Не пригадую жодного поважного голосу в справі минулого Євро, який підкреслював би єднання України та Польщі. Хоча, не виключаю, це могло бути, коли президенти чи прем’єри не раз акцентували на вазі Євро, шансах, які ця подія може дати. Не тільки для єдності, а й, що важливіше, для створення нової історії, як мовить одне з гасел чемпіонату. Чи можна в такій ситуації говорити про турнір, який у певний спосіб мав покращити українсько-польські відносини? Сумнівно.
Читайте також: Євро-2012. Післясмак
Добре пам’ятаю той день, коли нам випала нагода приймати Євро. І, на жаль, від початку переважали песимізм та відверта недовіра. Радість дуже швидко відступила на дальній план. Думки, які супроводжували приготування, переважно стосувалися того, яка із двох країн виявиться менш готовою до дійства. Не пригадую, аби хтось сказав, що це будемо МИ. Ні. Мова була виключно про приготування України та приготування Польщі. А де НАШІ приготування, НАШЕ спільне Євро, НАШ успіх чи поразка?
Тяжка праця, яка нас чекала, супроводжувалася взаємними вказівками на помилки, звинуваченнями в розтринькуванні інвестицій, у легковажному ставленні до чемпіонату, а сама Європа погрожувала пальцем, намагаючись у нас це спортивне свято забрати. Євро наперекір усім розпочалося, тішимося з цього, хоча вже занадто від нього втомилися. Однак не обманюймо себе, у ході приготувань ми загубили найважливіше питання, і змінити цю ситуацію нині вже неможливо. Вина, на жаль, лежить на обох сторонах. Може, це наша регіональна специфіка?
2007 рік означав для нас початок цілковито нового періоду. Все вказувало на те, що уряди України та Польщі, вперше у своїй історії діставши шанс спільної організації однієї з найважливіших спортивних імпрез у світі, мають зблизитися між собою, ліквідувавши з часом більшість стереотипів, а головно упереджень, які на зламі попередніх століть між нами виросли.
Здавалося б, що змарнувати цей шанс годі. То був найкращий час з усіх колись можливих. Польща, демонструючи свою солідарність з Україною в момент «помаранчевого карнавалу», взяла собі на озброєння найпрогресивнішу політику з будь-коли можливих у ставленні до свого східного сусіда. Нарешті скінчився період взаємних звинувачень, ми домовилися, що потрібно йти вперед, розмовляти між собою як партнери. І хоча не все в політиці української влади подобалося (у нас дуже критикували надання звання Героя України Степанові Бандері), але ми визнали, що накинення вам наших поглядів було б запереченням засад паритетності й означало б повернення до вихідного пункту, коли ми завжди хотіли за вас усе вирішувати. Підтримуючи Україну, ми підписали невидимий пакт «нічого про вас без вас».
Читайте також: Євро-2012 і геополітика
На наше нещастя, приготування до великого спортивного свята збіглися зі світової кризою. Дуже швидко ми в Польщі прийняли стратегію відходу від ваших проблем. Ми постановили, всупереч учорашнім деклараціям, що віднині ваші проблеми є знову вашими і якщо не впораєтеся з приготуваннями, то дуже охоче організуємо Євро, наприклад, із німцями. Очевидно, наш уряд декларував, що чемпіонат буде проведено тільки спільно з Україною. Але хтось цей голос почув? Ми тішилися, коли делегація УЄФА вихваляла наші інвестиції, але не звертали уваги, щó вона говорить про вас, як оцінює вашу працю. Ми говорили, що подужаємо підготуватися до Євро, якщо не вийде, то це буде тільки з вашої вини. Закінчилася солідарність. Поразка помаранчевої влади була тільки цвяхом у труну наших відносин. Ні, Україна не перестала бути партнером Польщі, але це партнерство стало дуже невигідним. Віктор Янукович зробився для нас наче трохи п’яним гостем на весіллі. Позбутися його не можна, але розважатись і розмовляти з ним не маємо охоти.
Раптово усі почали в Польщі поводитися так, ніби України ніколи не знали, ніби журналісти не відвідували Майдану взимку 2004–2005 років і по той бік Сяну постав щільний мур, за який проникала тільки найбільш резонансна медійна інформація. Ми повернулися на ціле десятиліття назад.
Євро-2012 цього стану речей не змінило. Тут не йдеться про гроші, футбольні пристрасті чи дорогі інвестиції. Більше дадуть, очевидно, облаштування повітряного сполучення між Вроцлавом і Львовом чи спільні наукові та культурні програми, ніж спільні змагання. Добре, що багато найважливіших речей відпаде, коли доведеться писати спільну історію. За 10 років про це все ніхто вже не пам’ятатиме. Залишиться тільки інформація, що зробили спільно одну з найбільших спортивних імпрез на світі. Можливо, це буде початок нової історії. От якби не було запізно.
Читайтетакож: Євро-2012 не реабілітувало режим Януковича