У. Т.: Пане Девіде, які питання розглядала сесія і які рішення були ухвалені щодо України?
– Одним з основних завдань МЕБ є нагляд за забезпеченням країнами-членами належного рівня добробуту тварин. В Україні з цим є серйозні проблеми. Зокрема, щодо дотримання норм, закріплених у Положенні про контроль безпритульних собак. Однак, попри нинішній негативний імідж України в Європі, що склався у зв’язку з поширеними тут випадками вбивства тварин, останнім часом у вас спостерігається певний прогрес. Хоча зауваження справді є. І є рекомендації щодо того, що і як слід покращити.
У. Т: Яких заходів, на думку європейських організацій, нашій країні слід вжити для врегулювання питання з безпритульними тваринами напередодні Євро-2012?
– Ми рекомендуємо мерам міст терміново будувати притулки, виловити тварин і за час перебування в притулках стерилізувати, а після Євро-2012 випустити. Таким шлях обрала Греція перед чемпіонатом. Вбивство – не європейська норма, і в усьому світі за ситуацією у вашій країні уважно спостерігають. Украй важливим є те, що за останні п’ять років ситуація таки покращала: посилився зоозахисний рух, зросла увага громадськості до цього питання, зазнала змін у бік покращення ставлення до безпритульних тварин громадська думка, та й на урядовому рівні усвідомлюють, що знищення тварин і недотримання принципів їхнього добробуту – це шлях, який інспірує посилення жорстокості в суспільстві загалом. Тому, сподіваємося, що в наступні п’ять років ситуація ще покращає.
У. Т.: 5 липня 2011 року Україна підписала Європейську конвенцію про захист домашніх тварин. Як це може відобразитися на ситуації з безпритульними тваринами?
– Мета цієї конвенції – забезпечити добробут саме домашніх тварин-компаньйонів. Вона майже не торкається питань регулювання кількості безпритульних. Отже, її ратифікація на реалізації таких програм, зокрема й методом ВСП («відлов – стерилізація – повернення»), ніяк не позначиться. Держави, які є підписантами цього документа (Греція, Італія, Мальта тощо), успішно застосовують ВСП. Головне ж тут – гуманні методи поводження з тваринами. І те, чи населення країни сприймає ВСП.
Девід Боулз (у центрі) під час зустрічі з активістами Громадянської ініціативи «Форум допомоги безпритульним тваринам Ua-Vet»
У. Т.: За участю зоозахисників розроблено і зареєстровано у Верховній Раді законопроект нової редакції Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження». Як ви оцінюєте новації, закладені в ньому?
– На мою думку, в законопроекті є позитивні нововведення. Це, зокрема, заходи, спрямовані на запобігання неконтрольованому розмноженню домашніх тварин: обов’язкова реєстрація домашніх, податкове стимулювання їхньої стерилізації та оподаткування діяльності з їхнього розведення з метою продажу, ліцензування діяльності розплідників, посилення відповідальності власників тварин, які кидають їх напризволяще, легалізація опікунів безпритульних тварин тощо. Ми плануємо висловити офіційну підтримку цьому законопроекту. Однак надзвичайно важливою є й конкретизація зазначених у ньому положень: законодавче забезпечення належної кількості притулків та якості утримання тварин у них і унеможливлення негуманних способів позбавлення їх життя.
У. Т.: Якою є європейська практика функціонування притулків?
– У кожній країні Європи є притулки, які фінансує або держава, або благодійні організації. У Великій Британії їх пропорція становить 20% на 80%. Однак можливим є фінансування благодійницьких притулків з боку місцевої влади. У будь-якому разі за європейською практикою питання безпритульних тварин належить до компетенції місцевої влади.
У. Т.: У нас наразі не розвинена благодійницька діяльність і тому створення притулків європейського рівня є проблематичним. Наразі зоозахисники України розвивають мережу міні-притулків, де в домашніх умовах тимчасово, до знаходження нових господарів, утримуються 5, 10, 20 тварин і де найбільш реальним є забезпечення належного добробуту тварин. Чи поширенв така практика в Європі?
– Так. Міні-притулки функціонують як волонтерська ініціатива їхніх власників і не підлягають реєстрації. Головне, щоби умови в них відповідали нормам національного законодавства щодо забезпечення добробуту тварин. А такі закони є в усіх європейських країнах, окрім деяких пострадянських – Росії, Білорусі, Молдови, Азербайджану та Вірменії.
У. Т.:У яких країнах до здорових і неагресивних тварин, якщо для них не знайшли власника, застосовують евтаназію?
– Заборона застосування евтаназії до таких тварин є лише в Німеччині, Італії та Греції. У північних країнах, наприклад, Швеції, Данії тощо, евтаназія дозволена, однак через фактичну відсутність безпритульних тварин і неухильне дотримання громадянами цих країн законів вона не застосовується на практиці.
У. Т.: У нас поширюється інформація, що в країнах, де застосовується метод ВСП (Греція, Італія тощо), ситуація з безпритульними тваринами погіршується, а їхня кількість зростає. Чи це такі?
– Ні, це не так. Ситуація погіршується в колишніх Югославських країнах – Сербії, Македонії, а також у Туреччині й в Україні. Тобто там, де евтаназія не лише не заборонена, а й поширені випадки жорстокого вбивства тварин. Найефективніше ж серед держав колишнього радянського блоку проблему вирішують країни Прибалтики й Польща. Тут держава виділяє кошти на будівництво притулків й фінансує половину з них та стерилізацію. У Польщі нині діють 130 притулків, хоча 25 років тому не було жодного (в Україні сьогодні – близько 50), уже півтора десятки років діє законодавство в цій сфері, а у вас – лише 6 років.
У. Т.: Як довго тварин утримують у притулках?
– Скільки потрібно для того, щоб знайти їм нових власників. Це може тривати й навіть три – чотири роки. Можна й довше, однак тоді добробут тварини погіршується. Якщо за кілька років для тварини не знайдено нового господаря, тоді вже краще евтаназія.
У. Т.: У нас широко пропагується те, що Європа практикує евтаназію через п’ять – сім днів після відлову тварини. Чи справді така практика є поширеною?
– У Великій Британії п’ять днів (в інших країнах – 30 і навіть 60) – це той мінімум, коли, відповідно до закону, евтаназію застосовувати заборонено. Після спливу того терміну можна. Однак на практиці такі мінімальні терміни не застосовуються. У Великій Британії відловлюють 120 тис. тварин на рік, з яких 50% прилаштовують майже негайно у мінімальні терміни, 40% передають у притулки для подальшого перетримання й прилаштування. І лише 10% здорових і неагресивних піддають евтаназії.
У. Т.: Однак в останні роки кількість безпритульних тварин в Англії почала зростати…
–Так, почала. За рахунок тварин, що мали власників, які від них відмовилися. Наразі в уряді обговорюється можливість повернення до обов’язкової реєстрації домашніх тварин, яку Велика Британія скасувала у 1980-х роках і яка сьогодні діє в 15 країнах Європи.
У. Т.: А якими є методи контролю розмноження домашніх тварин? Чи десь накладена заборона на їх розпліднення в домашніх умовах?
– Такої заборони не існує і не може існувати. Є система заохочень до стерилізації. Наприклад, для власників, чиї тварини стерилізовані, зменшується плата за реєстрацію чи утримання, надаються інші пільги. Контролюється лише комерційне розведення – діяльність розплідників має бути ліцензованою. Законами також передбачене покарання за відмову від тварин – їх залишення без нагляду, викидання. Це – штрафи або й тюремне ув’язнення. В Англії розміри штрафів перебувають у межах від 100 до 5 000 фунтів. Контролює ці питання місцева влада, яка створює для цього спеціальні структури.
У. Т.: Нині в такому великому місті, як Харків, піддають евтаназії 93% виловлених тварин. Загалом же на рік там виловлюють близько 2 тис. тварин. Чи можна таке поводження вважати цивілізованим?
– Такий обсяг евтаназії є незвичним для Європи. Однак він є звичним у країнах, де виловлюють сотні тисяч тварин на рік. Проте і тут вкрай важливо, щоб евтаназія здійснювалася гуманно. І, звісно, треба шукати інших, гуманніших способів.
У. Т.:Чи є в країнах Європи організації, які пропагують більш масову евтаназію, ніж сьогодні?
– Такі організації – це локальне явище, притаманне лише Україні, Росії та Білорусі. Як і «догхантерств» – рух убивць тварин. Оскільки воно є незаконним, то й спосіб боротьби з ним один – держава має застосовувати закон і притягати до відповідальності.
У. Т.: Що б ви побажали захисникам тварин в Україні?
– Успіхів у вашій благородній діяльності. Розумію, що вам важко, коли уряд не фінансує вашої діяльності, ставиться до вас із підозрою. Однак у багатьох країнах уряди налаштовані до активістів підозріло. Тож успіхів і у співпраці з владою.Ваші організації роблять добру справу.
На фото: .