«Маю зізнатись: про вас я чув небагато, – розповідає чоловік. – Уявляв, де знаходиться Україна. Знав, що ваша країна була у складі Радянського Союзу, що тут вибухнула Чорнобильська АЕС… Але незадовго Євро англійська преса почала відкривати мені очі».
Нас всіх вб’ють
«Так я дізнався правду. Я знав, що їду до пекла, – сміється Роб. – Дізнався не тільки, що трапилось з вашим колишнім прем’єр-міністром Юлією Тимошенко, але й про корупцію, про хворих на СНІД повій, беззаконня у правоохоронних органах, нетолерантність українців, агресивність місцевого населення… Чув, що «повернусь у труні!» Але справа в тому, що кожного разу, коли вболівальники англійської збірної збираються кудись, – наша преса пише, що ця країна повна насильства, що нас всіх вб’ють. Кожного разу, справді».
На думку Роба, справа не у ставленні англійських журналістів до України. «В цьому немає нічого особистого, – підкреслює він. – Просто ЗМІ завжди у пошуках сенсацій, особливо таблоїди. Їм потрібно те, що привернуло б увагу читачів. Одна свастика, намальована на стіні біля аеропорту, до якого щойно прилетіли англійські журналісти, – і все, ви – нацистська країна. Може, ті хлопці й самі в це вірять. А може просто хочуть, щоб їх газета краще продавалась».
«Київ – дуже гарне місто, – ділиться враженнями англієць. – Люди дуже доброзичливі. Я вже познайомився з купою людей, і всі вони, без виключення, поводились дуже мило».
Про політику Роб говорити відмовляється. «Я навіть не знаю, де тут найближчий супермаркет. Що ж я можу знати про реальну політичну ситуацію у вас», – сміється він. Але так кажуть не всі.
Міра свободи
«Ми щойно приїхали!, – хваляться швед Андерс та його друг. Вболівальники встигли побачити тільки аеропорт, готель, за який сплачують 900 гривень на добу за двох, метро та фан-зону. Вразило метро.
«Воно у вас незвичайне. Незвичайно шумне, – пояснює Андерс. – Ми їхали підземкою з готелю на Хрещатик, у фан-зону, і у метро було зовсім неможливо розмовляти. Так воно гуркоче!»
«Вже дві години ми у фан-зоні. П’ємо холодне пиво, – розповідають хлопці. – Наче все добре». Крім, знову ж таки, політичної ситуації в Україні. Про неї шведи чимало чули ще вдома.
«Політичні репресії неприпустимі у цивілізованій європейській країні. Не можна переслідувати людину через її переконання, погляди. Чи, тим більше, через її політичну популярність. Ваша влада просто намагається позбутись конкурентів. Ціною власної популярності, ціною поваги всього світу – дивно, що вони цього не розуміють».
Звісно, європейці не вважають Україну вільною державою. Але все пізнається у порівнянні: зовсім інакше бачить Київ Сергій, москвич, що завітав до нас дорогою до Польщі. Через бажання побачити столицю України навіть пропустив перший, переможний матч росіян. Більш за все хлопця вразила… наша свобода.
«Знаєте, є щити такі, у які можна просунути голову й сфотографуватись, – захоплено пояснює громадянин РФ. – У вас просто у серці міста, на центральній вулиці, вони виражають відверту зневагу до влади. Можна сфотографуватись наче у футболці із написом «Спасибо жителям Донбасса», і «відправляючи в нокаут» вашого гаранта Конституції…На мене це справді справило враження, бо це свідчить про свободу України.
У нас щось подібне просто неможливо, навіть не насниться. Бути такого не може десь на Арбаті!».
Також Сергію до смаку ціни у кафе. «Напевно, у вас і зарплати менші, ніж у Москві, – розмірковує він. – Однак для нас київські ціни дуже, дуже приємні. А для європейців це ж взагалі свято!».
Не вороги
Швед на ім’я Шел – афроєвропеєць. Каже, що з проявами расизму в Україні не стикався. «Нічого подібного не було», – підкреслює він.
«Думаю, якщо расизм в Україні і справді поширений, то це не має стосуватись туристів, що прибули на Євро-2012, незалежно від кольору їхньої шкіри, – розмірковує друг Шела, Тед. – Це нелогічно, просто дико було б! Розумію, що зараз майже у кожній країні є радикально налаштовані праві. І їхні погляди – це їхні погляди. Чи вони припустимі – окрема тема. Але ж ультраправі мають розуміти, що люди, які приїхали на Євро, не мають наміру залишатись жити в Україні. Туристи – не вороги навіть для запекліших послідовників Адольфа Гітлера чи когось там ще!».
«Говорити про вашу країну, місто, мені складно. Ми ж бачили тільки центр столиці. Тут гарна архітектура. У фан-зоні просто чудова атмосфера, – додає Тед. – Поки що це все…».
До церкви на підборах
«Я дуже люблю подорожувати, гуляти містом люблю – не на екскурсії ходити, а просто блукати й дивитись, – розповідає Аделіна, одна зі шведських дівчат, що теж вирішили підтримати збірну. – За два дні у Києві встигла побачити чимало, але… Не завжди знаю, що саме бачила. Найголовніше враження: у вашому місті дуже багато церков. Дуже».
«Якби я побачила місто порожнім – вирішила б, що населення України надзвичайно релігійне, може, навіть фанатично релігійне, – розмірковує дівчина. – Однак я бачу, що більшість дівчат та жінок вдягаються досить відверто – короткі спідниці, дуже високі підбори. Я не хочу нікого ображати. Чи, тим більше, казати, що якщо дівчина у коротесенькій спідниці – вона в Бога не вірить. Але й християнського фанатизму тут, напевно, немає».
«На одяг я увагу звертаю ще й тому, що у нас інакше вдягаються дівчата. Скромніше, – пояснюю Аделіна. – На таких підборах рідко кого побачиш без приводу! Тому мене це вражає». Сама шведка – без макіяжу, у кедах, шортах до коліна та футболці національної збірної. Просить її не фотографувати – каже, нефотогенічна.
Взагалі дивують іноземців в Україні найрізноманітніші речі.
Хтось із посмішкою згадує відвідування громадського клозету та вивчений гіркий урок: свою «порцію» туалетного паперу треба отримати ще на вході. Хтось напередодні Євро чимало читав про Україну, вже встиг побувати у музеях, поблукати Лаврськими печерами тощо. Хтось у захваті від борщу та сала. Інші розповідають, що харчуватись намагаються виключно у McDonalds… Об'єднує цих людей одна річ: всі вони, незважаючи на страшні
публікації у іноземних ЗМІ та заклики ігнорувати чемпіонат, наважились «увімкнути» для себе Україну. І поки що не жалкують.