Золоті землі. Хто і як забудовує Одесу

Суспільство
12 Грудня 2017, 17:07

«Треба подумати, як перетворити Літній театр на культурний простір. Ми от хочемо тут на Миколая організувати свято для дітей. З концертами. І ялинка тут росте, лишилося тільки прикрасити. Та й місце хороше – самий центр міста. Можем ще Труханова покликати. Буде цікаво подивитися, як він на запрошення відреагує», – діляться своїми планами одеські активісти щодо відвойованої у забудовника території Міського саду. Принаймні, поки що відвойованої.

Як відомо, приблизно місяць тому, 18 листопада, в Одесі сталися сутички з правоохоронцями на одній з незаконних забудов. Кілька сотень активістів вийшли на протест проти забудови чи не найдавнішого скверу в місті – Міськсаду (закладений на початку 1800-х). За планами, компанія забудовник «Солінг», яку пов’язують із таким собі Володимиром Галантерником, отримала в оренду частину земель Міського саду під експлуатацію торгово-розважального центру. За планами, там мали звести восьмиповерховий ТРЦ. Для цього планувалося вирубати понад сотню дерев, які росли на орендованій території. Олії у вогонь підливав і той факт, що Галантерника пов’язують із чинним мером Одеси Геннадієм Трухановим. Тож сукупність цих факторів і вивела абсолютно різних людей на вулицю: тут були і пересічні громадяни, і екологічні активісти, і представники «правих». Результат став передбачуваним – мітингарі силою зайшли на територію Літнього театру, в результаті бійки постраждали кілька силовиків, зокрема – і очільник одеської поліції Дмитро Головін.  Двох учасників акції відправили до СІЗО, ще один отримав домашній арешт (детальніше читайте у матеріалі «Міський сад, СІЗО й понад півмільйона застави»). Згодом, щоправда, СІЗО замінили на особисте зобов’язання і домашній арешт. Однак історія боротьби за територію Міського саду лише розпочинається. І для того, аби зрозуміти подальший розвиток подій, варто поглянути на історії незаконних забудов у місті.

Санаторії, історичні пам’ятки і скасований Генеральний план

Місцеві активісти зазначають – проблема незаконних забудов виникла в Одесі наприкінці 90-х. Нині ж, за їхніми словами, лік таким будівництвам йде іще не на сотні, але вже й не на десятки. До всього, місто, зважаючи на місцерозташування, має низку особливостей, які відіграють свою роль у «роботі» забудовників. Перше, що відрізняє ситуацію від, наприклад, київської – наявність санаторіїв біля моря.

«На момент розвалу СРСР в місті було близько 80 санаторних комплексів із парковими зонами. Частина з них були профільними. Ці санаторії розміщувалися вздовж узбережжя, яке нині стало «золотим» для забудовників. До всього, ці території межують зі зсувонебезпечними схилами, на укріплення яких Союз свого часу витратив чималі гроші. Останніми роками виникає така ситуація, що в результаті незаконних забудов ці берего-інженерні захисні комплекси руйнуються. Це може нести певну небезпеку», – коментує Тижню ситуацію один з лідерів екозахисного руху «Зелений лист» Владислав Балинський. Саме він одним з перших почав бити на сполох, дізнавшись про ситуацію в Міськсаду.

Окрім берегової лінії, додають активісти, активно намагаються забудовувати й історичний центр Одеси. І мова тут не лише про Міський сад.

«Також проблема – це історичний центр. І не лише центр міста, але і Французький бульвар. Там небезпечно будувати, тому що поряд зсувонебезпечні схили. А щодо історичної Одеси – вона зіпсована висотками Аднана Ківана. Вони стоять на площі Льва Толстого та на Великій Арнаутській. І ці забудови заклали, фактично, в дні Євромайдану. Доки ми були на протестах, Ківан, який був у фаворі в місцевої влади, почав будуватися. І продовжував це робити й після зміни мера й керівництва області. Згодом, правда, його замінив Галантерник», – говорить активістка Валентина Мазепа.

Чиатйте також: Протистояння в Одесі 2 травня. Суд залишив під арештом одного з фігурантів справи

Однак, забудовувати землі санаторіїв, та й історичної частини Одеси почали задовго до Євромайдану. Активісти-«старожили», які тривалий час воюють із незаконними забудовами, зауважують – проблема зародилася за мера Едуарда Гурвіца.

«Адміністрація Гурвіца ці забудови ставила собі в заслугу – мовляв, вони перші в Україні дозволили щось зводити в історичному центрі міста. До всього, були плани й щодо забудови рекреаційних зон. Гурвіц казав, що за рахунок цих будівництв місто зможе позакривати муніципальні кредити, яких Одеса собі понабирала. Згодом у мерському кріслі Гурвіца змінив Руслан Боделан. Саме за його каденції міська рада скасувала Генеральний план міста, прийнятий ще 1989 року. Таким чином почали реалізовуватися плани забудови рекреаційних зон. Аби хоч якось владнати це, прийняли документ під назвою «Правила забудови й використання прибережних зон», – говорить Юрій Нікітін, керівник громадського руху «Збережемо Одесу самі».

Його колега Валентина додає – за Боделана з’явилися плани забудови висотками прибережної зони, зокрема – відомої в Одесі «Траси здоров’я». У даному випадку, за попередніми підрахунками, мова йде про 20 га зелених насаджень. А дозвіл на це видавав нібито сам мер. Після Помаранчевої революції влада змінилася, місцеві активісти покладали великі сподівання на вирішення проблеми. Однак пан Гурвіц, який знову повернувся у мерське крісло, вирішив дати проекту зелене світло.

«Ми думали, що Гурвіц заборонить забудову. Однак він вчинив інакше. За Боделана був план звести на «Трасі здоров’я» 20 висоток по 10 поверхів. За «нової» влади проект переграли – з’явилися плани на 10 висоток по 20 поверхів. Таким чином у мера вирішили зберегти зелені насадження. На щастя, реалізуватися цьому проекту не судилося – почалася криза 2008-го і він згорнувся. Але небезпека досі лишається, оскільки ця земля продана. Останнім часом на неї також з’явилися певні проекти. Вже почали ходити чутки, що там планують збудувати автостраду вздовж парку», – говорить Валентина Мазепа.

Чиатйте також: Забудовники на марші

Фактично, за відсутності основного документу про розвиток міста різні будівельні компанії отримали широке поле для можливостей. Місцеві активісти кажуть: попри те, що Кабмін зобов’язував місто затвердити новий Генплан до 2004 року. Презентація попереднього проекту відбулася 2003-го. А перший варіант громада побачила аж у 2008 році. Однак і після цього його не приймали впродовж кількох років.

«Те, що ми побачили в тому проекті було неприпустимим. Скажімо, за тією документацією зелені насадження виводилися із зони рекреації. Були питання щодо історичної частини міста. Громадськість почала протестувати, ми намагалися заблокувати цей Генплан. Влітку-восени 2013-го у нас з’явилися певні надії, оскільки місцева влада спромоглася створити комісію, почалися громадські слухання щодо цього проекту. Ми вносили свої ідеї і корективи. А потім були події весни-літа 2014-го. Очікувано, що ніхто не відстежував внесення змін в документацію. І в результаті 2015-го прийняли Генеральний план розвитку Одеси. Без низки важливих коректив, які ми напрацьовували всі ці роки», – розповідає Нікітін.

Ще одна проблема міста – зонування. На основі цієї документації мали б видаватися дозволи на те, що можна робити із землями міста, а що – ні. Однак, і в цьому випадку в Одесі не все гаразд. Наприклад, зауважують активісти, в плані зонування відсутні цілі категорії земель. І в той же час, є певні визначення, які не піддаються тлумаченню.

«Використання планів територій відбувається лише для ущільнення забудов. Підтасовуються параметри озеленення. Ми впродовж 2016-го намагалися протестувати проти таких документів і намагалися їх вдосконалити, однак марно. В результаті не прийняли критичних правок, яких ми вимагали. І в той же час, відбулися дивні речі. Наприклад, у проекті зонування з’явилися неіснуюча, намита берегова лінія», – розповідає Балинський.

«У проекті зонування справді з’явилися неіснуючий намитий берег, який фізично перебуває під водою. Таким чином місцева влада дозволила забудову берега до рівня води. Також цікаві речі відбулися з історичним центром. Для кожного міста у плані зонінгу мають бути землі історико-культурного призначення. Однак у документах такої категорії не існує в принципі. І водночас з’являється так званий «громадський тип забудов». Однак що це таке – не відомо. До всього, той же план побудови ТРЦ у Міському саду з’явився завдяки цим документам. Бо прописана можливість у парках розміщувати «адміністративні будівлі» магазинів і розважальних центрів. І попри те, що ми активно протестували, ці документи прийняли. Нам вдалося хіба прибрати дозволи на ресторани на пляжах, заправки у житлових кварталах. Вдалося також відстояти кілька парків та скверів. Однак кардинальних змін, як от усунення неіснуючого намивного берега – зробити не вдалося», – говорить Нікітін.

Схеми й методи забудов

Відсутність документації щодо зонування й розвитку міста, як уже згадувалося вище, дозволила забудовникам якщо не винайти, то налагодити кілька схем, які так-сяк легалізовували незаконні будівництва у місті. Частина з них після прийняття Генплану відмерла, частина навпаки – з’явилася. Завдяки ним свого часу забудували той же парк Аркадія, звели незаконну висотку поряд із ботанічним садом та в історичній частині міста.

«Узбережжя почали забудовувати з 2001 року. Тоді Одеська міська рада дала згоду на розробку будівельної документації для Аркадії. Також розробили гібридну містобудівну документацію, яка не вимагала громадських слухань. В результаті з’явилося таке визначення, як «рекреаційно-житлова забудова», яка не передбачена законодавством. Також міськрада дала дозвіл на зміну цільового призначення земельних ділянок. Тут в першу чергу мова про санаторні землі. І в результаті ці території забудовуються індивідуальними житловими будинками. А землю отримували доволі відомі й багаті люди. Там і судді були, і прокурори», – розповідає Ігор Єлін, місцевий журналіст.

Він додає, що будівництво на землях санаторіїв не в останню чергу також стало можливим завдяки акціонерним товариствам, які були створені після розвалу СРСР.

«Коли приймали рішення про розподіл майна між державою і громадами, майно профспілок, які були господарями санаторіїв, мало відійти Фонду держмайна на певний перехідний період. Однак цього не відбулося. Профспілки почали створювати акціонерні товариства, які отримували згадане майно. Згодом за допомогою комерційних фірм там продавали невеликий об’єкт на, скажімо, 10 квадратних метрів. Потім укладався фіктивний договір на реконструкцію, підписувався акт прийому-передачі майна. Очікувано, роботи не велися, однак на папері у фірм з’являлася можливість через суд вимагати компенсації на мільйоні. Очікувано, в акціонерів санаторіїв таких грошей не було. Тож розраховувалися вони власним майном», – продовжує Єлін.

Інші активісти додають – існує ще кілька схем, подібних за суттю, але різних за формою легалізації таких забудов. Найбільш популярними називають дві: «інвалідну» та «туалетну». Суть другої доволі проста – фірма-забудовник отримує контракт на реконструкцію певної будівлі, у нашому випадку – туалету. Однак попутно компанія отримує величезний шмат землі, який нібито необхідний для проведення робіт. Поки відбувається «реконструкція» –  з’являється бетонно-скляний монстр. Який згодом легалізовують через суди. «Інвалідна» схема подібна.

Чиатйте також: Міський сад, СІЗО й понад півмільйона застави. За що затримали одеського активіста

«За цією схемою у нас з’явилося будівництво ЖК Грінвуд, яким займається компанія, афільована з паном Галантерником. Все починалося доволі просто: поруч із санаторієм Чкалова була якась невеличка будівля, котельня, здається. Там якесь собі товариство інвалідів винаймало кімнату. І одного дня вони почали шукати собі мецената, аби той звів їм рекреаційний центр для реабілітації. І знайшли. В результаті замість рекреаційного центру там виникла монструозна висотка. Прямо поруч із Ботанічним садом», – розповідає Нікітін.

За схемою «реконструкції» в Одесі забудували й парк «Аркадія». Активісти із «Зеленого листа» кажуть, що від початку за планами там мали провести ремонт центральної алеї та провести благоустрій з облаштуванням парковок і водовідведення. І під це забудовник отримав близько 2 га території. В той час як сама алея, запевняють активісти, не дотягує й до 1 га.

«Нам показали проект, на якому зобразили ледве не Сади Семіраміди – кругом мали бути фонтани й зелень. Проект погодження не проходив. Державна архітектурно-будівельна інспекція скасувала дозвіл на нього. І того ж дня видала дозвіл на зведення готелю. І вся територія навколо вже стала прилеглою до нього. Завдяки цьому дозволу роботу почалися ледь не 1 січня 2013-го. Винищили зелені насадження, які належали об’єкту культурної спадщини – парку «Аркадія». Який, до всього, взяв під свою охорону облвиконком. Цей же парк був зображений на історико-архітектурному опорному плані, який є обов’язковим для історичних міст, як Одеса. Що важливо – цей план в результаті не увійшов до переліку документації Генерального плану, але це окрема тема. Тож ,в результаті одесити отримали бетонні джунглі з магазинами й аквапарком. Хоча за документами на їхньому місці досі існує парк. І ані прокуратура, ані поліція не можуть перевірити, що парк знищений. Не можуть дізнатися, хто вирубував дерева, хто будував. Хоча кримінальне провадження відкрите ще 2013 року», – розповідає Єлін.

З культурними пам’ятками, зазначають активісти, схема ще простіша.

«Наприклад, існує архітектурна пам’ятка. А в ній існує об’єкт охорони: камін ,сходи, люстра – що завгодно. Приїжджає комісія, проводить дослідження й не бачить пам’ятку. В результаті дається дозвіл на фактичне знищення архітектурної пам’ятки. Оскільки, якщо немає об’єкта – то й немає що охороняти. З 2002 до 2008 року в Одесі з реєстру таких пам’яток вивели понад сотню об’єктів. А за весь час незалежності близько 300. Дозвіл на роботи мало б видавати Міністерство культури. Однак вони, зазвичай, видають відписки типу: «Ми не маємо повноважень вам дозволяти будівництво» – зауважує Нікітін.

Активісти намагалися відстоювати історичні будівлі, подеколи на їх сторону ставали навіть чиновники. Однак і цей досвід важко назвати успішним. Скажімо, свого часу відбулося протистояння активістів й чиновників проти двох проектів забудовника Ківана. За першим будинок-хмарочос мав зводитися у провулку Толстого. Там стояли провіантські склади Порто Франко – чи не останній єдиний матеріальний об’єкт тих часів. Інша висотка – на Великій Арнаутській. Обидві проектні будівлі були висотою 65 метрів, хоч там діє обмеження у 21 метр. У «Збережемо Одесу самі» розповідають, що під час засідання містобудівної ради обласне управління культури і спадщини протестувало проти дозволів на такі будівництва. В результаті раду розпустили, за кілька годин зібрали новий склад, який все погодив. А згодом проекти затвердила сесія міськради.

Що буде з Міським садом

Нині ж активісти сподіваються, що вони таки зможуть відстояти центр міста й не дати звести восьмиповерхову «адміністративну будівлю» торгово-розважального центру. На заново відкритій для одеситів території кілька тижнів підряд проводять суботники й попутно будуть великі плани з перетворення запустілого клаптика Міськсаду на культурний простір. Але без пересічних одеситів цим планам навряд чи вдасться збутися. Бо, як зазначають місцеві активісти з різних організацій, люди готові висловлювати обурення в інтернеті, однак не завжди готові долучитися до протесту й виходити на вулицю. Своє тут відіграє і обережне ставлення до різних громадських рухів та організацій (частину з яких цілком заслужено пов’язують з мером Трухановим, зокрема й через їх участь в розгоні антитруханівського майдану восени 2016-го), і певна інертність. До всього, через безпрецедентні обвинувачення активістів в організації масових заворушень увага і громадськості, та й самих активістів, дещо розпорошена. До того ж, після сутичок біля Літнього театру під місцевою прокуратурою зібрався протест, учасники якого вимагають звільнення голови одеської прокуратури. Тож тема Міського саду і планів щодо його забудови відходить дещо на другий план. Що, зважаючи на сумну долю парку «Аркадія», уже забудованого, змушує дивитися на ситуацію песимістично. Хіба що самі одесити зможуть не дати заговорити проблему і, принаймні поки що, власними силами відстояти один з найдавніших скверів міста.