У розпал кампанії до референдуму стосовно Угоди про асоціацію між Україною та ЄС 2016 року в Нідерландах до Києва приїхали лідери однієї з партій країни. Візит ініціювали голландські підприємці, які мають бізнес в Україні. За тиждень до плебісциту в містечку Нотдорп відбувся українсько-нідерландський бізнес форум: там голландські підприємці теж говорили про підтримку асоціації з Україною, додаткові можливості для обох економік. Не зациклений на внутрішньополітичній кон’юнктурі та боротьбі з опонентами-популістами, голландський бізнес, що має справу з Україною, у цьому випадку повівся активніше за багатьох тамтешніх політиків і дипломатів.
19 жовтня в українського представництва данської компанії BIIR апеляційний суд в Одесі. Фірма спеціалізується на проектуванні, інженерних розробках і консультаціях у сферах машинобудування, енергетики, зокрема відновлюваної. Серед її клієнтів найбільший у світі виробник вітрових турбін Vestas. У 2013 році компанія почала працювати з українським персоналом, а згодом вирішила відкрити технічний відділ в Луганську. Коли почалася війна, офіс разом з командою переїхав до Одеси. У одному з інтерв’ю Томас Сіллесен, голова правління BIIR, розповідає, що логічніше було би закрити філію в Україні та перевести інвестиції до іншої країни. Але він набрав сильну команду, а ще на нього вплинув Майдан: він з повагою ставиться до людей, котрі вміють постояти за себе і свої права. Тож вирішили розширюватися тут.
Після переїзду до Одеси компанія купила для облаштування офісу приміщення в центрі міста. Воно продавалося як застава за кредитом, котрий у 2007 році взяли у банку власники, але не виплачували з 2010 року. Данський інвестор викупив приміщення за $400 тис. Невдовзі проти нього були подані позови зі звинуваченнями у шахрайстві. У серпні Господарський суд Одеської області визнав недійсними продаж приміщення і витребував його на користь вищезгаданих власників.
Читайте також: Бюджетні пріоритети-2018
У квітні Сіллесен був на зустрічі Петра Порошенка з керівниками 20-ти данських компаній у Копенгагені. Він безпосередньо питав у президента про гарантії. Той сказав, що корупції не буде, а під час наступного візіту до Одеси особисто відвідає підприємця. Відтоді останній звернувся ще до генпрокурора Юрія Луценка, бізнес-омбудсмена в Україні, а нещодавно також до низки посольств. У відкритому листі Сіллесена до депутатів Верховної Ради йдеться про те, що всі п’ять диппредставництв, де він побував, говорили про подібні випадки. “У наших силах довести цей кейс до Європейського суду з прав людини, але нам хотілося б займатися своєю справою, створювати робочі місця і платити податки”, – пише інвестор у зверненні. За словами Сіллесена, до 2020 року компанія планувала взяти на роботу 500 українських інженерів, відкрити два проекти. Але поки чекають. Адже якщо такі проблеми виникають з приміщенням, то на етапі експорту дорогого обладнання і комплектуючих можуть виникнути ще більші. “Я хочу збудувати в Одесі високотехнологічне підприємство. Але чи варто інвестувати чималі кошти, якщо хтось може прийти і захотіти забрати землю, на якій воно стоїть?” – підсумовує Сіллесен.
Бельгієць Крістоф — власник господарства “Кріс-Віт Україна” біля Луцька. У 2010 році він з дружиною почав вирощувати зернові на 270 гектарах землі. Господарство розросталось, збільшуючи площі під засівами за рахунок орендованих паїв. Але у 2015-му почалися проблеми з новим головою сільської ради та компанією-конкурентом. Остання почала укладати договори про оренду землі з власниками ділянок, на які договори до 2020 року мав і Крістоф— це стало можливим, зокрема, через розбіжності між старим і новим земельними кадастрами. За словами Вікторії, дружини Крістофа, до початку 2017-го господарство втратило практично половину оброблюваної землі, зокрема близько 120 га через пряме рейдерство і 155 га через подвійну реєстрацію договорів. У одному з інтерв’ю вона розповідає, що компанія-конкурент просто привозила свою техніку і засівала їхні землі. Кримінальне провадження стосовно незаконного захоплення земель господарства було відкрите ще навесні 2016-го. Зараз Крістоф розповідає, що його компанія виграла суд першої інстанції і очікує на рішення апеляційного суду, до якого звернулися конкуренти, аби затягнути час. Після того, як село Одеради, де зареєстроване господарство Крістофа, приєдналося до новоствореної Заборольської громади і адміністративний центр перемістився до іншого населеного пункту, конфлікти з власниками паїв припинилися. Зараз десь половина з них уже готова продовжити свої договори з Крістофом. Утім, судовий процес ще не завершений. Частина землі втрачена. Крістофу довелося звертатися за допомогою до офісу бізнес-омбудсмена, де зараз слідкують за справою, посольства, писати звернення до депутатів.
Читайте також: Фінансові лабіринти. Хто наповнює держбюджет і куди витрачаються кошти з нього
Не так давно в Україні говорили про пригоди естонського інвестора у одеській Затоці. Про них розповідають у півторагодинному фільмі на одному з естонських онлайн-медіа. Спочатку показують вечірню набережну Затоки, заставлену шашличними стійками, наметами із дешевим крамом і дискотеками з піснями «Ласкового мая». Диктор називає цей нічний променад одним із найпопулярніших місць відпочинку в Україні, а ще пам’ятником варварству, жазі наживи, «лихим 90-им» і пожадливим 2000-им. На відео – невеликий фрагмент 12-кілометрової набережної, яку встиг побудувати мільйонер з Естонії Марсель Віхманн, продовжує ведучий. Решту йому не дала закінчити місцева мафія – так у фільмі називають злиття влади і місцевого криміналітету. Далі одна місцева активістка розповідає про те, що тут керує криміналітет, і якщо хтось чимось незадоволений, краще промовчати, а місцевий депутат і активіст – про те, як ледь не загинув, розповідаючи про розкрадання затокською владою тамтешніх земель. Після того, як йому спалили авто, а на нього вчинили замах, він поскаржився до поліції, написав імена підозрюваного замовника – брата місцевого депутата ради селища, виконавців. За півроку – жодної реакції. Активіста не викликали на допит, додаткової інформації у нього не просили. Інвестор планував укласти кілька мільйонів євро у будівництво набережної, де ресторани і торгівці змогли б орендувати площі, працював би аквапарк тощо. До того, як свої інтереси відстоювала команда його представників, теж були питання. Крім того, ідея подобалося не всім місцевим, які остерігалися монополізації набережної та забудови пляжів. Утім, врешті все перетворилося не на бізнес-процес, який можна врегулювати законом, а на протистояння між владою, криміналітетом та інвесторами.
У звіті Ради бізнес-омбудсмена про боротьбу з рейдерством, опублікованому в серпні 2017 року, подається статистика скарг, які надходять від бізнесу. За період з травня 2015-го до травня 2017-го до Ради надійшло 15 скарг, пов’язаних з реалізацією рейдерських схем захоплення бізнесу. 6 із них – уже після набрання чинності у листопаді 2016 року так-званого антирейдерського закону. Він передбачає до десяти років позбавлення волі за такі дії. Підприємці нарікають переважно на дії державних реєстраторів, бездіяльність органів досудового розслідування, неналежне розслідування пов’язаних із рейдерством злочинів.
Читайте також: Курс на 180 градусів
Ще інвестори замість державних органів, які мали б захищати їх відповідно до закону, в проблемних випадках ідуть до громадськості, домагаються розголосу. У іноземних підприємців є додатковий аргумент у вигляді тиску через диппредставництва, хоча можливості тих обмежені, а ще це не їхня робота. Українські підприємці такого важеля не мають.
Сьогодні при Адміністрації Президента діє Національна інвестиційні рада під керівництвом Бориса Ложкіна. При Кабміні діє Рада підприємців. У 2016 році уряд створив Офіс із залучення та підтримки інвестицій. Тим часом на місцях є «рішали», некомпетентні або нереформовані державні служби і суди. Ще є обіцянки, часом легковажні, найвищих посадовців України іноземним інвесторам, які ламаються об реалії у столиці чи регіонах. Доки не вирішаться ці проблеми, позиціонування України як перспективного майданчика для бізнесу, яким вона справді є, буде зустрічатися без особливої довіри.