За часів «холодної» війни між комуністичним світом і вільним світом на теренах Азії і Африки практикувалась схема,коли тією чи іншою країною керували де-факто з радянського чи західного ( переважно американського) посольства. Здебільшого це відбувалося у так званих країнах, що не відбувалися, себто ставали жертвами нестабільності, воєн і переворотів, жорстоких економічних криз тощо. Тому потужні держави-конкуренти, маючи орієнтовані на себе режими у «третьому світі», намагалися врятувати їх від цілковитого краху, перебираючи на себе важелі управління з рук місцевих царьків та їхнього некомпетентного оточення. І тоді у відповідній амбасаді з’являлося щось на кшталт паралельного уряду, коли кожний місцевий міністр мав к посольстві свого ніби двійника, котрий реально керував тією чи іншою галуззю,перебуваючи за спиною тубільного начальника. Це робилося для того, щоб така держава не перейшла у сферу впливу ідеологічного ворога, що було цілком можливо у випадку економічного і політичного колапсу підвідомчого суспільства. Звісно, управління з посольства-це крайній, екстремальний варіант зовнішнього управління. Здебільшого в реальному політичному житті мають місце м’якіші варіанти.
Але їхня принципова сутність від того не змінюється. На жаль, керівники України мають дивну звичку щодо шляхів розвитку держави більше радитися з іноземними колегами, ніж із власним суспільством, що не зрідка дізнається про реформаторські плани свого начальства в останню чергу.
Читайте також: Найкраща партія: що впливає на розвиток українських політсил
Чимало іноземних діячів до такої поведінки українських президентів, прем’єрів і міністрів уже звикли і сприймають як норму, інколи навіть дозволяючи собі впливати на українські рішення, не обтяжуючись зайвими церемоніями.
Приміром, народний депутат і глава фракції «Самопоміч» Олег Березюк публічно в телеефірі розповідав,як йому телефонував посол однієї іноземної держави і наполегливо рекомендував підтримати закон про реінтеграцію Донбасу. Березюк відповів послу,що такого закону в Україні ще немає, принаймні депутати і він особисто його ще не бачив. А посол, виходить, вже бачив, читав і добре ознайомлений зі змістом документу. Здається, що посольства деяких країн ознайомлюють з такими речами раніше, ніж своїх законотворців. Звісно, це неповага до України і елемент зовнішнього управління.
А колишній російський депутат державної думи Ілля Пономарьов, виступаючи в ефірі кримськотатарського телеканала «ATR», заявив, що мав розмову з чільним діячем німецької партії ХДС Християнсько-демократичного союзу (партія Ангели Меркель) і висловив свій подив, що президент Порошенко ще й досі не визнав юридично війну на сході України війною. На це німецький політик нібито йому відповів: « Ми не дозволимо Порошенку це зробити. Адже якщо назвати війною те,що відбувається на сході,то це означає,що в Європі йде війна. А значить,ми повинні втрутитися. А ми не хочемо втручатися». Значною мірою до такої поведінки західних партнерів України привчило саме керівництво України, постійно демонструючи несамостійність політики, нерішучість, слабкість, невміння тримати удар тощо. Чи можна ставитися інакше до тих, хто питає дозволу на кожний свій крок і не здатен витримувати критику з боку друзів і ворогів? До тих, хто завжди готовий піти на поступки,якщо трохи на них натиснуть? Всі ці не найкращі особливості українського істеблішменту яскраво проявилися в контексті збурення, що організували насамперед Угорщина і Румунія проти статті закону про освіту в Україні,що стосується шкіл національних меншин. Судячи зі всього, істерика в Будапешті дуже налякала наших начальників і вони почали мало не вибачатися, навіщось передали питання на обговорення у Парламентській асамблеї Ради Європи,хоча могли просто заявити,що регламентація освіти в Україні є її внутрішньою справою і втручанню іноземних держав і міжнародних організацій не підлягає. Боягузлива позиція лише надихнула угорських реваншистів на провокаційні акції підтримки сепаратизму в Закарпатті ( не без участі офіційної влади Угорщини), а міністра закордонних справ цієї країни Сіярто на безпрецедентне порушення дипломатичних норм щодо нашої держави та свого українського колеги.
Читайте також: Політика в малому місті
А 14 жовтня поточного року,коли традиційно святкується День захисника Вітчизни,українського козацтва і УПА ,незважаючи на те, що в 2017 р. виповнилося 75 років із дня створення Української повстанської армії, на офіційному рівні жодних святкувань цього ювілею не було, а на майже всіх телеканалах про цю знаменну дату навіть не згадували. Невже це наслідок погроз глави польського зовнішньополітичного відомства і переляку української влади? Виявляється,Україною можна керувати ззовні погрозами,тиском і шантажем… Досить було шефу МЗС Польщі пану Ващіковському кілька місяців тому заявити українцям: «З Бандерою ви до Європи не потрапите!» і такий блискучий ефект, у Києві підняли руки до гори.
Справжній тріумф зовнішнього управління,яке,як виглядає,особливого протесту чинної влади України не викликає…