Динамічне зростання українського агросектору останніми роками викликало побоювання, що країна перетвориться на постачальника лише кількох видів агропродукції на світовий ринок. Однак нинішні тенденції розвитку вітчизняного АПК свідчать про те, що вони перебільшені. Адже що далі, то краще розкривається потенціал виробництва та/або експорту нових продуктів, які ще донедавна здавалися неконкурентоспроможними. З часом ці нові точки зростання в українському АПК цілком здатні якщо не повністю змінити, то принаймні суттєво урізноманітнити його нинішнє все ще переважно олійно-зернове обличчя. А також суттєво підвищити додану вартість у секторі.
Подолання монокультури
Тиждень уже писав, що впродовж останнього десятиліття структура української економіки дуже змінилася. Успадковані з радянського минулого енергомісткі, відірвані від потреб внутрішнього ринку та дедалі менш конкурентоспроможні на світовому ринку металургія, орієнтована на постачання колись дешевого російського газу хімічна промисловість та уламки машинобудування переживають занепад. Натомість сільське господарство й пов’язані з ним галузі (насамперед харчова промисловість) уже вийшли на провідні позиції у виробничій сфері. Наголосимо: саме у виробничій, адже загалом в економіці відбувалося характерне й для більшості інших країн світу зростання невиробничої сфери (торгівля, різноманітні послуги тощо). Якщо у 2007-му, перед світовою економічною кризою, частка сільського господарства у ВВП України становила лише 6,3%, а обробної промисловості — 18,4%, то у 2016‑му — відповідно 11,6% і 12,0%. При цьому третина обробної промисловості — харчопром, що переробляє сільськогосподарську сировину й також є частиною агропромислового комплексу.
Чиатйте також: Рух за течією. Потенціал нових пріортетних галузей
За попередніми оцінками, у 2016/17 маркетинговому році, який завершився 30 червня, Україна експортувала 44 млн т зерна, тобто на 4,9 млн т більше, ніж минулого, що стало черговим рекордом для нас. Зокрема, 20,7 млн т кукурудзи, 17,5 млн т пшениці, 5,4 млн т ячменю. У результаті за обсягами вивозу збіжжя Україна посідає перше місце у Східній півкулі та друге у світі, поступаючись тільки США, які поки що експортують його приблизно в півтора разу більше. Водночас ми впевнено подолали символічний показник в 1 т на одного мешканця, що фактично не має аналогів у світі. (Лише з 24-мільйонної Австралії і тільки в найурожайніші роки вивозять стільки само.) На нашу країну припадає й більш як половина поставок на світовий ринок соняшникової олії.
При цьому вже зараз ми унікальна серед експортерів зернових країна. За продажем деяких видів (пшениця, кукурудза, ячмінь) Україна посідає третє — п’яте місця у світі. Однак завдяки тому, що ми є великим постачальником усіх трьох названих культур, за загальним обсягом експорту зерна утримуємо, як уже зазначалося, друге місце після США. Адже решта експортерів зосереджуються на одній, рідше двох культурах, через що більше залежать від світової кон’юнктури. Натомість в Україні вищі врожаї пшениці чи ячменю супроводжуються нижчими на кукурудзу й навпаки, що врівноважує ситуацію. Стрімко зростають і посіви, збори та експорт зернобобових, насамперед гороху. Виробництво бобових із 2013-го по 2016-й зросло з 0,35 млн т до 0,88 млн т, і цього року є підстави очікувати продовження відповідної тенденції. Вони популярні в традиційній кухні жителів Південної Азії, тож маємо неабиякі перспективи нарощення збуту. А ціна 1 т гороху щонайменше вдвічі вища за ціну пшениці, кукурудзи чи ячменю. Утім, останнім часом ми дедалі частіше спостерігаємо збільшення виробництва та постачання Україною на світовий ринок і низки інших видів продукції сільського господарства та харчової промисловості зі значно вищою доданою вартістю.
Солодка експансія
Одним із найпомітніших трендів останніх років стало активне повернення України до числа великих експортерів бурякового цукру. Упродовж десятиліть існувала потреба в захисті внутрішнього ринку митами та квотами, але тепер український солодкий продукт знову став конкурентоспроможним на світовому ринку. І найближчими роками це може суттєво змінити обличчя агросектору в низці регіонів країни, які спеціалізуються на вирощуванні буряку та виробництві цукру. З 2013-го по 2016-й його виробництво в країні збільшилося з 1,26 млн т до 1,97 млн т. Україна уже два роки поспіль стрімко нарощує й експорт цукру-піску. За неповний 2016/17 маркетинговий рік (триває на ринку цукру з вересня по серпень) асоціація «Укрцукор» оцінила обсяги експорту в 0,74 млн т, тобто майже 37% усього виробництва цукру нинішнього сезону та 50% внутрішньої потреби країни. Це дає підстави припускати, що незабаром і цукрова галузь перетвориться на експортоорієнтовану.
Обсяг світової торгівлі цукром — близько 60 млн т, тож за збереження конкурентоспроможності українські виробники та експортери солодкого продукту мають хороші перспективи. Тим більше що свого часу Україна виробляла у 3–3,5 разу більше цукру, ніж тепер, й експортувала понад 70% випуску. Після розпаду СРСР цей ринок для нас закрився, росіяни замістили власним виробництвом, а експортоорієнтованість української цукрової галузі, здавалося, назавжди відійшла в історію. В останні роки наш солодкий продукт знову дедалі популярніший на зовнішніх ринках, однак тепер уже йдеться про експорт до різних країн (від Шрі-Ланки і М’янми до низки країн Африки). Збільшуються й поставки до Центральної Азії та на Кавказ. Причому зараз зростання відбувається переважно завдяки дедалі вищій урожайності буряка: у 2013-му 40 т із гектара, у 2016-му вже 48 т, а якщо порівняти з 27,6 т у 1990-му, то взагалі бачимо майже двократний приріст. Водночас площі під цукровим буряком більш як уп’ятеро поступаються площам 1990 року (0,29 млн га у 2016-му та 1,61 млн га в 1990‑му). Враховуючи, що ціна на цукор приблизно втричі вища від ціни на зерно, потенційно цей сектор може відігравати зіставну з виробництвом пшениці, кукурудзи чи олії роль як в українському агробізнесі, так і в агроекспорті.
Читайте також: Локомотив у дії. Які перспективи має український АПК
Показує позитивну динаміку й експорт з України іншої солодкої продукції. Наприклад, вивіз меду в січні — червні 2017-го порівняно з першим півріччям 2016-го зріс майже удвічі — до 30 млн кг. Найбільшими покупцями є США (на $18,9 млн), Німеччина (на $10 млн) і Польща (на $5,6 млн). Поступово завойовують європейський ринок і українські виробники кондитерської продукції (див. «Не лише зерном та олією»).
Приховане зростання
У тваринництві ситуація неоднозначна. Найшвидше зростають виробництво та експорт м’яса птиці. Галузь поволі стає ще одним експортоорієнтованим сектором української економіки. У першому півріччі 2017-го її валютна виручка збільшилася майже вдвічі порівняно з аналогічним періодом 2015-го ($196 млн проти $103 млн). При цьому великі виробники частку експорту в загальних обсягах продажу продукції вже наблизили до 50%, а темпи щорічного зростання поставок на зовнішні ринки вимірюються десятками відсотків. Наприклад, компанія «Миронівський хлібопродукт» у першому півріччі 2017-го з 284 млн кг реалізованої курятини (на 14,3% більше, ніж за той самий період 2016-го) 123 млн кг (або 43,3%) продала за кордон (річне зростання становило 44%). Дедалі більш експортоорієнтованим стає і виробництво яєць.
Узагальнені показники виробництва іншої продукції тваринництва, які регулярно публікує Держстат, свідчать про стагнацію та навіть падіння обсягів за більшістю її видів. Однак якщо подивитися уважніше, то можна помітити дві тенденції: до зростання виробництва та експорту м’ясо-молочної продукції орієнтованими на ринок товарними сільгосппідприємствами за одночасного досить значного зменшення виробництва напівнатуральними підсобними господарствами населення. Якщо брати м’ясо, то від’ємна динаміка в останніх від 2013 року становить 60,6 млн кг (з 894,3 млн кг до 833,7 млн кг). Причому йдеться про всі його види, але найбільший спад був у виробництві яловичини й телятини (з 305,1 млн кг до 276,4 млн кг). Надої молока також зменшилися в підсобних господарствах із 8,63 млн т до 7,68 млн т.
Проте в товарних, орієнтованих на ринок агрогосподарствах спостерігається позитивна тенденція. Зокрема, виробництво свинини з 2013-го по 2016-й зросло із 352,7 млн кг до 397 млн кг, або на 12,6%, м’яса птиці — з 904,5 млн кг до 992,4 млн кг, або на 9,7%. Із 2,56 млн т до 2,71 млн т, тобто на 5,8%, збільшилися й надої молока. Причому навіть попри зменшення поголів’я корів, адже продуктивність тих, які лишилися, стрімко зростала: у середньому за рік одна корова 2016-го дала на 40% більше молока, ніж 2010-го (5,64 т проти 4 т). Останнім часом помітне дедалі динамічніше зростання в товарних агрогосподарствах і виробництва яловичини та телятини — з 93,7 млн кг у 2015-му до 99,2 млн кг у 2016-му, тобто на 5,9% лише за один рік. У січні — травні 2017-го динаміка пришвидшилася і виробництво яловичини збільшилося майже на 19% — до 26,4 млн кг проти 22,2 млн кг за той самий період 2016-го. Стрімко зростає і її експорт (див. «Не лише зерном та олією»).
Читайте також: Тарас Кутовий: «Держава може бути ефективним власником в одиничних випадках»
Причому найшвидше зростає виробництво молока та яловичини фермерськими господарствами. Так, молока у 2016-му вони отримали 183,6 млн кг проти 155,4 млн кг у 2013-му, або на 18,1% більше, а яловичини — відповідно 10,1 млн кг у 2016-му проти 8,1 млн кг у 2015-му, тобто лише за один рік на 24,7% більше. Динамічно нарощували вони й виробництво яєць (лише за три роки з 67,3 млн шт. до 95,3 млн шт., або на 42%). Хоча на сьогодні частка фермерських господарств на цьому ринку мінімальна, однак показовою є позитивна динаміка на тлі падіння виробництва яєць у країні.
Подальше збільшення виробництва переважно стримується обмеженістю ринків збуту. Однак і тут є зрушення. 22 травня 2017 року Держслужба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів і Генадміністрація нагляду за якістю, інспекції та карантину КНР (AQSIQ) за результатами місії в Україну підписали Протокол інспекційних, карантинних та ветеринарно-санітарних вимог до експорту замороженої яловичини з України до Китаю. У Піднебесній, за прогнозами, попит на м’ясопродукти зростатиме швидше за можливості тамтешніх виробників. Прогнозується, що імпорт туди м’яса до 2020 року збільшиться до 10 млн т (загалом його споживання в Китаї становить 100 млн т).
Експорт свинини після закриття російського ринку, куди потрапляло до 50 тис. т щороку, обвалився в рази. Проте останнім часом споживання свинини у світі щороку збільшується майже на 1 млн т. Зростає й торгівля. Тож Україні в цьому сегменті є за що боротися на світовому ринку. Наприклад, експорт свинини з Іспанії у 2014–2016-му зріс із 1,06 млн т до 1,47 млн т. Більша його частина спрямовується в країни ЄС, однак значним є експорт і за межі Союзу, переважно в країни Далекого Сходу (до Китаю — 252 тис. т, Японії — 81 тис. т, Південної Кореї — 62 тис. т). Канада у 2016-му також експортувала 1,25 млн т свинини. Знову ж таки Піднебесна та Японія залишаються основними ринками. Для України, а надто якщо порівнювати з обсягом експорту в часи, коли ми орієнтувалися на ринок РФ, вийти навіть на рівень загального експорту на світовий ринок, близький до іспанських поставок у Південну Корею, вже було б успіхом. Натомість, як бачимо, потенціал значно більший.
У виробництві переважної частини продукції тваринництва частка напівнатуральних підсобних господарств усе ще дуже велика, і це впливає на загальні показники українського тваринництва. Вони забезпечують виживання великої кількості сільського населення й дають чималі обсяги сільськогосподарської продукції, але значно поступаються за ефективністю та продуктивністю товарному сектору. І, що ще важливіше, контролювати якість та безпечність вироблених із їхньої сировини продуктів важко, а відтак ускладнюється їх доступ на ринки країн із високими стандартами безпеки харчів. Проте останнім часом підсобні господарства доволі динамічно витісняються з переробки, що сприятиме 
збільшенню поставок готової харчової продукції на зовнішні ринки.
Особливості молочного ренесансу
Друге дихання, як ми вже зазначали вище, поволі відкривається у виробників молока. За кордон постачаються дедалі більші обсяги продуктів його переробки. Таким чином ми повільно, але впевнено долаємо наслідки закриття ринку РФ для українських молокопродуктів. А молочний імпорт на сьогодні вдев’ятеро менший від експорту.
У країні з’являються міні-молокозаводи, орієнтовані на переробку продукції окремих ферм, що покликані зробити їх незалежними від диктату великих переробників. Зокрема, на Полтавщині вже успішно діє міні-завод, який щодоби переробляє 2 т молока з місцевої ферми, де налічується лише 60 корів. Там є потужності для випуску майже всього асортименту молочної продукції, крім твердих сирів. Аналогічний об’єкт до кінця поточного року планується запустити на Вінниччині, і розрахований він на переробку молока виключно з однієї ферми, де налічується 185 корів. Поки що такі міні-заводи орієнтовані переважно на внутрішній ринок, однак у перспективі подумують і про вихід на зовнішні.
Читайте також: Чим загрожує Україні зосередження на АПК
Поява міні-заводів, попри їх, здавалося б, об’єктивно нижчу економічну ефективність з огляду на невеликі масштаби виробництва, увиразнює проблему олігопольного диктату цін на молочну сировину великими переробниками, який дає їм змогу отримувати надприбутки, однак при цьому стримує потенціал розвитку галузі. Відроджується й український експорт молочної продукції. Після важких втрат, яких галузь зазнала внаслідок численних «сирних» та інших воєн Росії, а врешті-решт і цілковитої заборони на імпорт українських молокопродуктів відбувається поступова переорієнтація на альтернативні ринки.
Виробництво вершкового масла з 2013-го по 2016-й зросло з 92,7 млн кг до 101 млн кг. І цього року позитивна тенденція триває: у січні — травні виробництво сягнуло 40,8 млн кг проти 39 млн кг за ті самі місяці 2016-го. Експорт вершкового масла в першому півріччі 2017-го порівняно з аналогічним періодом 2016-го взагалі зріс у 3,1 разу — до 12,3 млн кг, а в грошовому вираженні вчетверо — з $10,93 млн до $44,8 млн. Відновлюється й експорт сирів, яких у першому півріччі Україна поставила на зовнішні ринки 4,1 млн кг, тобто порівняно з аналогічним періодом 2016-го на 21,3% більше у фізичному обсязі та на 47% за валютною виручкою. Зростають обсяги вивезення й низки інших видів молочної продукції (див. «Не лише зерном та олією»).
Овочі, ягоди та… троянди
Успішно розвивається також українське городництво. Особливу роль тут відіграє штучний полив. Із 2013-го по 2016-й на поливних землях виробництво овочів зросло з 0,73 млн т до 1 млн т, плодоягідної продукції — з 74,4 млн кг до 153,8 млн кг. Загалом, попри втрату контролю над частиною територій, за вказаний період вирощування помідорів відкритого ґрунту в орієнтованих на ринок господарствах України збільшилося з 382 млн кг до 612 млн кг. Розвивається й інфраструктура українського овочівництва (зокрема, у Миколаївській області будується найбільший у Європі завод із переробки томатів) та вирощування ягід на експорт.
За оперативними даними митної статистики, експорт консервованих томатів у першому півріччі 2017-го був у 2,8 разу більшим, аніж у той самий період ще два роки тому. Майже в 1,6 разу зріс за цей час і продаж за кордон свіжих помідорів, уп’ятеро — черешні. Лише в червні 2017-го Україна експортувала її понад 2,5 млн кг. Якщо раніше майже весь експортний обсяг споживала Росія, а постачання до неї останніми роками здійснювалося через Білорусь, то 2017-го частка Білорусі в загальному експорті зменшилася до 60%. Натомість зросли поставки до Польщі. Зокрема, остання імпортувала майже 500 тис. кг української черешні. Серед інших покупців Німеччина, Велика Британія і навіть Гонконг. Щороку на зовнішній ринок постачаються мільйони кілограм малини та інших ягід, перелік яких постійно розширюється.
Чиатйте також: НЕП без угару
Дедалі більший інтерес до українського садівництва та ягідництва виявляють і зовнішні гравці. Сьогодні більша частина українських ягід постачається до країн ЄС. Водночас у їх закупівлі зацікавлена й Піднебесна (на її ринку їх не вистачає). Крім того, Китай прагне отримати прибутки й від зростання цієї перспективної галузі в Україні. Зокрема, за інформацією асоціації «Укрсадпром», китайська держкорпорація China Haisum Engineering має намір протягом наступних двох років інвестувати $515 млн в українське садівництво. Зокрема, $170 млн буде спрямовано на розвиток переробки плодів, $120 млн — на будівництво виробничо-логістичних комплексів, $53 млн — на вдосконалення систем зрошування та $30 млн — на спорудження фруктосховищ. Для фінансування вже начебто відібрано 18 проектів вартістю від кількасот тисяч до кількадесят мільйонів доларів кожен, причому фактично по всій країні — у 16 областях.
Нарешті, в Україні поволі стає на ноги виробництво квітів, попит на які зростає й на зовнішньому ринку. Так, за даними Українського клубу аграрного бізнесу (УКАБ), торік наша країна експортувала 2,89 млн троянд, що в 29 разів перевищує показник 2014-го й утричі — показник 2015-го. Ціна однієї української троянди на зовнішньому ринку в 2016-му становила близько $0,4, а основними покупцями були Польща (50% загального обсягу), Білорусь (29%) і Нідерланди (20%). Досі Україна справді імпортувала все ще набагато більше троянд (24,4 млн шт.), однак за збереження наявної динаміки вже за кілька років ситуація може поліпшитися.