Нещодавно видавництво відомого кремлівського політтехнолога Глєба Павловского «Європа» випустило переклад чергового прогнозу на майбутнє американських експертів: «2025 рік: світ після кризи». Російський переклад цікавий нам (як завжди) тим, що супроводжується відповідною післямовою, яка має дати «належну оцінку» новим ворожим намірам.
Цей прогноз від Національної розвідувальної ради США засвідчує необхідність перезавантаження західної ідеології: вона не готова до суперництва з Китаєм та Росією. Якщо ретроспективно, то це вже четверта спроба американської експертної спільноти окреслити тренди на майбутнє та визначити ризики, які очікують світ. Звісно, в прогнозах основне місце відводиться Штатам: міркуванням про їхню долю та роль. Але й США існують у великому світі великих змін: треба вказати на глобальні загрози, технічні інновації, економічні тенденції, зміну політичних та військових потуг. Усе це традиційно в книжці є, але інтонація стала якоюсь іншою… Вишукуючи на маргінесах порівнянь зростання ВВП різних країн, кліматичних змін (як імовірна страшилка можлива навіть евакуація Нью-Йорка, наприклад, 2020 року) якісь світоглядні дороговкази, можна відчути щось на кшталт: «Не той тепер Вашингтон, Потомак-річка не та»…
Що ж могло так закаламутити колективне несвідоме американської експертної спільноти? Глобальна економічна криза, наслідки спалаху світового антиамериканізму (хоча зараз начебто вже на краще) і дещо набагато суттєвіше – те, що за умов світової кризи авторитарно керовані й одержавлені економіки виявилися часом стабільнішими, аніж найпотужніші та найліберальніші, ті, що останні 30 років висувалися як взірець реалізації західних цінностей.
Форсоване втручання держави у фінансово-економічні процеси в США та Європі мало своїм неочікуваним наслідком те, що з плином часу ця «суєта величних» почала виглядати як вияв слабкості порівняно з тими місцинами, де завжди «все спокійно». Багдад і Вашингтон зараз до таких не належать, а ось Москва з Пекіном, незважаючи на ситуативну задимленість та мряку, – цілком. І ось у стрункій логічній машинерії ліберальної ідеології почали випадати коліщатка: комунізму вже немає, панує суцільний капіталізм, але, попри кризу, підйом потуги (не кажучи вже про «популярність») країн «державного капіталізму» (Китаю та Росії) виявився набагато промовистішим, аніж крах американських корпорацій, сама назва яких була синонімом певного способу життя та певної цивілізації.
Для глобальних стратегій і боротьби за душі людства престиж сили виглядає вагомішим за нестабільні вольності. Міць затуляє свободу. Змістовний ідеал губиться, а в решті залишаються, як завжди, гроші чи великий кий. Автори прогнозів езоповою мовою це викладають так: «Економічний добробут низки країн збільшиться… Однак подібний перехід зміцнить такі держави, як Росія, що бажають кинути виклик західному порядку… Скорочені економічні та військові можливості можуть примусити США піти на низку складних компромісів між пріоритетами внутрішньої та зовнішньої політики». Ой, не той тепер Вашингтон. Ті хлопці за Атлантикою, які видавалися декому всезнавцями чи «світовою закулісою», виявляються слабаками…
Невже індульгенція експансіонізму сучасної Росії порівняно з СРСР Сталіна полягає в тому, що замість соціалізму було «побудовано капіталізм»? Усе респектабельно. Автори прогнозів уже стверджують, що є дві системи: ліберальний капіталізм і державний капіталізм. Але вони гублять життєві підвалини їхньої відмінності – міру людської свободи. Експерти справді забули холодну війну й гублять ідеологію! Єдиний пункт у прогнозі, де згадується слово «ідеологія», торкається ісламу: та облиште, а які тоді ідеології є у світі подалі від Тегерана? Геть порожньо? Тому в аналізі не йдеться про те, що одна система чимось краща за іншу. Може, це політкоректність? Дослідницький проект мав великий бюджет, і не варто було зайвий раз когось ображати? Може, читач сам має здогадатися про те, що лібералізм трохи людяніший? Вкрай важко: я не спромігся. Бо є «об’єктивні перешкоди» і теза про очікуваний «тимчасовий відступ демократії».
Російська «Післямова» традиційна: «Схоже, західним аналітикам усе ще не дає спокою доля нашої країни, інакше вони не пов’язували б перетворення Росії на одного з провідних суб’єктів світової політики з її трансформацією в ліберальну державу за західним зразком…» Традиційна, оскільки шукає ворога там, де його вже (чи поки що) немає. Перспективи лібералізації Росії в цьому прогнозі на 2025 рік виглядають такими малоймовірними, що єдина можливість «пригальмувати» Москву вбачається лише в суттєвому падінні цін на нафту. Але, пам’ятаючи назву «Газпром», ми можемо з особливою увагою поглянути на інший розділ, де пишеться про глобальне зростання споживання газу…
А що ж нам, українцям? Робити свої висновки з того, що єдиним українським діячем, якого згадали в цьому аналізі провідних тенденцій сучасності від Національної розвідувальної ради США, є… Сандей Аделаджа. Може, щось треба робити? Може, щось у Києві не те?