«Незалежна австрійська інституція прийняла незалежне рішення», – пояснив Файман. Промовляючи такі слова, незалежність від чого мав на увазі канцлер? Незалежність Австрії від обов’язку дотримуватися правил ЄС щодо видачі ордеру на арешт чи від Європейської конвенції про екстрадицію правпорушників?
Литовські та австрійські посадовці зійшлися у юридичному двобої з приводу цього питання. Отже нехай вони сваряться, а ми розглянемо незалежність, якою, схоже, так пишається австрійський канцлер, з іншого боку.
Міністр закордонних справ Австрії Міхаель Шпіндлеґґер (Австрійська народна партія) заперечив інформацію про те, що російська влада тиснула на австрійське судочинство у справі Ґоловатова. «Австрія не так легко піддається тиску», – додав Генеральний секретар Федерального міністерства з європейських та міжнародних справ Йоганнес Кирле.
Однак провідний член партії зелених Петер Пільц каже, що необхідно провести розслідування, аби виявити, чи не причетний сам Кирле до звільнення Ґоловатова. Австрійський політолог Ґерхард Манґотт повідомив виданню DerStandard, що версія про тиск з боку Росії дуже правдоподібна і саме це могло сприяти звільненню Ґоловатова.
Спеціальний слідчий ООН із запобігання тортурам Манфред Новак каже, що зрозуміло, що будь-яка країна, не лише Австрія, намагатиметься уникнути конфліктів з такою могутньою державою як Росія. «Є такий негласний закон: – і не лише в Австрії: не сваритися з могутньою Росією. Литва невеличка країна. Саме це послугувало причиною нещодавніх подій», – сказав Новак.
Отже на політику, а також правоохоронну і судову систему Австрії впливають щонайменше два досить цікаві аспекти: потужність Росії і дрібні масштаби Литви.
А як же незалежність Відня, якою жалюгідно хизується Файман? Невже відчуття власної незалежності не зникає, коли австрійські чиновники звільняють можливого вбивцю, чиє ім’я вписане у європейський ордер на арешт? Зробити послугу людині, волю якої захищає тільки могутня Росія, а не закони ЄС – це більше схоже на прислужництво, а не незалежність. Невже Австрія почувається незалежною, виконуючи забаганки Москви і зневажаючи права Литви, яка є членом ЄС?
Може й так, але давайте спробуємо зрозуміти справжнє значення такої незалежності. Незалежність, якою пишається австрійський канцлер, є врешті незалежністю від політичних і моральних основ ЄС.
Зважте на моральний бік справи. Ґоловатова звинувачують у причетності до вбивств мирного населення 13 січня 1991 року у Вільнюсі. Литва вважає його військовим злочинцем і особою, яка скоїла злочини проти людства. Якщо країни ЄС не поважають такого роду юридичних заяв одна одної, то мало залишається місця для правосуддя в спільному розумінні. А де немає спільного розуміння правосуддя, там навряд чи може бути спільна мораль, що охоплює все державну сферу.
Як не може бути демократії без загальної згоди, так не може бути і справжнього правосуддя без хоча б якогось наближення до природного права або правосуддя. Іншими словами, розрізнити справедливе і несправедливе правосуддя неможливо, якщо не розуміти того, що стоїть навіть вище за закон. Має бути єдиний спільний стандарт правосуддя, який допускає моральну оцінку будь-якого закону. Якщо б такого стандарту не було, не було б і Нюрнберзького процесу. Якщо б над чинним правом не було природного права або правосуддя, не було би місця для поняття злочину проти людства.
Не одне століття в європейській історії ці принципи більш-менш реалізувалися. ЄС теж створювався на засадах, наближених до принципів природного права чи закону. Але після того, що сталося в Австрії з офіцером КДБ Ґоловатовим, ми бачимо, що Відень тлумачить правосуддя за принципом не природного права, а природного газу – безперечно, російського. Саме це я мав на увазі, кажучи, що Відень, здається, незалежний від моральних основ ЄС.
А як щодо незалежності Відня від спільної європейської політики? Припустимо, що є дві впливові концепції «політичних стосунків». Одна більш, так сказати, ідеалістична, а інша – ближча до реальної політики. Мета першої – політика для загального блага. Відень її не дотримується: звільнення Ґоловатова продемонструвало тріумф егоїстичної мотивації над принципами досягнення загального блага.
Інша концепція «політичних стосунків», означена колись Карлом Шміттом, описує політику протиставлення «друзів» і «ворогів». Як мораль і естетика протиставляють поняття добре-погано і красиво-потворно, так і політика має якісь протиставлення. Хто ж тепер був другом, а хто ворогом, якщо говорити образно (хочеться сподіватися, що ці образи не надто близькі до реальності), у ставленні Австрії до Росії і Литви, коли влада звільнила Ґоловатова?
У якій парі краще проявилося політичне партнерство: Відень-Москва чи Відень-Вільнюс? І де зараз буде наростати напруження: між ЄС і Росією чи всередині ЄС? Це я мав на увазі, говорячи про незалежність Австрії від політичних основ ЄС, коли вона продемонструвала зневагу до свого обов’язку стосовно звинувачень, висунутих Ґоловатовому Литвою.
Колись на мапі Європи існувала Австро-Угорська імперія, знаменита своєю великою культурою. Тепер, схоже, формується Австро-Російський Союз, що ґрунтується на великому бізнесі та близьких політичних стосунках. Тому нікого не здивувало, коли Голова Комітету Сейму Литви із закордонних справ Емануеліс Зінґеріс запропонував розглянути можливість припинення дипломатичних відносин між Вільнюсом і Віднем. А й справді, навіщо Литві двоє послів, шо стоятимуть на захисті спільних австро-російських інтересу і моралі?
Автор є політичним оглядачем порталу DELFI.lt