На тлі патріотичної хвилі, пов’язаної із зовнішньою загрозою, дедалі менше стає людей, що ризикують висловлюватися критично про тактику дій уряду. А тим більше про його стратегію. Адже будь-який сумнів відтепер легко трактувати принаймні як нестачу патріотизму.
Мало хто усвідомлює, що ціна за повернення до нерефлексивного, тоталітарного способу мислення, до всезагальної підтримки будь-чого заради навіть і найпатріотичніших цілей може бути зависокою. Останні події –від прямого надання значущих посад у виконавчій владі представникам олігархату до роз’єднання Міністерства доходів і зборів на податкову та митницю, як це було за «любих друзів», або ж до категоричної відмови у скасуванні абсолютно провальної «пенсійної реформи» – доволі чітко демонструють «вектор сповзання».
Поки що маємо той самий звичний олігархат із розподілом повноважень та зон впливу, а відтак і майна – лише не в анфас, а в профіль. У цьому сенсі навіть уряди інших держав демонструють більше розуміння джерел українських проблем, як це випливає з арешту в Австрії на підставі ордера США «громадянина України Дмитра Ф.» у середу, 12 березня…
Тим цікавіше зустріти фахівця, що не відступається від професійних принципів заради політичної кон’юнктури. В економічній царині таким сьогодні є екс-голова ФДМУ Олександр Бондар, який і далі наполягає на терміновому розгляді двох законопроектів: «Про повернення капіталів…» та «Про ліквідацію приватних монополій».
У. Т.: Поясніть, чому ви хочете проводити реприватизацію, адже відомо, що великий капітал (Microsoft, General Motors, Shell та ін.) є опорою національної економіки. Відомий навіть вислів: «Що добре для General Motors, те добре і для Америки», то чого ж «що добре для Коломойського, Фірташа й Ахметова» не добре для України? Хіба варто різати курку, яка несе золоті яйця?
– Ніхто не пропонує різати курку. Варто лише змусити ту курку нести золоті яйця не до сусідського, а до власного сідала!
Між олігархією і великим бізнесом є суттєва відмінність. Приклади, які ви навели, – це великий бізнес. Та аж ніяк не олігархічний.
Насамперед він не має безпосереднього впливу на органи влади, власних медіа, за допомогою яких опосередковано впливав би на керівництво держави чи суспільство. У нього немає настільки диференційованих ресурсів, тобто це не трести чи картелі, що якраз типово для нашої ситуації. Вони тримають кошти в банках країн присутності або у філіях, які працюють легально, а не переховують їх на Кіпрі чи в офшорах. Зрештою, вони на сьогодні не підтримують злочинних режимів на кшталт Януковичевого…
Читайте також: Олігархічні війни: примарна надія
Запропонованими законопроектами саме намагаюсь перетворити олігархію на великий капітал. Інакше кажучи, повернути олігархів до патріотизму та ринкової економіки. Я не є людиною соціалістичних поглядів, вірю в культурний, соціально орієнтований капіталізм. 12 років пропрацював у Фонді держмайна, із них 5 його очолював; 20 займаюсь приватизацією. Отже, виступати проти великого бізнесу, який у країні за моєю участю формувався, не можу. На капітали ніхто не зазіхає: завдання – повернути їх до країни.
Якщо ви вітчизняні бізнесмени, якщо пов’язуєте своє майбутнє з Україною, то й тримайте кошти саме тут, а не за кордоном, адже це основа здорової економіки. Але наші олігархи живуть поза межами держави, там само купують нерухомість, навчають дітей, тобто з Україною їх не пов’язує нічого, крім викачування грошей. Але є ж на кого орієнтуватись! Той самий Metal Steel не створював офшорної структури: він заснував в Україні дочірнє підприємство. Так само «Сибирский алюминий», безліч західних компаній. То що ж нашим бізнесменам заважає працювати культурно?
Ще один аспект: на Заході немає монопольного становища на ринках, окрім природних монополій. А в нас економіка цілком монополізована приватними структурами. Отже, закон про повернення капіталів повинен діяти разом з іншим – про подрібнення приватних монополій. Усе прозоро.
Чи це боротьба з олігархами? Так, я пропоную, щоб замість олігархату ми мали впливових, заможних бізнесменів. Але це абсолютно не «боротьба з багатими».
У. Т.: Як у цьому сенсі сприймати рішення уряду, коли бізнесмен офіційно дістає державну посаду на рівні голови ОДА?
– Олігархи при владі – найстрашніше, що може бути. Вочевидь, ішлося про тимчасовий захід, спрямований на згуртування суспільства під час зовнішньої агресії. Але не певен, що це подіє. Знаючи особисто й Таруту, й Коломойського, не думаю, що вони справді здатні згуртувати регіони, де працюють, і є для тих країв компромісними постатями. Щоб поставити «своїх людей» на ключові посади в області, не потрібно багато часу. Питання, чи існує зворотний шлях…
Читайте також: Політичний аспект олігархічної системи України
Зауважте: після цих призначень ані в парламенті, ані у фаховому середовищі про повернення капіталів немає жодної дискусії, як і про повну монополізацію наших ринків приватними структурами. Альтернатив ніхто не пропонує. Хоча на Майдані народ цю тему порушував дуже активно. Отже, є реальна небезпека, що з часом «старі-нові» олігархи закріпляться на цих місцях і порочна економічна система працюватиме, як і працювала.
Вважається, що зараз час захищати Батьківщину, а не займатися поверненням грошей. Хоча економічна безпека – це теж захист країни, її не лише можна, а й потрібно поєднувати з військовою. Я не знаю, як економіка виживе без таких заходів. Те, що ми бачимо, – це велика, можливо, навіть фатальна загроза!
У. Т.: Чи ваші пропозиції не занадто радикальні з огляду на 50-відсоткову конфіскацію коштів та націоналізацію в разі відмови від добровільної перереєстрації підприємств в Україні?..
– Коли на цю тему точилася дискусія в межах партії «Свобода», казали, що це занадто ліберально, а коли ці самі питання дискутують у форматі нинішньої коаліції, «Свободу» звинувачують у радикалізмі…
Йдеться ж не про остаточні цифри; мова про загальний принцип! Є процедура розгляду законопроекту в комітетах, першого, другого читання: пропонуйте, покращуйте! Нехай заплатять «десятину», як казав Кличко. Або залишать 100% коштів на рахунках підприємств… Тут може бути будь-яке консенсусне рішення, проте саму проблему необхідно терміново вирішувати.
Кредити, які сьогодні залучає уряд, мусимо віддавати. Як і ті величезні, що їх набрано за Януковича. Ось США дають цілий мільярд, від Європи отримано 600 млн; МВФ обіцяє 15 млрд під дуже суворі умови. І все при тому, що, за оцінками Мінфіну, фінансова лакуна на 2014–2015 роки становить близько $35 млрд. Це без урахування термінової необхідності відновлення повноцінної армії, без витрат на модернізацію виробництва тощо… А в той самий час на рахунках українських, за фактом, підприємств накопичено понад $100 млрд! То чи не логічно було б використати таку фінансову потугу? Тим більше це в інтересах і власників підприємств також.
Читайте також: Як розгребти спадок Азарова?
Специфіка ситуації в тому, що коли ви не погоджуєтеся на, умовно кажучи, «правий», договірний варіант вирішення проблеми офшорних активів, то за певний час починають викристалізовуватись і використовуватись «ліві» – від тотальної реприватизації до націоналізації, а то і якихось гірших речей. Бо зупинити трансформацію суспільства у громадянське, кардинальну зміну принципів і норм ведення бізнесу всередині країни вже неможливо, як і сам суспільний розвиток. Зовнішні санкції теж можуть бути шоком для представників олігархату, як це було у випадку Лазаренка і є у випадку Фірташа. Навіщо ж доводити ситуацію до крайнощів, коли є можливість вирішити проблему в межах суспільної угоди із власним народом, легалізуватись, а головне – зберегти основні активи? Влас-
не, вимагається проста перереєстрація бізнесу з офшорів на Україну. Відтак усі доходи залишатимуться тут. Це вирішуватиме тактичні й стратегічні економічні проблеми держави й, нарешті, допомагатиме самим бізнесменам.
Бути зареєстрованим і тримати кошти в країні, де ведете бізнес, – це просто культурна норма. Зауважте, що в низці країн Євросоюзу взагалі немає мільярдерів і водночас (і завдяки цьому!) населення там живе набагато заможніше, ніж в Україні. А секрет є простим: прогресивний податок та чітка робота антимонопольного законодавства.
У. Т.: Наскільки прозорою взагалі була приватизація активів олігархічними групами в Україні?
– Останнім часом я навмисне не торкаюся цієї теми із двох причин. По-перше, визначення законності чи незаконності приватизації завжди суб’єктивне. По-друге, масштабний перегляд її результатів – це міжнародний скандал. Понад те, в умовах сучасної України це гарантовано призведе до корупції та перерозподілу майна від одних олігархічних груп до інших. Тим більше в ситуації, коли олігархи здобули пряму виконавчу владу. Намагатися щось змінювати в минулому – це точно нажити більших проблем, ніж маємо.
У такому сенсі запропоновані законопроекти працюють набагато м’якше: не порушуючи базисних принципів капіталістичної економіки, вони дають змогу мінімізувати негативні аспекти «великої приватизації». У сенсі вирівнювання умов це й максимальне розширення кола власників тих підприємств, які перепродаватимуться в результаті демонополізації. Водночас кошти, залучені до бюджету в процесі повернення капіталів, підніматимуть рівень забезпеченості маси населення через соціальні програми, державні програми розвитку. Скориставшись ними, можна надати імпульс розвиткові й малого підприємництва.
У. Т.: Активи олігархату є диверсифікованими: рознесеними по десятках юридичних структур, більшість із яких мають не українську юрисдикцію. Як ви збираєтеся вирішити питання віднайдення виведених із нашої країни активів суто технічно? Де гарантія, що частину бізнесу не продадуть пов’язаним бізнес-структурам?
– У цьому й суть пропозиції. Якщо діяти примусом, то це справді майже нереально, і таке завдання буде чимось схоже на мало не сторічні пошуки «скарбів Рейху»… Саме тому і пропонується добровільний механізм: схема є цікавою для олігархів, бо залишає в їхній власності підприємства. У будь-якому іншому варіанті вони втрачають або заводи й фабрики, або (як бачимо!) волю. І що довше затягувати рішення, то більші потенційні втрати.
Інших варіантів практично немає. Якщо знову «заморозити» систему, замінивши «їхніх» олігархів «нашими», матимемо вибух, нестабільність, дефолт, знецінення активів, небезпеку цілковитої націоналізації…
Читайте також: Де взяти гроші?
«Пов’язані структури» – це якраз зі сфери антимонопольного законодавства, із законодавства про приватизацію. Вони відстежуються навіть за реєстраційними кодами, бо задля того й було введено міжнародну систему реєстрації бізнесу. Технічних проблем тут немає, використовуються багаторазово перевірені методики доведення пов’язаності бізнесів. І в Антимонопольному комітеті, і в податковій усі добре знають, де чиє підприємство. До речі, існує не гірша методика доведення змови за участю навіть не пов’язаних бізнес-структур. Яскравим прикладом є скасування конкурсу із продажу Одеського припортового заводу через відсутність пропозиції суттєво більшої ціни від «конкурентів».
У. Т.: У відгуках експертного управління ВР на ваші законопроекти сказано, що будь-яка націоналізація проводиться лише за умов крайньої суспільної необхідності, форс-мажору…
– Що може бути форс-мажорніше, ніж ситуація, коли ми фактично перебуваємо у стані війни, а наша економіка – на межі дефолту? У таких умовах західні країни свого часу застосовували набагато серйозніші заходи. У Грузії олігархів просто заарештовували – і ніхто нічого не казав… Окрім того, в законопроектах особливо підкреслено норму повернення коштів (номінальна сума на момент приватизації активу) колишнім власникам навіть під час націоналізації. Отже, немає жодних суперечностей із нормами Конституції та міжнародним законодавством.
У. Т.: Багато хто переймається питанням доцільності приватизації інфраструктурних галузей, бо приватний менеджмент не відрізняється своєю ефективністю від державного…
– Це питання політичного й економічного устрою країни. Поза сумнівом, ідея про кардинальну відмінність приватного менеджменту від державного є міфом: обидва працюють в одних і тих самих умовах, обидва використовують одні й ті самі можливості для зловживань… Але в такому стані, в якому ми нині перебуваємо, ні це питання, ні взагалі питання дальшої приватизації не на часі. Щоб визначити, який менеджмент ефективніший у кожному конкретному випадку, однаково мусимо спершу: а) створити конкуренцію; б) ліквідувати монополії; в) змусити кошти працювати в країні. В Україні, а не за кордоном!