А тим часом кудись поділися кінотеатр «Космос», кафе «Зоряне», цукерки «Супутник»… Як і багато людей мого покоління, я зростав під впливом фантастичних романів Бредбері, Кларка, Лема, Стругацьких, де в оптимістичному чи песмістичному дусі описувалися перспективи людства, але одне не піддавалося сумніву: невдовзі ми подорожуватимемо в космос, як донедавна мандрували потягом чи літаком. У братів Стругацьких в дебютній повісті експедиція на Венеру відбувається в середині 1990-х, а перший міжзоряний політ – у 2017-му. Пікантна деталь: на сторінках «Країни багряних хмар» інженери розраховують кривизну параболічного дзеркала зорельота… логарифмічною лінійкою. В першій редакції повісті «Полудень, XXII століття» герой відвідує електронну бібліотеку майбутнього – фізично, ніжками – й витрачає день на пошук потрібної інформації, на що сьогодні нам би вистачило кількох секунд, смартфона і Ґуґла. Тобто зрозуміло, що матеріальна цивілізація вирушила кудись зовсім не туди, куди передрікали сучасники промислової революції, Жюль Верна і Ціолковского.
Ракети-носії, які нині використовуються для польотів у космос, є фактично модифікаціями апаратів, які конструювали півстоліття тому: «Дніпро» – з 1969 року, російський «Протон» – з 1965 року, американська «Дельта – з 1960 року! Тоді ж, у 60-ті, було розроблено один із найпоширеніших у світі пасажирських літаків «Boeing 747». Спроби прориву в аерокосмічній галузі – човники, надзвукові лайнери – зазнали поразки, нині зусилля інженерів зосереджено передусім на економічності нових машин. А космос залишився в дитячих казках на кшталт «Зоряних війн».
Натомість можливості цифрових технологій навіть тридцять років тому могли передбачити буквально одиниці. Пам’ятаю, як молодим, неосвіченим і, якщо чесно, тупим репортером я потрапив на інтерв’ю до академіка Глушкова незадовго до його смерті. Геній – а Віктор Михайлович був безумовно генієм – терпляче ділився своїми візіями, але справляв враження, м’яко кажучи, дивака – настільки його прогнози не сполучалися з тодішніми реаліями. Він розповідав про інтегровані глобальні обчислювальні центри майбутнього, які частково замінять людський інтелект, про мікроскопічний комп’ютер, вбудований у кожен прилад, про мережі портативних комп’ютерів (тоді ще казали Е-Ве-Ем), об’єднаних між собою радіозв’язком, а я дивився у вікно й чітко розумів, що стати свідком усього цього за життя мені навряд чи вдасться.
Сьогодні я читаю повідомлення, що Microsoft готовий перетворити будь-яку рівну поверхню на сенсорний екран – потрібні лише сенсори, проектор і спеціальна програма. Що повний протез людського тіла (це як – біоробот?) може бути створений через пару десятків років. Що розумні окуляри «Google» невзовзі вмітимуть розрізняти настрій співрозмовника. Подобається нам це чи ні, а цивілізація розгорнулася в напрямку вдосконалення простору навколо себе, віддавши віддалений простір безпілотним апаратам. Матеріальне виробництво, якщо вірити футурологам, у майбутньому так само віддадуть роботам, хоча я геть не розумію, чи зможе робот пошити пару джинсів краще, ніж якась неповнолітня дівчина у Бангладеш. Гаразд, не чіплятимуся до дрібниць, загальний маршрут саме такий.
Питання: чи готові сучасні «еліти», які керують політичним та економічним життям країни, до такого маршруту? Наскільки я знайомий з окремими представниками, новітні технології для них обмежуються сидінням у джипі, яке автоматично підлаштовується під фігуру, механічним швейцарським годинником, в кращому разі – навороченим смартфоном останньої моделі, який вони використовують для перегляду еротичних фотографій. Я не кажу про демократію, права людини, екологію, моральні імперативи, але подивіться на це мурло уважніше: хіба воно здатне взагалі на будь-які стратегічні рішення, якщо вони не стосуються будівництва чергового обійстя за парканом, планування відпустки на Сардинії та підготовки до виборів 2015 року?
Днями я випадково натрапив на знайомого, який донедавна був одним із найуспішніших вітчизняних бізнесменів у галузі IT-технологій. Питаю, чому давно його не бачив. Виявляється, він потроху пересунув центр активності в напрямку міста Остін, штат Техас. Сюди наїжджає перевести подих, а робити бізнес у нас, тим більше, такий незрозумілий для хлопців із різних мінздохів… ну, самі розумієте.
Я не пропоную ані практичних висновків, ані імперативних гасел. Я лише закликаю відволіктися від поточного порядку денного й подивитися на перспективу країни, яка колись була країною (гаразд, хай республікою) Глушкова, Лєбєдєва, Антонова, Янгеля, а тепер міцно перетворилася на територію Потапа і Насті, арматури і добрив, ну й, звісно, «Беркута».