Пам’ятаю розмову на роботі після виходу перших іноземних фільмів, озвучених українською: «Шварценеггер разговаривает на украинском — это же смешно!» — «А ти що думав, він у житті російською розмовляє?».
Хвиля протрималася недовго. Уже до 2000-х більшість із тих, хто хотів і міг, перебазувалися в український табір, продовжували творити й сприймати українське. Решта втратила інтерес та й далі сприймала все, що для них охоче продукувала колишня метрополія.
Схожа хвиля піднялась і зараз. Знову українські неологізми з екрану, паради вишиванок, зацікавлення історією, розвиток внутрішнього туризму… Хочеться ловити цю хвилю, відкривати для неофітів утрачене й непізнане.
Але!
У маршрутках, як і раніше, вмикають «Шансон» і «Русское радио». Старшокласники слухають матюкливий російський реп. Домогосподарки виють із приводу закриття «Одноклассников» і «ВКонтакте». Багатьом «нє прінципіально, на каком язикє разгаварівать»…
Та ще одна частина «несвідомих» — це дуже навіть просунуті менеджери всіх ланок, бізнесмени, митці-богема… Попри всі очевидні перспективи для них Української держави, вони чіпко тримаються за «общєпонятноє нарєчіє».
Нарешті я для себе сформулював, чому це так.
Ледарства й байдужості для пояснення недостатньо. А все дуже просто: російська мова розширює можливості. Українська ж, на жаль, поки що ні. Є люди, які не хочуть перебиратися з великого, інформаційно насиченого й самовпевненого «русского мира» в обмежений світ українства, приречений на протистояння з усюдисущим «старшим братом».
Для поляка, мабуть, дивно було б мавпувати мову сусіда, яка буцімто розширює його можливості: у нього є рідна польська, яка вміщує весь обсяг необхідної інформації, та англійська, яка сполучає його зі світом. У «несвідомого» українця інакше: англійської він не знає, а російська сучасніша, розкрученіша й справді всюдисуща. Навіть у далеких країнах видаються газети російською. І часто видають їх українці!
Хто в цьому винен? Ну тут ніби зрозуміло: сам «русский мир» із його експансією та пропагандою, всілякі януковичі, азірови й табачники. Наша рідна «людська маса» теж винна, але що з неї взяти?
А як же мислячий прошарок? Його провина теж є.
Але нумо про наступне запитання: що робити? Риба гниє з голови, а отже, вона ж (голова) повинна щось придумати, аби наша мова давала нам усі можливості й розвернула мізки тим, хто ставиться до неї не як патріот, естет чи фахівець, а як звичайний користувач.
Досвід показує, що більшість у суспільстві повертає туди, куди ведуть політикум, бізнес і шоу-бізнес. У нашому випадку перший і третій бодай вдають, що їм небайдужа українська мова, а ось другий навіть знаку такого не подає. Чи часто ви зустрічали бізнес-тренінги українською? А «бандерівців» серед олігархів багато знаєте? Отож.
Читайте також: «Невиліковна» мова
Великий бізнес — власник основних медійних ресурсів, потенційний інвестор у видавничі й кінопроекти — і далі живе власним життям. Для нього україномовні депутати й зірки — лише ляльки, за допомогою яких він імітує задоволення запитів народу. А сам і далі живить могутній російський егрегор, постачаючи його мільярдними коштами з підприємств, рекламними бюджетами на користь «їхніх» серіалів і шоу.
Усе знову зводиться до законів, системні маніпуляції з якими свого часу віддали великий бізнес у по суті неукраїнські руки. Також зводиться до судів, які мали б у всьому розібратися й пустити історію на нове коло. Але такого ж не передбачається, правда?
Ну тоді «нам своє робить». Не звикати. І тут дуже важливою може виявитися роль успішних спеціалістів, менеджерів середньої ланки, підприємців середнього рівня — просунутого, активного, освіченого, а головне успішного прошарку суспільства, який раптом заговорить українською! Саме він зможе зробити мову престижною, а не телереклама чи дебати у Верховній Раді. Це такі самі люди, як я, тільки через професію чи коло спілкування відокремлені від україномовного середовища. Їх я закликаю переходити на українську як тоді, у 1990-ті. Це ваш час, бо ми, творчі працівники, уже багато зробили: за роки незалежності напрацювали такий масив історичної правди, стільки художніх творів і публіцистики, який, дай Боже, вам осягнути. За вами підуть.
