Перше слово прозвучало від президента США, і його можна перекласти як «урегулювання», «домовленість» або «компроміс». Чогось такого глава Білого дому бажає досягти з Росією в питанні безпеки у Східній Європі. Інше словосполучення — «певний рівень автономії». Цих слів сам Байден не казав, а в пресі вони опинилися з посиланням на анонімне джерело в його адміністрації. Контекст такий: Сполучені Штати нібито схилятимуть Україну до надання автономії нині окупованим районам Донбасу для виконання мінських угод і заспокоєння Росії. Уже за кілька днів історія отримала продовження. Президент України Володимир Зеленський дав інтерв’ю журналістці телеканалу «1+1» Наталії Мосейчук, головною темою якого стали міжнародні перемовини. Перше ж запитання було про ймовірність референдуму щодо статусу окупованих територій у світлі повідомлень зі Сполучених Штатів. «Я не виключаю референдуму щодо Донбасу загалом. І тут питання не в статусі. У нас може бути таке в житті. Це може бути щодо Донбасу, це може бути щодо Криму, це може бути в цілому щодо припинення війни», — відповів президент.
Оскільки зрозуміти з цієї відповіді щось точно не так і просто, він продовжив: «Так може бути, що хтось, якась країна буде нам пропонувати ті чи інші умови… На сьогодні цього немає точно. Тобто тут немає ніяких секретів у мене від суспільства, я б з такими речами не жартував… Але якщо буде якийсь такий складний виклик, точно буду радитися з нашим суспільством». Ще трохи згодом, у вівторок 14 грудня, секретар РНБО Олексій Данілов теж натякнув на можливість референдуму. За його словами, компроміси з Росією можливі, проте їх має сприйняти «наше населення, наш народ».
Читайте також: Хто крайній
Така активність довкола питання референдуму заслуговує уваги. Окрім перерахованих заяв, можна додати, що плітки стосовно призначення референдуму почали ширитися колами журналістів ще наприкінці листопада. Були навіть очікування, що це стане однією з тем президентського звернення до парламенту 1 грудня. Тоді нічого подібного не відбулося, але й запитання Мосейчук саме в такому форматі з’явилося не лише через перемовини Байдена й Путіна.
Водночас далеко не вперше про ймовірність референдуму каже сам чинний президент. Пів року тому Зеленський зробив дві заяви, які фактично суперечили одна одній. Наприкінці травня під час пресконференції, влаштованої в ангарі заводу «Антонов», він розповів про перше питання, яке, на його погляд, потрібно винести на обговорення: «Щодо державного референдуму, я вважаю, що це повинне бути найголовніше питання — ситуація на Донбасі. Я впевнений, що через деякий час, тому що в нас кілька планів щодо припинення війни, ми представимо на розсуд референдум із такою тематикою».
Проте рівно за два тижні після того глава держави опублікував відео, де фактично перечив сам собі: «Для тих, хто спробує розгойдати, переконати, переламати або домовитися з депутатами парламенту щодо цього закону (про олігархів — Ред.), у мене буде одне запитання. Це запитання щодо статусів олігархів, яке буде винесено на всеукраїнський референдум. Це питання буде першим. А для когось, можливо, останнім».
Хай би яке питання виносили на потенційний референдум, потрібно не забувати процедуру. Ухвалений на початку 2021-го закон про референдум сприйняли по-різному. Частина громадян його жорстко критикувала, інші переконували, що закон потрібний, адже відповідна норма є в Конституції. Закон писали не в Офісі нинішнього президента, там його радше доопрацювали. Здебільшого це калька іншого документа, який вносили ще за каденції Петра Порошенка, але так і не ухвалили. Розробкою як тоді, так і зараз переважно займалася низка громадських організацій, які спеціалізуються на виборах і конституційному праві. Чинний закон прямо забороняє змінювати на плебісциті норми Конституції, які стосуються територіального устрою. Тому побоювання «юридичного бліцкригу», коли особливий статус Донбасу нібито нададуть прямо під час волевиявлення, мають мало спільного з реальністю.
Інша справа, що загалом виносити питання, пов’язані з Донбасом, не заборонено. Свого часу Тижню це підтвердила й одна з фактичних співавторок закону Ольга Айвазовська, адже на референдумі можна не тільки змінювати Конституцію, а й обговорювати так звані питання загальнодержавного значення. Чіткого визначення, що належить до таких питань, немає, але результати волевиявлення доведеться обов’язково затвердити в законодавстві. Саме це було однією з ключових новацій законопроєкту, які додали вже під час президентства Володимира Зеленського. Водночас та ж Айвазовська зазначила, що закон вимагає чіткого формулювання питання. Іншими словами, якщо на референдумі запропонують «компроміс», то необхідно пояснити, у чому ж він полягає.
Інша важлива деталь стосовно процедури, хоча, згідно з законом, ініціатором волевиявлення може стати будь-хто, але проведення чи непроведення реального голосування цілком і повністю залежить від ЦВК, точніше від тих, хто контролює там більшість, а зараз це президент. Будь-які сумніви з цього питання розвіяли на початку літа, коли технічно заблокували референдум щодо законності земельного ринку, який спробувала ініціювати Юлія Тимошенко. Це зробили саме завдяки трактуванню Центрвиборчкомом певних норм закону (див. Тиждень № 23/2021). Тож майбутнє Донбасу, статус олігархів чи щось інше, а перше питання референдуму, якщо він колись буде, визначатиме президент.
Читайте також: Далі від змін
Тут відкривається тяжка для багатьох прихильників народовладдя правда, що плебісцит — це не запобіжник від дій влади, а лише додатковий інструмент політичної боротьби. І цей інструмент влада й контролює. Референдум не призначають, якщо в результатах є сумніви. Саме тому Зеленський і погрожував референдумом у разі відмови схвалити закон проти олігархів. Він знав, що олігархів здебільшого не люблять, а також знав, що за бажання може провести плебісцит. Однак якщо казати про Донбас, то, з одного боку, дані соцопитувань свідчать, що результати волевиявлення навряд будуть на користь Москви та прихильників «компромісу», тож і проводити референдум у такій ситуації немає сенсу. З другого боку, у практиці чинної влади вже є своєрідний досвід «консультування з громадськістю». Ідеться про знамениті «5 питань» від президента під час місцевих виборів 2020-го. Точні результати того опитування, до речі, й досі не оприлюднили. Ще однією новацією за авторством нинішньої влади в законі про референдум стала норма про можливість електронного голосування. Щоправда, для її вступу в силу треба ухвалити окремий закон. Зараз документ розробляють, і навіть є спроби внести проєкт до законодавчого плану Верховної Ради на 2022-й. Тож не офіційний референдум, а якесь тестове електронне опитування для популяризації самої ідеї електронних голосувань цілком можуть провести. І результат матиме другорядне значення. Метою буде легалізувати електронне волевиявлення в очах більшості громадян.
Тож нинішні заяви про референдум аж ніяк не означають, що в осяжному майбутньому він обов’язково відбудеться. Водночас це сигнал в одразу кількох напрямах. Міжнародним партнерам намагаються продемонструвати, що Україна їх чує, а переговори з нею мають сенс. Усередині країни йдеться про певний замір суспільних настроїв. На Банковій хочуть побачити, як українці загалом відреагують на ідею плебісциту. І тут головне не потрапити у власноруч встановлені пастки. Захід може сприйняти події як запрошення до тиску саме на Київ, а не на Москву, що і легше, і безпечніше. В Україні спільнота несподівано може й не виступити різко проти та остаточно відкинути «компроміс» із Росією. Тоді перед владою постане запитання: що робити далі? Немає жодної певності чи бодай сигналів, що в Офісі президента є дієвий план на цей випадок.