють про підтримку законопроєкту. У його презентації 19 листопада в Києві взяли участь і видавці на чолі з президентом галузевої асоціації Олександром Афоніним, і представники найбільших книготорговельних мереж Книгарні «Є» та Yakaboo, й Олександра Коваль, директорка Українського інституту книги, який і реалізовуватиме законопроєкт у разі його ухвалення.
Хоча, безумовно, є в законопроєкта й опоненти, які так чи так намагатимуться перешкоджати.
Насамперед це Росія й ті гравці політичної сцени та книжкового ринку, які роблять ставку на російськомовну книжку. Вони агітуватимуть підтримувати будь-які книжки, що видаються в Україні, незалежно від мови. Однак це було б абсурдом. Держава лише витратила б гроші платників податків на підтримку й так потужних російських структур, і так допомогла б їм зміцнити дочірні видавництва та книгарні в Україні. Саме українська мова окреслює реальні межі національного книжкового ринку й робить його самодостатнім. Тож підтримка україномовних, а не будь-яких книжок, зумовлена й гуманітарними, й економічними міркуваннями, а в умовах російської агресії — ще й безпековими.
Закон про державну мову передбачає, що не менш ніж 50% асортименту кожної книгарні та 50% назв книжок кожного видавця упродовж року мають становити книжки українською. Тому законопроєкт № 6287 не передбачає жодних нових обмежень. Усі охочі й далі матимуть змогу видавати та продавати книжки російською. І завозити книжки з Росії, як і зараз, після перевірки їхнього змісту щодо можливої антиукраїнської пропаганди. Але такі книжки не можна буде придбати за сертифікати. Книгарні зможуть вільно продавати книжки російською, але в такому разі не матимуть права претендувати на відшкодування оренди державою.
Представники ключових книготорговельних мереж уже заявили, що в разі ухвалення закону значно збільшать кількість своїх книгарень, і переконані, що люди залюбки купуватимуть книжки українською в усіх регіонах. Ідеться не лише про Книгарню «Є», яка обіцяє подвоїти кількість магазинів мережі за два роки дії закону, а й, наприклад, про харківську корпорацію «Ранок», очільник якої Віктор Круглов заявив, що в разі ухвалення законопроєкту готовий відкрити 100 нових книгарень.
Значно більша проблема — Міністерство фінансів. Однією з головних причин жалюгідного стану наших культурних індустрій є патологічне прагнення Мінфіну так економити на культурі, щоб не дати їй жодних шансів на розвиток. У проєкті бюджету на 2022 рік на всі програми Інституту книги передбачено лише 152 млн грн, на бібліотечні закупівлі не закладено ні копійки.
Тож неважко здогадатися, що Мінфін зустріне законопроєкт у багнети. Бо вже в разі його ухвалення держава щороку виділятиме лише на книжкові сертифікати 400 млн грн. А на підтримку книгарень — від 80 млн грн у 2023 році до 300–500 млн грн через п’ять років. Але якщо відкинути принцип залишкового фінансування культури, 500 млн грн у 2023 році чи навіть 1 млрд грн у 2028-му — це зовсім невеликі для українського бюджету суми. 0,5 млрд грн — це, наприклад, у 200 разів менше, ніж бюджет Міністерства внутрішніх справ, і в 300 разів менше, ніж держава витрачає на ремонт доріг.
І йдеться не про роздачу грошей, а про інвестиції в майбутнє. Які принесуть не лише зростання культурного рівня людей, а й створення нових підприємств, робочих місць та зростання доходів. А в підсумку — податкових надходжень по всьому ланцюжку виробництва та продажу книжок, які з часом перевищать вкладені державою кошти. Залишилося «лише» переконати в цьому Мінфін.
Інші органи влади, насамперед Мінкульт і Український інститут книги, законопроєкт підтримують. Хоча й вважають, що до другого читання його текст має зазнати значних змін. Утім, ці зміни не вплинуть на основні ідеї законопроєкту, лише зроблять його досконалішим. Найімовірніше, не буде проблем і в профільному гуманітарному комітеті парламенту, більшість членів якого є співавторами проєкту.
А як складеться доля законопроєкту й відповідно всієї книжкової галузі далі, залежить уже від наполегливості «книжкових революціонерів» і політичної волі більшості депутатів.
Якщо цей проєкт стане законом, криза на книжковому ринку зміниться на зростання. Звісно, для остаточної перемоги книжкова революція має здолати ще чимало проблем — таких як контрафакт, порушення авторських прав і стан бібліотек. Але зробити це буде значно легше, якщо мати за союзника сильний український книжковий ринок.