Богдан Буткевич журналіст Тижня

Зникнення журналіста Климентьєва

ut.net.ua
10 Вересня 2010, 00:00

Вийшов із дому і не повернувся. Харківський журналіст, головний редактор газети «Новий стиль» Василь Климентьєв 11 серпня, за словами співробітників, пішов робити чергове журналістське розслідування і безслідно зник. Колеги вважають причетною до зникнення Климетьєва верхівку місцевих правоохоронних структур, оскільки він нещадно критикував її зі шпальт своєї газети. Справа на особистому контролі міністра внутрішніх справ і президента, за нею пильно стежать міжнародні організації. У журналістській спільноті зникнення Василя Климентьєва називають «справою Гонгадзе-2». Слідчі вже майже поховали журналіста, зазначивши, що знайти його живим надій мало. Але куди він зник і чому?

Широко відомий у вузьких колах 67-річний Василь Климентьєв – засновник, головний редактор і постійний автор газети «Новий стиль» – у журналістиці понад десять років. Незважаючи на великий стаж у професії, в харківській журналістській тусовці про нього майже нічого не знають. Про Климетьєва говорять: «Широко відомий у вузьких колах». Таку саму славу має і його дітище – «Нового стилю» у продажу немає, і невеликий тираж газети з редакції (вона, до речі, базується у помешканні Климентьєва) потрапляв до читачів буквально з рук у руки.

«Новий стиль» виходив украй нерегулярно, не частіше ніж раз на місяць. На які кошти видавалася газета, незрозуміло, але навряд чи за рахунок продажу, реклами або навіть пенсії засновника і головного редактора. Теми, яким приділяло увагу видання, досить специфічні. Головред робив акцент на корупції у владі, зловживанні службовим становищем у правоохоронних органах, а також друкував свої звернення у високі кабінети у формі відкритих офіційних запитів.

У Климентьєва є свої «улюблені» герої публікацій: голова Харківської обласної податкової адміністрації Станіслав Денисюк, заступник прокурора Харківської області Сергій Хачатрян. Обох Климентьєв звинувачував у корупції. Денисюка називав пристосуванцем і дахом злочинців. Як стверджував редактор «Нового стилю» у своїх публікаціях, «він і йому подібні розробляли схеми вимагання, фальсифікацій та шахрайств по відношенню до приватних підприємців і підприємств» у Харкові. Хачатряна журналіст назвав великим комбінатором – заступник прокурора області, за твердженнями Климентьєва, «десятки разів закривав і відкривав кримінальні справи з метою «дотягнути» їх до терміну давності, щоб «мажорні» злочинці не сіли за ґрати».

«Василь працював у жанрі розслідування, – розповідає Нонна Зотова, відповідальний секретар харківського обласного об’єднання Національної спілки журналістів України. – Я часто запитувала: «Чи не боїшся ти так писати?», він завжди говорив: «ні».

Їй суперечить заступник головного редактора «Нового стилю» Петро Матвієнко, пригадуючи, що за кілька місяців до зникнення Василь Климентьєв став знервованим. «Були анонімні погрози по телефону, проводилося стеження за Климентьєвим і за мною, – розповів він. – Крім того, в червні цього року Климентьєву пропонували гроші за те, щоб певна стаття не була опублікована».

Версії

Вранці 11 серпня Климентьєв вийшов із дому. За свідченнями родичів і колег, журналіст пішов збирати нові викривальні матеріали про Станіслава Денисюка, планував робити знімки його заміського будинку. Спочатку правоохоронці повідомляли: біля дому Климетьєв сів у автівку BMW до невідомого й поїхав. Згодом версію з автомобілем відкинули: слідство отримало записи з відеокамер, встановлених біля будинку Климентьєва, на яких видно: в машину редактор не сідав.

Правоохоронці оголосили журналіста у розшук. Щоб розширити можливості слідства, кримінальну справу порушили за статтею «Умисне вбивство». За будь-яку інформацію про зниклого правоохоронці пообіцяли винагороду в 20 тис. грн. Проте жодних новин щодо того, де головний редактор «Нового стилю», досі немає.

Перша за місяць слідства і поки що єдина серйозна зачіпка у справі – це речі Климентьєва. За тиждень після зникнення журналіста правоохоронці знайшли його мобільний телефон та ключі на Печенізькому водосховищі під Харковом. «Телефон зниклого головного редактора був у човні, що плавав по озеру, – розповідає Микола Фоменко, перший заступник начальника Головного управління МВС у Харківській області. – Його виявили відпочивальники у районі водосховища. За участю працівників міліції, кінологів, а також водолазів обстежується територія, прилегла до місця виявлення цього човна». Тіло не знайшли.

Як речі Климентьєва потрапили до човна, якщо, за свідченнями родичів і колег, журналіст не захоплювався рибальством? Плив до берега, на якому стоїть маєток Денисюка? Посилаючись на таємницю слідства, правоохоронці не розкривають усіх версій. За даними заступника міністра внутрішніх справ Леоніда Зими, їх приблизно десять, основних – шість. Серед них версії, пов’язані з професійною діяльністю журналіста. Справу передали до центрального апарату МВС, таким чином, кажуть у міліції, запобігають витоку інформації. «Є підозри, що можуть бути причетні представники правоохоронних органів, як нинішні, так і звільнені», – зазначив міністр внутрішніх справ Анатолій Могильов.

«Позбутися невгодного журналіста було вигідно тим, хто потрапляв у його поле зору, а отже, й на сторінки газети, – стверджує заступник головного редактора «Нового стилю» Петро Матвієнко. – Вигідно дуже багатьом антигероям наших публікацій. Кому конкретно? І Денисюку вигідно, і Хачатряну тим більше. Й усім вигідно. Ну а звинуватити, що той чи інший, я не маю права. Це може тільки слідство, суд». Заступник зниклого головреда днями розповів про те, що зник один зі свідків у справі. Місцеві журналісти припускають, що мова може йти про колишнього працівника УБОЗ Андрія Козиря, який буцімто допомагав Климентьєву в розслідуваннях. Однак цю інформацію в міліції спростовують. «Усі свідки живі-здорові», – запевнив заступник начальника ГУМВС Харківщини Микола Фоменко.

Начальник міського управління міліції Харкова Олександр Бараннік схиляється до думки, що журналіста вже немає серед живих.

«Найвірогідніша версія – це справді версія вбивства, пов’язаного з професійною діяльністю, і не через помсту, а, можливо, Климетьєв добув якісь компрометуючі відомості», – зазначив Бараннік.

Ще одна неофіційна версія – журналіст став пішаком в інтригах місцевої міліції й податкової. Її озвучив колишній заступник міністра внутрішніх справ, народний депутат Геннадій Москаль. «Насправді цей злочин було скоєно у міліцейському середовищі, й скоєно в боротьбі за владу, а саме за посаду керівника Харківського обласного управління внутрішніх справ, – припускає Москаль, додавши, що на посаду претендує герой публікацій Климентьєва Станіслав Денисюк. – Що в такому випадку роблять? Шукають компромат на претендента та використовують ЗМІ. Й група працівників міліції, і колишніх, і діючих <…> попросила Климентьєва, щоб він зробив фото дачі Денисюка й розпочав серію негативних публікацій про нього. Вони показали журналістові, де розташована ця дача, але перед нею озеро, і здалеку сфотографувати її складно.

Журналіст сказав, що ввечері візьме човна і сфотографує її зблизька. Після того знайшли пустий човен, у човні – його мобільний, а самого журналіста не знайдено до сьогоднішнього дня».

У МВС версію Москаля спростовують – кадрові ротації в харківській міліції не передбачалися. В останні дні серпня правоохоронці опитували фігурантів публікацій зниклого журналіста. Паралельно міліція перевіряла факти, викладені в матеріалах Василя Климентьєва. Деяким із них міліція знайшла підтвердження. В одному випадку – за фактом втручання одного з колишніх працівників міліції у хід слідства – правоохоронці порушили кримінальну справу. Щоправда, про що йдеться, в ГУМВС Харкова говорити відмовляються, боячись зашкодити розслідуванню.
Слід звернути увагу, що викриття на сторінках «Нового стилю» зазвичай не підкріплювалися фактами і доказами, а «хлопчиками для побиття» автори обирали обмежене коло людей (важко повірити, що у Харкові можна запідозрити в корупції лише двох-трьох чиновників). Це, а також неперіодичність виходу газети викликає припущення, що наклади видання фінансували замовники викривальних матеріалів. За такою схемою в Україні працює чимало «бойових листків» і незалежних бюро журналістських розслідувань.

Якщо припущення, що Василь Климентьєв спеціалізувався на замовних матеріалах, правильне, то справа про його зникнення може постати в новому світлі. Журналісти, які займаються збором компрометуючих матеріалів на замовлення, скажімо так, зацікавлених осіб, частіше за колег, котрі працюють за редакційним завданням, стають об’єктами нападів і погроз. У них непоодинокі конфлікти не тільки з героями публікацій, а й із замовниками. В журналістській тусовці відомі випадки, коли замовники компромату після публікації організували анонімне залякування автора, щоб змусити його звернутися по захист до правоохоронців і таким чином кинути ще більшу тінь на опонентів.

Тож винних у зникненні Василя Климентьєва, можливо, варто шукати не так поміж суб’єктів його критики, як у колі його знайомств. Принаймні після зникнення головного редактора «Нового стилю» правоохоронці зацікавилися його співробітниками і дописувачами. 2 вересня в Харкові у помешкання такого собі В’ячеслава Ізмайлова увірвались офіцери Управління боротьби з економічною злочинністю Полтавського обласного ГУМВС разом із бійцями з «Беркута», мешканці квартири вчинили незваним гостям опір. На місце пригоди прибув заступник головного редактора «Нового стилю» Петро Матвієнко, оскільки Ізмайлов – адвокат газети й автор деяких опублікованих у ній викривальних статей.

Правоохоронці стверджують, що їхній візит до адвоката «Нового стилю» не пов’язаний зі справою Климентьєва. За повідомленням МВС, «суд Жовтневого району Полтави санкціонував обшук за місцем проживання громадянина Ізмайлова, який підозрюється в тому, що разом із двома синами та іншими громадянами заволоділи підприємством, яке надалі використовували для вчинення шахрайських дій із нерухомістю». В міліції зазначають: під час обшуку «вилучена документація та інші предмети, що мають важливе значення для слідства».

Удар по владі

Справу Климетьєва вже почали порівнювати зі справою Георгія Гонгадзе, ставлячи в один ряд із наступом на свободу слова, розпочатим владою. Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) закликала Україну ретельно розслідувати обставини зникнення журналіста. «Висновки доповіді (про стан свободи слова в Україні. – Ред.), на жаль, було підтверджено зникненням журналіста Василя Климентьєва, який проводив журналістські розслідування, та нещодавнім рішенням суду щодо виділення нових частот телеканалу ТВі та «5 каналу», яке було незаконним», – ідеться в заяві міжнародної організації «Репортери без кордонів». «Правоохоронні органи Харківської області та всієї України мають зробити все можливе і неможливе для того, щоб знайти журналіста», – заявив президент Віктор Янукович, намагаючись утвердити за собою реноме захисника преси.

«Я прекрасно пам’ятаю, як свого часу про Гонгадзе писали те саме, що зараз пишуть про зниклого, – згадує політолог Володимир Фесенко. – Хоча, звичайно, в плані особистостей зниклих ці ситуації абсолютно несхожі. Та все одно ключовим моментом скандалу є те, що зник журналіст, хоч би яким хорошим чи поганим він був. Саме на цей доконаний факт дуже різко реагують як у медійних колах, так і на Заході, де є неприпустимим сам факт насильства щодо журналіста. А в Україні є сумна статистика загибелі журналістів унаслідок своєї професійної діяльності. Навіть припущення про можливу участь у справі міліції одразу надає їй дуже скандального підтексту, що ставить на вуха всіх, починаючи від внутрішньої опозиції й закінчуючи міжнародними правозахисними організаціями».

«У країні реально існує загроза свободі слова, тому будь-який інцидент, дотичний до людей із цієї сфери, автоматично опиняється в центрі уваги, – пояснює політолог Вадим Карасьов. – У цій ситуації за всіма законами жанру одразу сформувалася інформаційна бульбашка, і вона одразу отримала відчутний політичний підтекст. А закони політики зовсім інші, й до конкретної людини там справи немає. Незрозуміла позиція місцевої влади, як і центральної, тільки підсилила цей політичний аспект, а кримінальний залишається осторонь. Політики бояться сказати щось не те, бояться поставити питання: а чи ця людина є журналістом узагалі? Тож із цією справою відбулася політична конституалізація».

«Президент та його команда винні в будь-якому разі, адже в їхній країні зник журналіст, – підсумовує Андрій Мішин, директор Інституту стратегічної політики. – Який і внаслідок чого – то вже не має жодного значення».