Для країн СНД звичною є президентська система, в той час як країни Центрально-Східної Європи та Балтії мають парламентські системи.
Вибір політичної системи, у свою чергу, впливає на успішність демократичного розвитку країни. Усі країни Центрально-Східної Європи, згідно з класифікацією “FreedomHouse”, є «вільними»; водночас, сім з одинадцяти країн СНД є повністю авторитарними («невільними»), а ще чотири – «частково вільними».
Після Помаранчевої революції 2004 року Українарозпочала рух на Захід, увівши в дію парламентську конституцію два роки потому. Під час президентського терміну Віктора Ющенка (2005-2010 роки) Україна провела чотири виборчі кампанії, визнані вільними, і весь час утримувала рейтинг «вільної» країни від “FreedomHouse”.
Попри те, що дехто, зокрема, нинішній Президент Віктор Янукович, який боготворить «стабільність», характеризує цей період як «хаос», перехід України до парламентаризму мав наслідком нижчу частоту зміни урядів, ніж за час існування президентської системи протягом 1996-2006 років. І значно нижчу за ту, яка була в Італії з 1945 року – за цей період там змінилося понад 60 урядів.
Проте все це вже в минулому, адже протягом 2010 року відбувся п’ятиступеневий процес знищення парламентаризму в Україні, який поховає всі її шанси на демократизацію та інтеграцію в Європу.
Першим кроком стало рішення Конституційного суду, яким він узаконив зміну парламентських правил і дозволив парламентській коаліції приймати до свого складу не лише фракції, а й окремих депутатів. Водночас, у 2008 році Конституційний суд ухвалив рішення, згідно з яким коаліцію могли утворювати лише фракції.
Це рішення призвело до масових звинувачень в підкупі суддів Конституційного суду, суттєво знизило рівень довіри до цього державного інституту і дало зелене світло кампанії з підкупу та шантажу опозиційних депутатів заради їх входження до складу коаліції «Стабільність і реформи». Опозиціонер Олесь Доній, зокрема, відмовився від пропозиції обсягом в один мільйон доларів та місячної «зарплатні» розміром у 20 тисяч доларів і таким чином підтвердив чутки, які ходили в парламенті.
Відповідно, першим наслідком стало послаблення ролі парламентської опозиції.
Другою компонентою стало повернення «державного шантажу» в українську політику. Тиск на олігархів і бізнесменів, аби ті не підтримували опозицію або й зовсім переходили на сторону владної команди, серйозно зашкодив здатності політичних партій вести виборчі кампанії, оплачувати роботу медіа-ресурсів, а також утримувати центральні та місцеві осередки. Часом об’єктом тиску стають родичі опозиціонерів.
Один член команди Тимошенко в Києві сказав мені в лютому: «Я не знаю, звідки ми отримуємо гроші, адже нас витискають звідусіль». Усі українські партії, включно з комуністами, до часу обрання Януковича президентом отримували фінансування від олігархів і великих бізнесменів.
Кримінальні справи, відкриті проти Тимошенко та членів її команди, не мають на меті посадити їх до в’язниці – для української влади це стало би справжньою піар-катастрофою на Заході. Натомість, вони отримують умовні вироки. З такими вироками ні Тимошенко, ні Юрій Луценко, ні інші лідери опозиції не зможуть взяти участь у наступних парламентських виборах. Це, у свою чергу, обезголовить українську опозицію.
Другий наслідок полягає в подальшому послабленні опозиції поза межам парламенту з метою недопущення утворення потужної парламентської опозиції в наступному парламенті.
Третім кроком став потужний тиск на Конституційний суд та усунення з його складу нелояльних суддів. Це дозволило скасувати конституційну реформу 2004 року та повернути Україну до політичної системи зразка 1996 року. Так само як і у випадку з формуванням коаліції, у 2008 році Конституційний суд прийняв протилежне рішення з цього питання, відмовившись прийняти до розгляду аналогічне подання з приводу конституційності реформи 2004 року, яке направив тодішній Президент Ющенко.
Третім наслідком є встановлення вертикалі влади на зразок країн СНД з авторитарним режимом.
Четвертим засобом є часте використання насильства для того, щоби посіяти страх і апатію серед опозиціонерів і їх прихильників. Протягом останніх двох років президентства Ющенка Партія регіонів неодноразово блокувала парламент і заважала ухваленню законодавства, необхідного для боротьби зі світовою фінансовою кризою, яке пропонував уряд Тимошенко. Проти учасників цих блокад жодного разу не застосовували фізичну силу.
Водночас, 16 грудня 2010 року депутати Партії регіонів та міністри уряду Миколи Азарова здійснили брутальний напад на депутатів Блоку Юлії Тимошенко (БЮТ), внаслідок чого дехто з них потрапив до лікарні. Генеральна прокуратура, натомість, відкрила кримінальні справи проти тих, хто блокував трибуну.
Четвертим наслідком став сигнал про те, що заради досягнення своїх цілей влада не гребуватиме насильством.
П’ятим заходом стала пропозиція змінити парламентські правила заради того, щоб узаконити поширену серед членів Партії регіонів практику голосування за декількох депутатів. Як саркастично зауважив з цього приводу опозиційний депутат, «в такому разі лідерові фракції слід дозволити голосувати за всіх її членів». При цьому рішення Конституційного суду 1998 року визнало голосування за інших депутатів незаконним.
Багато олігархів у складі Партії регіонів, таких як Рінат Ахметов, ніколи не відвідують парламент, адже живуть за кордоном, і стали депутатами лише заради отримання недоторканності. 16 лютого цього року Верховна Рада стала справжнім посміховиськом, коли представники польської делегації, що сиділи в парламентській ложі для гостей, із захватом спостерігали за тим, як депутати Партії регіонів голосували за своїх колег.
Нестача кворуму в парламенті ставить під сумнів легітимність багатьох рішень, які ухвалив парламент з часу обрання Януковича. Ратифікацію угоди про подовження терміну перебування Чорноморського флоту Росії в Севастополі до 2047 року, закон «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» та рішення про перенесення наступних парламентських виборів з 2011 (коли їх слід було би проводити згідно з діючою Конституцією зразка 1996 року, яка визначає чотирьохрічний термін повноважень законодавчого органу) на 2012 рік було проголосовано за відсутності необхідної кількості депутатів у сесійній залі Верховної Ради.
У першому випадку в залі було присутньо 211 депутатів, у той час як у другому випадку було зареєстровано лише 50 депутатів коаліції «Стабільність і реформи» (Ахметов «голосував» обидва рази, хоч і не був присутній). Друге голосування було навмисно перенесено на восьму годину вечора, і заради того, щоб приховати махінації з голосуванням, пряму трансляцію засідання Верховної Ради на телеканалах «Рада» та «Перший національний» було скасовано.
Голосування за продовження терміну повноважень Верховної Ради поточного скликання вимагало згоди як мінімум 300 депутатів, у той час як в парламенті було лише 285 депутатів. Це голосування засвідчило подальшу деградацію парламенту, адже, як виявилося, дехто з депутатів, які «проголосували» за, зокрема, Володимир Ар’єв, насправді перебували в цей час у літаку, що прямував до США.
Це, вочевидь, вказує, на те, що заради отримання потрібного результату парламентську систему голосування було «зламано». Така ситуація нагадала втручання в роботу сервера Центральної виборчої комісії з боку членів команди Януковича під час виборів 2004 року.
П’ятий сигнал полягає в тому, що рівень довіри до державних органів влади в майбутньому впаде ще нижче. Україна вже має один з найнижчих рівнів сплати податків в Європі, що є наслідком недовіри громадян до держави і призводить до величезної частки «тіньової» економіки та низьких надходжень до бюджету.
Вказані п’ять кроків призвели до знищення українського парламенту та перетворення його в штампувальну машину Президента Януковича.