Італійський філософ Джорджо Аґамбен пише про зону винятку, де цивілізованому світу буцімто можна не дотримуватися власних правил і верховенства права. Як же не хочеться ставати цією зоною винятку.
«Захід захищає кожного свого громадянина, де б він не був», — казала нам у школі вчителька. Цінність життя, верховенство права, злочини проти людяності, гарантії безпеки й територіальної цілісності — усе це девальвовано на одинадцятому році війни, на третьому році повномасштабної. Цивілізований світ дає згоду на те, щоб Україна стала зоною винятку.
Цивілізований світ пропонує Україні відмовитися від Донбасу й Криму в обмін на примарний мир.
Цивілізований світ приміряє до України сценарій Північної і Південної Кореї.
У 1950-му ніхто не думав, що це розділення триватиме понад сімдесят років.
Марґарет Гіґґінс, американська військова кореспондентка, перша жінка — лавреатка Пулітцерівської премії за міжнародний репортаж, писала про ту війну: «Корея слугувала свого роду міжнародним будильником, щоб пробудити світ.
Є небезпечна прірва між мобілізованою силою вільного світу й озброєнням червоного світу, який від 1945 року розповідає про мир і квапливо готується до війни.
Корея позбавила нас самовдоволення, нашого самовдоволення, що все, що нам треба зробити для нашої безпеки, — це створити найбільші атомні бомби. Корея показала, якою слабкою була Америка.
Це показало, як відчайдушно нам треба було озброюватися й готувати міцних, витривалих піхотинців. Це краще було з’ясувати в Кореї в червні 1950-го, ніж на наших власних берегах і, можливо, занадто пізно.
Ніщо не може компенсувати нашого зволікання в корейській прелюдії до Третьої світової війни. Але ті люди у своїх крижаних могилах померли б за щось життєво важливе, якби їх попередили.
Можуть бути стратегічні зупинки в збройній експансії комуністів, перерви на кілька років. Це будуть лише періоди перегрупування. Триває Третя світова війна. Це почалося в Кореї, і я рада, що перші битви, про які я розповідала, були так далеко від Сан-Франциско та Нью-Йорка».
Сьогодні ми спостерігаємо, що Захід надто повільно прокидається від сну. Грузія 2008-го й Україна 2014-го так і не стали будильниками. Російське снодійне виявилося надміру міцним.