Коли причини конфлікту не усунуті, а на місці спостерігається надзвичайна концентрація різноманітних озброєних сил із діаметрально протилежними інтересами, цінностями та спонсорами, достатньо лише маленького сірника, щоб висадити в повітря весь регіон.
Цього разу причиною загострення став авіаудар сил Башара Асада, що діють за підтримки Повітряно-космічних сил РФ, 27 лютого. Внаслідок цього в провінції Ідліб загинули 33 військовослужбовці ЗС Республіки Туреччина, ще кілька десятків дістало поранення. Російська сторона в притаманній їй манері заперечила свою провину, поклавши відповідальність за ескалацію та жертви на неназвані «терористичні угруповання» й принагідно поскаржившись на те, що турецькі військові не впоралися зі своїми завданнями в регіоні. Своєю чергою, турки не забарилися з реакцію. Президент Туреччини Ердоган одразу пообіцяв повномасштабний наступ. Риторика його радників була ще жорсткішою: лунали навіть погрози оголосити РФ війну. Під російським посольством зібралися протестувальники, які скандували «Путін убивця». Вже наступної ночі, 28 лютого, турецькі ЗС завдали масованого артилерійського та повітряного удару по позиціях сирійських урядових сил, операція дістала назву «Весняний щит». На момент написання матеріалу бої не припинилися, хоча їхня інтенсивність відчутно зменшилася, а російська авіація і далі бомбить Ідліб. Унаслідок турецьких ударів було знищено кілька сотень бійців проурядових сил, багато автомобілів та важкої броньованої техніки, збито сирійський бойовий літак (хоча деякі джерела говорять про щонайменше два Су-24). Відео, на якому турецькі БПЛА з хірургічною точністю знищують сирійську техніку, облетіло весь світ.
Читайте також: До чого призведе загострення в Ідлібі. Огляд іноЗМІ
Тут варто підкреслити деякі військові аспекти цього загострення. По-перше, атака сил Башара Асада — це типовий вияв сучасної проксі-війни, коли сильніші держави воюють у певному регіоні чужими руками. Цими посередниками можуть бути «повстанці», «народна міліція» або «шахтарі й трактористи». Такі проксі-конфлікти є елементом гібридної війни і дають змогу виконувати тактичні завдання без офіційного визнання своєї участі в конфлікті. По-друге, лютий стає нещасливим місяцем для ЗС РФ. Два роки тому в ніч із 7 на 8 лютого точився бій за нафтопереробний комплекс поблизу сирійського селища Хішам. Тоді російські найманці з ПВК Вагнера виступили проти курдів та американських військових, які обороняли стратегічний об’єкт.
Бій фактично перетворився на полювання: американські ВПС та артилерія сім годин в односторонньому порядку знищували все, що хотіли, без реального спротиву вагнерівців. Ця подія стала хрестоматійним прикладом зіткнення армій різного рівня, у якому одна сторона через технологічну відсталість не має змоги навіть побачити, звідки по ній завдаються удари, не кажучи вже про відсіч чи контратаку. Приблизно так само розвивалися події в Ідлібі: турки зробили ставку на застосування високоточної безпілотної авіації, повідомлялося навіть про перше офіційне застосування роїв дронів. І наземні сили сирійців лишилися практично беззахисними проти такої зброї. На це навіть скаржилися російські пропагандисти на місці подій, мовляв, турецькі дрони не дають висунутися навіть поодиноким бійцям та мотоциклам, не кажучи вже про важку броньовану техніку, а високоточні ракети не лишають шансів сухопутним військам Асада. На одному з турецьких відео можна побачити знищення розрекламованого російського зенітного ракетно-гарматного комплексу «Панцирь-С1», який також виявився безсилим проти БПЛА. По-третє, Туреччина, схоже, зробила певні висновки з російсько-української війни, адже одним із елементів «Весняного щита» став залп РСЗВ T-122 Sakarya із турецької провінції Хатай, що дуже нагадує артилерійські удари по українських силах із російської території. Відповідно атакувати ті РСЗВ Асад не міг, адже це автоматично означало б напад на країну — члена НАТО.
Загострення довкола Ідліба мало й політичні наслідки. НАТО, напевно, неохоче, але висловило підтримку Ердогану. Попри наявні суперечки між Вашингтоном та Анкарою, попри хитку позицію щодо Росії деяких членів Альянсу, договір ніхто не скасовував. У гуманітарній сфері негативні наслідки може мати відкриття Туреччиною кордонів для біженців із Сирії. Греція та Болгарія закрили свої кордони, намагаючись зупинити потік, але це спрацює лише тимчасово. Загострює ситуацію й епідемія коронавірусу, що може посилитися з нашестям біженців. Без угоди між Брюсселем та Анкарою це поглибить кризу мігрантів, що зрештою спрацює на користь Кремля. Втім, є сподівання, що в НАТО і ЄС розуміють, хто насправді винен у гуманітарній катастрофі, і реакція буде відповідною. Це підтверджує пропозиція німецького депутата від ХДС Норберта Реттґена (який, до речі, є одним із претендентів на посаду голови партії) запровадити додаткові санкції проти РФ за «воєнні злочини» в Сирії. Отже, сирійські авантюри Кремля цілком можуть спричинитися до зростання антиросійських настроїв.
Читайте також: Die Welt: Сирія стає бізнесом
Щодо основних учасників, то сторони вже погодилися на діалог. Зустріч між президентами РФ і Туреччини запланована на 5 березня. Але вже зараз можна передбачити, що Анкара та Москва спробують понизити градус. На думку директора Дипломатичної академії України імені Геннадія Удовенка при МЗС України Сергія Корсунського, який свого часу був повноважним послом у Туреччині, країни шукатимуть вихід із конфлікту, адже загострення зараз не потрібне жодній зі сторін. Тим більше якщо проглянути заяви російського МЗС, то Кремль цікавить не так безпека сирійських сил, як скандал із затриманням працівників турецького філіалу Sputnik, та й воювати з другою найсильнішою армією НАТО ресурсів немає. Водночас у турків залишається багато невійськових важелів впливу на Москву. Наприклад, на думку президента Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайла Гончара, за екстремальних обставин прямого (а не через проксіз) воєнного конфлікту Туреччина зможе заблокувати для РФ Босфорську протоку (і для військових кораблів, і для нафтових танкерів), а також обнулити імпорт російського природного газу. Крім того, Анкара здатна вплинути й на транзит газу до Європи через «Турецький потік».
Читайте також: Die Welt: страх перед розпадом НАТО, керований хаос Ердогана
Що стосується української реакції на події, то вона видається більш-менш адекватною. На офіційних інформаційних ресурсах президента України про Сирію та Туреччину немає жодних згадок, зате своєчасно спрацювало наше МЗС. Одразу після подій на сайті відомства з’явилася заява, у якій чітко засуджуються дії РФ та режиму Асада й висловлюється солідарність із позицією НАТО. Після цього міністр закордонних справ України Вадим Пристайко мав телефонну розмову зі своїм турецьким колегою і висловив Анкарі співчуття та підтримку. Сваритися з Туреччиною Україні не варто, адже саме вона послідовно підтримує територіальну цілісність нашої держави і виступає проти незаконної анексії Криму. До того ж останнім часом Анкара активно співпрацює з Києвом в оборонній сфері. Зокрема, продала нам ті самі ударні дрони, які днями нажахали російсько-сирійські сили в Ідлібі. Тож лишається побажати українським військовим брати приклад із турецьких колег і нарешті задіяти Bayraktar TB2 на Донбасі.