Це стало закономірним через низку економічних факторів та державної політики, коли багато років зарплатня продавчині чи менеджера була вище, ніж у кваліфікованого інженера, матеріально-технічне забезпечення залишалось на радянському рівні, а про дотації на науку навіть не чули. Але додатковим фактором стає формальна освіта в школах, коли зацікавити наукою навіть не намагаються.
Хоча наука – це точно те, що може бути цікавим та зрозумілим кожному, з самого дитинства. Треба тільки знайти потрібний шлях. Бо шкільні реферати (зазвичай за принципом «ctrl+c», «ctrl+v»), так як і університетські роботи, часто так і не приносять головного результату – зацікавленості в самому процесі пізнання, та науці в цілому. Тож як дружба починається з посмішки, а річка із струмочка, впевнений, що любов до науки має починатися з дитинства.
Читайте також: Знання через розваги
Подорожуючи закордоном, часто маю думки трохи загарбницького характеру: «Ось це б у нас в Україні зробити!». До речі, в цьому і полягає практична мета безвізу – поїхати, побачити, імплементувати в Україні. Особисто для мене одразу потрапив в категорію «must have» для України центр Коперника у Варшаві. Справді царство доступної кожному науки, де надто складно не знайти цікавий для себе шлях пізнання. Коли складні фізичні закони пояснюються дуже яскравими демонстраціями, в які залучені самі відвідувачі, коли робот малює твій портрет, а поруч можна спробувати здобути вогонь первісними методами, складно сказати, що та ж фізика, історія чи будь-які інші науки це нудно. Складно, бо ми ж багато що сприймаємо через емоції, особливо діти, а в тому польському центрі відвідувачів саме вражають всім різноманіттям експериментальних методів наукового пізнання того, що нас оточує. І дарма думати, що то все забавки для дітей, бо нерідко бачив, як дітки трохи ображались на батьків, що із захопленням створювали штучний ураган чи оперували ведмедика шляхом лапароскопії, і трохи забули хто кого сюди привів. Серед відвідувачів – цілі класи, на чолі з вчителями, які проводили там свої заняття.
Читайте також: Школа для всіх
Приємно, що ми починаємо рухатись в потрібному напрямку: в суботу в київському парку Шевченка відбулись наукові пікніки, що є досить креативним форматом для цікавих лекцій та виставок під відкритим небом. Хоча небо було не дуже відкритим, і навіть послало на учасників трохи дощу, але від того відвідувачів не поменшало. Бо не часто можна послухати про новини науки доступною для всіх поколінь мовою. Чому літаки роблять «вжжж», усе про генетично модифіковані організми, і звісно роботи та експерименти, куди ж без них. Впевнений, що подібні заходи стануть трендом та будуть популярними не менш, ніж сеанс якогось голлівудського мультфільму в кінотеатрі, що зараз вважається типовим сімейним видом відпочинку та розваг. І, до речі, це руйнує міф про те, що науку можна опановувати тільки через нудні лекції чи сухі тексти. Бо не секрет, що після прочитання сторінок підручника в багатьох учнів з’являється нерозуміння, а в деяких і недовіра до прочитаного. Чого вже не скажеш про побачене на власні очі, чи навіть створене тобою – таку можливість для практичної перевірки своїх нових знань на наукових пікниках. І я трохи заздрив маленьким відвідувачам, бо пам’ятав наш старий мікроскоп в шкільному кабінеті біології, який завжди викликав великий ажіотаж, коли вчитель дозволяв по одному підходити та дивитись структуру якоїсь клітини. Хоча до появи мікроскопу в руках вчителя про клітину не слухав аж ніхто. Тому думаю, серед відвідувачів подібних пікніків вже зріє не один майбутній український науковець.