Калле Муулі Естонія

Золото Естонії

22 Серпня 2013, 16:01

Калле Муулі продовжує серію публікацій про досвід Естонії в посткомуністичній трансформації. Її приклад у переході від соціалізму до ринкової моделі економіки та правової держави, дерадянізації всіх сфер життя є вельми показовим для України.

Міністр фінансів Естонії Юрґен Ліґі відомий у своїй країні неординарною риторикою. Його шпильки нерідко видаються зарозумілими або самозакоханими, але водночас містять чимало гострої правди.

У тому самому дусі висловився Ліґі в межах серії заходів у Берліні, присвячених країнам – членам єврозони. У ході публічної дискусії з німецьким колегою Вольфґанґом Шойбле він раптом заявив: «Естонія створила власну міні-єврозону задовго до появи загальноєвропейської. Прив’язавши 1992 року естонську крону до німецької марки, ми розуміли, що нова валюта потребувала надійного якоря, а також потужної фіскальної та економічної політики, і таким чином багато чого досягли».

Остання теза в ретроспективі досить виправдана, однак, очевидно, перебільшена. 20 років тому лідери Естонії, яка щойно звільнилася від радянської окупації, не надто розумілися на ринковій економіці й грошовій політиці. Навіть теоретичні знання були дуже туманними і фрагментарними, що й казати про практичні навички та досвід, яких у людей, котрі жили за залізною завісою, просто не могло бути.

Естонцям було важливо стати антитезою до всього радянського. Тож вони докладали максимальних зусиль, щоб якнайшвидше позбутися минулого

То як таке сталося: щойно здобувши незалежність, ця маленька бідна країна з усіма її недосвідченими реформаторами змогла прийняти рішен­­ня, якими на всю Європу хвалиться естонський міністр фінансів 20 років потому, до речі, зовсім небезпідставно?

У ретроспективі все видається ідеально логічним, та будівництво Естонської держави базувалося здебільшого на інтуїції і мріях, хоча люди нині не наважуються цього визнати. На той час естонцям було важливо стати антитезою до всього радянського. Тож вони докладали максимальних зусиль, щоб якнайшвидше позбутися минулого.

Це також визначило умови запровадження власної валюти. Естонська крона повинна була протиставлятися рублю. Вона мала бути підкріплена резервами і повністю конвертувалася в будь-яку іншу валюту. З огляду на тогочасний рівень інфляції – 1000% – було важливо, щоб крона мала фіксований курс і постійну вартість.

Як цього досягти? Ніхто в Естонії, яка 1991 року щойно повернула собі незалежність, насправді цього не знав. Молодій державі бракувало ліквідних активів, тож, вочевидь, важко було уявити, чим можна зміцнити крону. Не маючи кращих варіантів, парламент навіть виділив центральному банкові великий наділ державного лісу для зміцнення валюти, однак було зрозуміло, що цей деревостій насправді не міг бути фінансовою гарантією.

Неочікувано на допомогу центральному банку прийшло золото часів першої незалежної Естонської держави. Як виявилося, напередодні 1940 року, коли Радянський Союз окупував країну, Банк Естонії поклав на депозити банків Великої Британії, Швеції та Швейцарії 11 т дорогоцінного металу. І ось усі три країни погодилися компенсувати вартість золота, вкладеного у фінустанови півстоліття тому.

На законодавчому рівні було визначено, що Банк Естонії може ввести в обіг стільки крон, скільки дозволяють наявні золотовалютні резерви. Центральній фінустанові також заборонялося використовувати державні кошти для покриття дефіциту бюджету, що означало необхідність завжди підтримувати профіцит. Кро­­на була прив’язана до німецької марки, курс визначений законодавством (1 німецька марка – 8 крон), і це виключало можливість несподіваної девальвації, адже парламент не міг раптом таємно змінити закон. Хоча на 1992 рік уже існувало екю (попередник євро), естонці обрали валютним якорем німецьку марку, адже це був зрозуміліший і чіткіший орієнтир для країни.

Таким чином, за допомогою суворих правил та економії Естонія справді створила міні-єврозону за 10 років до запровадження єдиної валюти в ЄС. Відповідно до Маастрихтського договору, дефіцит державного бюджету не повинен перевищувати 3% ВВП, держборг – 60% ВВП. Тим часом іноземний борг Естонії завжди був меншим ніж 10% ВВП, і протягом майже 20 років (до останньої економічної кризи) успішно підтримувався баланс державного бюджету (профіцит).

Єдиний критерій, якому не відповідала Естонія, коли приєднувалася до єврозони після вступу до ЄС, був рівень інфляції. Тривалий час економіка країни розвивалася набагато швидше, ніж у середньому по Європі. Тож неминучим було й зростання цін на рівні, вищому за середній.

Дивно, але світова рецесія насправді допомогла Естонії вийти зі скрутного становища. Хоч як парадоксально, вона довела свою спроможність перейти на євро лише після падіння її економіки на 14%. На цьому етапі й рівень інфляції стабілізувався, й країна нарешті виконала умову, якої їй бракувало для вступу до клубу єдиної валюти. Естонська крона, яку, за прогнозами скептиків, очікувала девальвація, стійко витримала найбільшу кризу, і 1 січня 2011 року її замінили на євро за тим самим курсом, за яким вона була запроваджена 20 червня 1992-го.

Позначки: