У рамках щорічної доповіді Конгресу США 3 листопада 2021 року Пентагон оприлюднив огляд розвитку військового потенціалу КНР. Автори документа вважають, що Китай дедалі відвертіше заявляє про свої амбіції та наміри, Піднебесну сприймають як «виклик, що розвивається» й володіє потужними економічними, дипломатичними, військовими та технологічними засобами для створення «постійної загрози стабільності міжнародної системи». Збройні сили КНР — Народно-визвольна армія Китаю (НВАК) — організаційно складаються з сухопутних військ, ВМС, ВПС та РВСП загальною чисельністю 1 млн 170 тис. військових. У 2021 році оборонний бюджет становив $209 млрд.
Стратегічні сили
Основу мілітарної потуги Китаю становлять Стратегічні сили НВАК, що складаються з наземного, морського й авіаційного компонентів. За оцінюваннями, ядерний арсенал КНР сьогодні становить понад 350 зарядів.
Наземний компонент представлений Ракетними військами стратегічного призначення, які мають на озброєнні до 246 пускових установок балістичних і крилатих ракет кількох типів. Найсучаснішими з них є БР середньої дальності DF-26, міжконтинентальні БР DF-31AG і DF-41, крилаті ракети (КР) CJ-100 та гіперзвукова ракета DF-17. В останньої наявний плануючий блок, здатний гарантовано долати будь-яку систему ПРО.
Морський компонент містить шість ракетних атомних підводних човнів (АПЧ) типу 094, які несуть по 12 БР JL-2 з підводним стартом і дальністю дії до 7 тис. км, що дає змогу досягати цілей на Алясці, значній частині Євразії та західній частині Тихого океану. Ці АПЧ планують переозброїти на модифіковану БР JL-2С. Тривають випробування нової морської БР JL-3, якою буде озброєно нові АПЧ типу 096, здатні тримати під прицілом територію США, не виходячи з територіальних вод Китаю.
Читайте також: Протистояння двох Китаїв
Авіаційний компонент містить стратегічну авіацію — 60 бомбардувальників Н-6N з дальністю дії 3,6 тис. км (копія радянського Ту-16) і тактичну — до 40 винищувачів-бомбардувальників Q-5 (копія МіГ-19). Останні поступово замінюють на сучасні багатоцільові літаки J-16 (копія Су-27). Загальний запас ядерних авіабомб Б-4 і Б-5 становить 160 одиниць. У середині 2020-х років мають намір узяти на озброєння перший китайський стратегічний надзвуковий бомбардувальник Н-20 з дальністю дії без дозаправлення 10–12 тис. км і ядерними КР великої дальності.
Якісне покращення китайської ракетної зброї почалося наприкінці 2000-х років з розгортання мобільних наземних комплексів DF-31A з моноблоковою твердопаливною БР, здатною досягати території США. А головним досягненням стало створення нового ракетного комплексу з важкою БР DF-41/DF-41A, яка має головну частину, що розділяється. За прогнозами Пентагону, Пекін до 2027 року матиме 700 ядерних боєзарядів, а до 2030 року — аж 1000. Улітку 2021 року Китай розпочав будівництво трьох величезних позиційних районів БР у віддалених регіонах країни (за межами досяжності американських КР). Ідеться про 210 ракетних шахт для нових БР DF-41А, з них 120 — у Юймені (провінція Ганьсу), 110 — поблизу міста Хамі (схід Сінцзяну) і 80 — у місті Ордос (Внутрішня Монголія).
Водночас щонайменше частина нових ракетних шахт буде фальшивою та слугуватиме для маскування 16–20 справжніх шахт у кожному районі. Адже для китайців важливо врятувати свої БР від першого удару. І якщо маскування спрацює, агресор витратить значну частину свого ударного потенціалу на ураження порожніх шахт, що підвищить захищеність китайських стратегічних сил.
Широке розгортання мобільних ракетних комплексів середньої та міжконтинентальної дальності з твердопаливними БР створює нову якість Стратегічних сил КНР і свідчить про намір досягти паритету у стратегічних озброєннях зі США та РФ. Сухопутні війська НВАК мають на озброєнні до 7 тис. основних бойових танків, 3,8 тис. БМП, 5 тис. БТР, 2320 САУ (122/152/155 мм), 6140 гармат (122/130/152 мм), понад 1818 РСЗВ (122/300 мм), зокрема й дещо застарілих зразків.
Курс на оновлення
У 2015 році Китай розпочав масштабну модернізацію збройних сил у напрямі формування компактного й керованого війська, усунення зайвого бюрократичного навантаження та ланцюгів ухвалення й передачі рішень. НВАК готується «на рівних перемагати державу світового рівня (США), протистояти агресії та втручанню у сфери впливу Китаю, а також здійснювати військову інтервенцію назовні (на Тайвані, в Південно-Китайському морі тощо)».
Одним із визначальних векторів розвитку стало розроблення нової воєнної доктрини НВАК, яка віддає пріоритет ураженню інформаційних систем противника. Вважають, що війни майбутнього точитимуться насамперед усередині суспільств атакованих країн, які слід розбити, послабити й переконати на власну користь, без необхідності суто воєнних дій. Важливу роль доктрина відводить кібервійськам і нав’язуванню противнику іншого формату протистояння, де будь-яку військову перевагу може бути нейтралізовано шляхом впливу на системи управління тощо. У рамках реформи у 2015 році було створено Сили стратегічного забезпечення (ССЗ) НВАК, відповідальні за кібервійну, космічні війська і РЕБ. Також у структурі НВАК діє Департамент мережевих систем, відповідальний за кібервійну. Імовірно, йому підпорядковані структури на зразок підрозділу 61398 (Шанхай), що спеціалізуються на операціях у комп’ютерних мережах і кібершпигунстві, насамперед проти англомовних країн.
Читайте також: США-Китай. Війна за метал
Саме китайська розвідка стояла за кібератаками 17 і 22 вересня 2021 року на 370 серверів щонайменше дев’яти найбільших оборонних, технологічних та енергетичних компаній США та підрядників Пентагону. Ішлося про проникнення в закриті мережі компаній і викрадення великих обсягів конфіденційних даних.
Китайські кібершпигуни «засвітилися» нещодавно навіть у Польщі, де, за повідомленням ресурсу Gazeta Polska Codziennie, цікавилися збройними силами цієї країни, співпрацею з НАТО та планами збільшити оборонний бюджет. Це збіглося в часі з початком російсько-білоруської гібридної атаки на польський кордон з використанням «біженців».
Китайці, як зазначають у Пентагоні, активно розвивають кіберспроможності, РЕБ, супутникові системи, штучний інтелект (ШІ), розвідку й психологічні операції. До 2027 року має бути завершено створення повністю мережевих «системних систем», тобто НВАК базуватиметься на тісній компонентній інтеграції, ШІ та обміні даними онлайн.
Гібридні спроможності
Зазначене доповнюють іншими засобами на державному рівні. Пекін, як зазначає індійський експерт Брахма Челлані, у своїй глобальній гібридній війні керується офіційною доктриною «Трьох війн» з використанням правової, психологічної та медійної зброї, що впливають на суспільну думку. Використання зазначених засобів разом з демонструванням військової сили не просто підживлює історичні фантазії Піднебесної. Гібридна агресія без жодного пострілу дає їй змогу мати істотні територіальні здобутки й уже перетворюється на вирішальний у регіоні.
На думку Челлані, Пекін застосовує правову зброю для переписування правил задля легітимізації незаконних дій заднім числом. Так, нещодавно ухвалений закон «Про сухопутні кордони» підтримує територіальний ревізіонізм Китаю в Гімалаях. А ухвалені у 2021 році китайські закони «Про берегову охорону» та «Про безпеку мореплавства» спрямовані на підтримку китайської експансії в Південно-Китайському та Східно-Китайському морях.
Нові закони Китаю, що дають змогу використовувати сили у спірних зонах, лише підвищують градус напруги. А трактування спірних морських акваторій як китайських (на окупованих Парасельських островах і островах Спратлі вже незаконно створено нові китайські адміністративні округи) з порушенням чинної Конвенції ООН з морського права, загрожує виникненням збройного конфлікту з Японією чи США. Аналогічно китайський закон «Про сухопутні кордони» може спровокувати війну з Індією або іншими сусідами, зокрема й з РФ, адже він свідчить про намір КНР в односторонньому порядку визначати свої кордони.
Однією з цілей потенційної агресії Китаю є Тайвань, який у Пекіні вважають своєю бунтівною провінцією. Питання суверенітету Тайваню, що має статус особливого союзника США, поєднується з жорсткою конкуренцією за контроль над високоякісними напівпровідниками (чипами), які виготовляють на острові та які мають великий попит на світовому ринку. Після свого переобрання в листопаді 2021 року на черговий п’ятирічний термін Голова Китаю Сі Цзіньпін має намір розв’язати «тайванське питання» й досягти повного возз’єднання з Тайванем до 100-річчя створення КНР (2049 рік). Натомість президент Китайської Республіки Цай Інвень заявила, що жодного возз’єднання її країни з Піднебесною не буде.
Часовий відлік
Успіх стратегії з ліквідації автономії Гонконгу дає підстави припускати, що Китай може аналогічно вчинити й щодо Тайваню, зокрема на підставі чинного закону 2005 року «Про боротьбу з сепаратизмом», який підкреслює рішучість Пекіна взяти цю острівну демократію під свій контроль.
У разі спроби провести на Тайвані загальнонародне голосування щодо незалежного статусу острівної країни Пекін погрожує збройним втручанням. 28 грудня 2021 року про це знову нагадав речник урядового бюро КНР Ма Сяогуан. Але перспектив політичного розв’язання питання не буде, якщо за результатами місцевих виборів наприкінці 2022-го й парламентських на початку 2024 року на острові домінуватимуть антипекінські сили. Китайські провокації навколо Тайваню особливо посилились у 2021 році. На початку жовтня 2021-го міністр оборони острівної країни Цю Гочжен заявив у парламенті, що НВАК до 2025 року контролюватиме Тайванську протоку та буде готовою до повномасштабного вторгнення на Тайвань. Утім, зважаючи на ескалацію Китаєм психологічної та інформаційної війни, експерти вказують на реальну небезпеку прямої агресії проти острівної держави вже в лютому 2022 року, тобто одразу після завершення зимових Олімпійських ігор у Пекіні. Не можна виключати також координацію тайванської операції Китаю з відкритою агресією РФ проти України, що має послабити можливу реакцію США. Для забезпечення експансії на морському напрямі Пекін активно розвиває свої ВМС, які за чисельністю — понад 355 кораблів (зокрема два авіаносці) усіх класів — найбільші у світі. До 2025 року ця цифра має зрости до 420, а до 2030-го — до 460 одиниць. Упродовж останніх 15 років ВМС НВАК отримали 12 атомних підводних човнів: шість багатоцільових (типу 093 і 093А) та шість ракетних (типу 094). Знаковою подією для Китаю є будівництво нового атомного авіаносця (тип 003) з електромагнітними катапультами для запуску літаків. Ідеться про багатоцільовий винищувач J-35, літак РЕБ J-15D, літак розвідки й управління KJ-600.
Читайте також: Росія-Китай. Вісь, народжена вірусом
У січні 2022 року ВМС отримають уже п’ятий (з восьми запланованих) 13000-тонний ракетний есмінець типу 055. У Пентагоні ці кораблі класифікують як ракетні крейсери, що мають 112 шахтних пускових установок ударних (YJ-18A) і зенітних (HQ-9B) ракет, протичовнові торпеди, 130-мм гармати й вертольоти. Швидкими темпами (що шість місяців) будують 36000-тонні десантно-вертолітні кораблі-доки (ДВКД) типу 075. Кожен забезпечує базування 28 вертольотів, транспортування й висадку 1–1,2 тис. десантників з озброєнням і технікою (танки, БТР). У листопаді 2021-го почали випробувати вже третій (з восьми замовлених) ДВКД. Триває проєктування потужнішого ДВКД типу 076. Значно зросла кількість бригад у складі Корпусу морської піхоти НВАК з двох (загалом 10 тис. бійців) до восьми, що разом з пришвидшеним будівництвом ДВКД суттєво збільшує можливості ВМС щодо висадки великих морських десантів.
Військово-повітряні сили (зокрема авіація ВМС) НВАК за чисельністю є третіми у світі після США і РФ й налічують до 2,8 тис. літаків. До 2035 року ВПС мають отримати на озброєння додаткову кількість винищувачів 4-го (J-35) та 5-го (J-20) поколінь, сучасних транспортних літаків (Y-20), літаків-заправників, літаків ДРЛО, РЕБ (J-16D), БПЛА (зокрема висотний WZ-7) тощо.
Нові технології — нові можливості
17 жовтня 2021 року британське видання Financial Times повідомило про випробування Китаєм гіперзвукової платформи, яка після польоту навколо Землі атакувала наземну ціль на одному з полігонів у материковій пустелі. Офіційний представник МЗС КНР Чжао Ліцзянь назвав це «… випробуванням нової космічної технології… у мирних цілях». Однак не можна виключати, що йдеться про випробування нового гіперзвукового засобу подолання системи ПРО США й порушення Китаєм наявного нині статус-кво в системі ядерних озброєнь. У листопаді 2021 року західні розвідки зафіксували будівництво НВАК у материковій пустелі натурних макетів американських авіаносців — саме в один з них мала влучити гіперзвукова бойова частина, про яку повідомляла FT. Зазначені макети слугують для відпрацювання ударів по них із використанням нових протикорабельних БР, зокрема з гіперзвуковими бойовими БЧ, здатними рухатися зі швидкістю понад п’ять Махів, що ускладнює перехоплення силами ПРО. Зараз НВАК мають на озброєнні щонайменше три типи ракет, призначених для ударів по кораблях у відкритому морі. Насамперед це БР наземного базування DF-21D (дальність дії — 800 миль), яку взяли на озброєння у 2009 році. У 2014-му на озброєння взяли БР DF-26 (дальністю дії 2 тис. миль), що може нести й звичайну, і ядерну бойову частину.
Китай також працює над варіантом БР DF-21 повітряного базування, носієм якої буде стратегічний бомбардувальник Н-6. Повітряний старт значно збільшує дальність дії ракети та зменшує час реакції для атаки рухомих морських цілей. Цілевказівку для БР забезпечують розвідувальні супутники, оснащені РЛС з синтетичною апертурою. У серпні 2021 року Китай показово запустив з різних напрямів дві протикорабельні БР, які влучили в корабель-мішень, що рухався в Південно-Китайському морі за кілька тисяч кілометрів від точки старту ракет. За даними видання Business Insider, це була перша відома демонстрація БР, здатних уражати рухомі надводні цілі. Коментуючи цю подію, Ван Сянсуй, професор Університету Бейхан (Пекін), назвав її «попередженням для США».
Водночас Китай удосконалює технології шифрування й захисту даних, особливо з використанням квантової криптографії. Навесні 2021 року китайський супутник квантового зв’язку QUESS («Мо-Цзи») успішно забезпечив стійкість проходження команд мережею під час навчальної спроби перехопити управління енергомережею провінції Фуцзянь (межує з Тайванем) з боку штаб-квартири в Пекіні. Водночас Китай розгорнув першу у світі інтегровану мережу квантового зв’язку з максимально можливим рівнем захисту від зламу. За повідомленням ресурсу SciTechDaily, це зробили фахівці Університету науки й технологій Китаю (Хефей). Мережа протяжністю 4,6 тис. км поєднує Пекін і Шанхай та складається з 70 оптико-волоконних кабелів, а обслуговують її два супутники.
Найбільшим викликом з боку Китаю вважають швидкий розвиток космічних систем озброєння. Про це 3 листопада 2021 року на міжнародній конференції Global MilSatCom’21 у Лондоні заявив генерал Бредлі Ченс Солтсмен, заступник командувача Космічних сил США з космічних, кібернетичних і ядерних операцій. За його словами, хоча сьогодні Сполучені Штати залишаються провідною космічною державою з погляду й кількості супутників на орбітах, і космічних технологій, є ризик втратити переваги в разі конфлікту в космосі. Адже космічне угруповання США може перетворитися на ціль для противника. І якщо китайці випередять американців у розвитку космічних технологій, вони здобудуть стратегічну перевагу. Думку Солтсмена поділяє також міністр оборони генерал Ллойд Остін. Тому важливим завданням для Вашингтона й союзників він назвав утримати перевагу в космосі й далі розвивати відповідні технології та створити космічні системи, стійкі до загроз.
Іншим напрямом протистояння залишається ШІ. Наприкінці жовтня 2021 року експерти Джорджтаунського університету на підставі документального аналізу закупівель НВАК дійшли висновку, що Китай досяг «видатного прогресу у використанні систем на основі ШІ у військовій справі, зокрема у сфері бойових операцій і управління військами». Ба більше, ШІ є невіддільною частину модернізації НВАК, його впроваджують у таких сферах, як інтелектуальні платформи (повітряні й підводні апарати), профілактичне обслуговування та логістика, розвідка і спостереження, інформаційна й електронна боротьба, навчання, командування та управління, автоматичне розпізнавання цілей. Щороку Китай витрачає на розробку технологій, пов’язаних із ШІ, від $1,6 млрд до $2,7 млрд і розглядає його як засіб для перетворення НВАК на збройні сили світового класу та створення асиметричних переваг над США. Усе це разом з розбудовою військових баз закордоном дасть змогу істотно розширити глобальну присутність Китаю у світі. На цьому тлі дивною видається пропозиція КНР, висловлена 13 грудня 2021 року під час конференції ООН у Женеві, на міжнародному рівні врегулювати питання використання ШІ у воєнних цілях. Пекін аргументував це бажанням нормалізувати відносини між країнами та запобігти розвитку перегонів озброєнь.
Бази під прикриттям
На відміну від США, Китай не має розгалуженої системи військових баз для забезпечення в разі необхідності глобальної проєкції сили в будь-якому регіоні світу. Проте в Пекіні розуміють важливість останніх для забезпечення економічних інтересів і захисту стратегічних ланцюгів морських експортних і імпортних перевезень. Щоправда, формально китайці не називають свої закордонні опорні пункти від портів Південно-Китайського моря до Джибуті військовими базами.
Першою закордонною військовою базою НВАК стала база біля порту Дорале в Джибуті, що діє з 1 cерпня 2017 року. Це кінцева станція побудованої КНР залізниці, яка пов’язує порт з іншими об’єктами китайського проникнення в Африці, де сьогодні працюють до 1 млн китайців.
Другу закордонну військово-морську базу — цього разу в Пакистані — компанія China Communications Construction Company будує на півострові Дживані поблизу глибоководного порту Гвадар (китайці побудували його у 2007 році). З 2013-го порт передали в управління Китаю в обмін на $2,6 млрд інвестицій у розвиток місцевої інфраструктури.
Читайте також: Нагадування про війну
Гвадар є ключовою ланкою китайсько-пакистанського економічного коридору та однією з основних складових плану Сі Цзіньпіна «Один пояс, один шлях». А бази у Гвадарі та Джибуті слугуватимуть важливим компонентом забезпечення китайської військової присутності в Індійському океані й безпеки афроазійських комунікацій КНР. Про це ще в січні 2018 року писав китайський експерт Чжоу Ченминь. Щоправда, не зрозуміло, як поява у Гвадарі військово-морської бази Китаю корелюватиме зі статусом Пакистану як основного союзника США поза НАТО (з 2004 року), а також як реагуватиме Вашингтон?
Наступними ймовірними місцями для військово-морських баз КНР можуть стати М’янма, Бангладеш і Шрі-Ланка. Ба більше, морська експансія Пекіна здатна поширитися й на Атлантичний океан через плани створити військово-морську базу поблизу побудованого китайцями порту Бата (Екваторіальна Гвінея). За повідомленням видання The Wall Street Journal, з посиланням на американську розвідку, база може стати першим таким китайським об’єктом на Атлантичному узбережжі Африки. Генерал Стівен Таунсенд, командувач американських сил в Африці, у доповіді Сенату США підкреслив, що поява на атлантичному узбережжі Африки китайської військово-морської бази «становитиме величезну загрозу». Радник президента США з питань національної безпеки Джон Файнер у жовтні 2021 року спеціально відвідав Екваторіальну Гвінею, де намагався переконати президента Теодора Обіангу відхилити пропозицію Пекіна щодо створення бази. Та, мабуть, диктатор вважає китайські інвестиції привабливішими.
Варто згадати також таємні військові бази Піднебесної на суходолі. Насамперед це база, розташована поблизу таджицького міста Мургаб у горах Паміру (між Афганістаном і КНР). Про її існування ще в лютому 2019 року повідомляла The Washington Post, але офіційний Душанбе це заперечив. За деякими даними, цю базу створили на прохання Китаю для моніторингу і протидії проникненню до сусіднього китайського Сіньцзяну уйгурських бойовиків з Афганістану. А вже після захоплення у 2021 році країни талібами стало відомо про будівництво Китаєм у Таджикистані ще однієї військової бази, цього разу в селі Вахан Горно-Бадахшанської автономної області. Душанбе планує віддати її в безоплатну оренду КНР в обмін на військово-технічну допомогу.
Російський фактор
Москва й Пекін бажають переглянути наявний міжнародний порядок, базований на домінуванні США. Два авторитарні режими агресивно поводяться на підставі права сили відповідно в Європі та в Азії, що має на меті розпорошити можливості США.
23 листопада 2021 року міністри оборони КНР і РФ Вей Фенхе й Сєрґєй Шойгу підписали дорожню карту співробітництва у військовій сфері на 2021–2025 роки. Ідеться про нарощування взаємодії по лінії стратегічних військових навчань і спільних патрулювань в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Останні іноді проводяться з 2019 року, і вони є відверто провокативними. Так, у жовтні 2021 року загін у складі десяти бойових кораблів ВМС НВАК і ВМФ РФ (по п’ять одиниць від кожної сторони) вперше пройшов Сангарською протокою між японськими островами Хоккайдо й Хонсю. А в листопаді відбувся проліт групи стратегічних бомбардувальників Китаю (два Н-6К) і РФ (два Ту-95МС) над Японським і Східно-Китайським морями, зокрема над спірними островами, що навіть змусило Південну Корею підняти в повітря винищувачі.
Голова комітету Держдуми РФ з питань оборони генерал-полковник Андрєй Картополов у грудні 2021 року назвав відносини між арміями Росії та Китаю міцними і заявив, що російські військові передають китайцям те, чого їм не вистачає, — бойовий досвід. Ідеться, найімовірніше, про досвід гібридної війни (яким Пекін і користається), адже іншого ЗС РФ, які ніколи не воювали з рівним противником, просто не мають. Утім, великою мірою Китай і Росія є лише тимчасовими ситуативними союзниками. І так триватиме, доки це буде вигідно КНР й він отримуватиме від РФ залишки потрібних йому оборонних технологій. І хоча територіальне питання Пекін поки що поставив на паузу, там не забувають про свої колишні території, які раніше опинилися під владою Москви. І не приховують цього.
Адже насправді все вирішує економіка. Попри пандемію й серйозні кризові явища, в Китаї вона зростає. Обсяг прямих інвестицій станом на 16 грудня 2021 року сягнув 1,02 трлн юаней ($157,2 млрд). За словами посла КНР в США Квіна Ганга, товарообіг між двома країнами у 2021 році становив $700 млрд. Американський ринок по суті рятує китайську економіку, адже сподівання Сі Цзіньпіна на розвиток внутрішнього ринку країни не виправдалися.
За прогнозом британської компанії Pricewaterhouse Coopers, у світовій економіці майбутнього домінуватимуть чотири «слони»: два азійські (Індія і КНР) та два західні (США і ЄС). За іншим прогнозом, до 2050 року Китай з 20% ВВП (за паритетом купівельної спроможності) має всі шанси перетворитися на першу економіку світу, другою буде Індія (15%), а США (12%) — третьою.