Знаки руської слави

У героїчну добу хрестоносців, пошуків Грааля та рицарських турнірів зображення гербів можна було побачити повсюдно – на рицарському спорядженні та прапорах загонів, які вирушали в походи, на стінах замків та склепіннях соборів, на саркофагах померлих королів, князів і рицарів, у рукописних хроніках та володарських привілеях, на печатках міст і корпорацій, у приватних оселях і на різноманітних побутових предметах. Геральдика, що виникла в середині ХІІ ст. на невеликому просторі північної Франції та Фландрії, напрочуд швидко зробилася справді загальноєвропейським явищем, яке за короткий час здобуло визнання в найвіддаленіших куточках християнської Європи – від Британських островів до Балкан і держав Близького Сходу, від Скандинавії до Піренеїв.

Євротенденції

На появу і розвиток геральдики вплинув цілий комплекс подій та новацій у тогочасному європейському суспільстві. Насамперед у ХІІ ст. суттєвих змін зазнало озброєння. З’являється закута в крицю кіннота, а також нові форми шоломів, які закривали обличчя рицарів, тож їх не можна було розпізнати на полі бою. Водночас наявність значних військових контингентів, які брали участь у хрестових походах, ставила на порядок денний необхідність витворення ідентифікації, яка б давала можливість орієнтуватися в бойових умовах.

Найзручнішим місцем для розміщення розпізнавальних зображень було поле рицарського щита, який саме в цей час зазнає відчутних змін – позбувається умбона (випуклих металевих накладок, що закривали щитовий простір) та набуває мигдалеподібної форми, що дозволяло наносити на його поле відповідні зображення. Спочатку вони мали доволі примітивний характер – їх розфарбовували в один або декілька кольорів, зазвичай – дерев’яні дошки в один колір, а металеве окуття (по периметру – у вигляді облямівки, або повздовжні чи поперечні смуги) – в інший. Від подібного забарвлення рицарських щитів походять найдавніші європейські герби, котрими користувалися найвизначніші аристократичні роди Європи, а то й цілі держави, приміром, Австрія, герб якої являє собою червоний щит зі срібним поясом (горизонтальною смугою посередині щита).

Згодом зображення на щитах урізноманітнюються – починають з’являтися малюнки тварин (леви, орли, ведмеді, олені тощо) й рослин (лілії та троянди), небесних світил (місяць і зірки), міфологічних істот (дракони та єдинороги) й інших символів, узятих як із реального, так і уявного світів. Розширення цього арсеналу художніх засобів у ранній геральдичній творчості не в останню чергу пов’язане з бажанням тогочасної людини виразити свою індивідуальність за посередництвом засобів зовнішньої ідентифікації. Найперше це, звичайно, стосувалося війсь­ко­во-по­лі­тичної еліти середньовічної доби, яка зробила з гербів ознаку свого високого соціального статусу.

У спадок від батька

Герб стає своєрідним аналогом прізвища, вираженого художніми засобами. Ця подібність набуває особливої виразності після того, як особові герби починають передавати в спадок, тобто перетворюють на родові. Прикметно, що сам термін «герб» походить від німецького слова «erbe» – спадщина. Герб часто використовують як замінник імені тієї чи іншої особи. Приміром, в епічному творі «Тристан та Ізольда» рицар Паламідеж постійно фігурує як «рыцэръ с чорномъ щытом и з двема мечы», якого Тристан впізнає лише за його гербом – «То ест Паламидеж, познал его знаме» (руський переклад XVI ст.).

Універсальність мови геральдичних образів призводить до того, що ідея герба знаходить визнання не лише в рицарському середовищі, але й поміж інших верств середньовічного суспільства, які претендували на привілейований статус – серед духовенства та міського патриціату. А вже в юридичних трактатах XIV ст. визначається, що «будь-хто за власним бажанням може взяти собі герб і використовувати його на власних речах… оскільки як імена вигадано для розрізнення людей, так і ці знаки або герби винайдено для того ж».

Від того часу власні герби набувають королівські та княжі династії, шляхетські роди та нобілітовані вихідці з простонароддя, котрі своєю військовою вправністю здобувають рицарську гідність, єпископи та священики, міський патриціат і цілі міські громади, купецькі гільдії та ремісничі цехи, духовно-рицарські ордени та університети, землі, провінції та держави. Герб стає предметом гордості для свого індивідуального чи колективного власника. Його демонструють за першої-ліпшої нагоди. В гербові кольори забарвлюють одяг та прапори, вітрила кораблів та вітражі церков.

Руське рицарство

На тлі цього розмаїття геральдичних форм у Західній та Центральній Європі ХІІ – XV ст. постає закономірне питання: чи знала середньовічна Русь (Україна) герби, чи було це явище пізнішим, пов’язаним із зовнішніми запозиченнями? Дотепер у науковій геральдичній літературі можна зустріти твердження про появу гербів на руських теренах щонайраніше в XVI ст., що безпідставно пов’язують із польськими культурними впливами. Між тим, наявні в нашому розпорядженні джерела дозволяють стверджувати – розвиток геральдичної творчості в руських землях проходив більш-менш синхронно з більшістю країн Європи.

Середньовічна Русь уже в ХІІ–ХІІІ ст. знала всі ті форми та звичаї, що були пов’язані з інститутом рицарства – турніри, рицарські обряди та герботворення. Так, у літописах читаємо згадки про рицарські турніри в Києві, Галичі, Ярославі («Ростиславъ … створити игру предъ градомъ и сразивъшуся ему со Воршемь и падеся под нимь конь и вырази соби плече») та інших містах, а також про надання рицарської гідності через обряд пасування мечем – «выступи Изяславъ из Володимиря и оттуда поиде къ Луческу и ту перебы три дни и ту пасаше Болеславъ сыны боярьскы мечемъ многы». Західноєвропейські джерела згадують про участь рицарів-русинів у турнірах, які влаштовували різні європейські во­лодарі. Наприклад, поема ХІІ  ст. «Сад троянд» повідомляє про «Гартніта і Гартунга з Русі» на турнірі у Вормсі. А в епічній поемі ХІІІ ст. «Ортніт» одним із головних героїв виступає Ілля з Русі («Iliaz von Reuzzen»), чорний стяг якого прикрашало зображення золотого лева (характерно, що в гербовнику Грюненберга XV ст. цей герб репрезентував усю Русь).

Про звичай руських дружинників забарвлювати бойові щити повідомляє «Слово о полку Ігоревім» – «храбрии Русини преградиша [поля] чрълеными щиты». Різнобарвні руські щити знаходимо також на мініатюрах Радивилiвського (Кенiгсберзького) лiтопису (відомий список XV ст. створено за протографом ХIII ст.). Інші зображення геральдичного характеру маємо на археологічних пам’ятках домонгольського періоду. Так, на кістяному вікові зі скриньки ХІІ ст. з Пліснеська зображено руського дружинника на вежі, який спирається на щит із подвійною облямівкою й навскісними смугами – надзвичайно популярне зображення в ранній європейській геральдиці. А на кам’яній іконці першої половини XIII ст. з Кам’ян­ця-Подiльського зображено святого Дмитра в обладунках руського дружинника, котрий спирається на щит із зображенням, подібним на сонце (не виключено, що саме цей малюнок став прототипом для пізнішого герба Подільської землі – золоте сонце на блакитному полі).

Від середини ХІІІ ст. маємо перші відомості про державно-династичні герби руських володарів. Галицько-Волинський літопис подає опис герба короля Данила Романовича, вирізьбленого на кам’яній вежі, збудованій поблизу королівської столиці міста Холма – «стоить же столпъ поприща от города каменъ а на нимь орелъ каменъ изваянъ». Не виключено, що цим гербом у вигляді двоголового орла користувався ще батько короля ­Данила Роман Мстиславич, одружений із візантійською принцесою, що, очевидно, пос­лужило підставою для використання імперського герба. Згодом, у XV ст., він став гербом Червоної Русі (золотий двоголовий орел на чорному полі) та локальним геральдичним знаком Переми­ської землі (на блакитному полі).

На західних окраїнах

Прикметно, що в найдавнішому західноєвропейському гербовнику – геральдичній поемі Конрада фон Муре Clipearium Teutonicorum, створеній у 40-х роках ХІІІ ст., вміщено опис герба руського короля – «Червоний повстяний капелюх у білому полі руського короля, народ якого проживає далеко від Рейну», поміж гербами найвизначніших європейських володарів – королів Франції, Іспанії, Угорщини, Чехії, Англії, Єрусалима, Швеції, Данії, Норвегії. Варіанти зображення цього герба (ймовірно, переосмислений тризубоподібний знак династії Романовичів, на що вказує характерна іконографія гербової фігури) бачимо у ще одному з найдавніших гербовників – Цюрихському гербовому сувої початку ХІV ст.

До цього ж часу належить один із найкращих зразків руського герботворення раннього періоду – зображення герба Руського королівства (лев, який спинається на скелю) на звороті маєстатичної печатки короля Юрія І Львовича. З іменем цього володаря слід пов’язати появу ще одного руського державного герба з зображенням хреста святого Юрія – червоного на зеленому полі (такий варіант подає «Книга знань» кастильського ченця-фран­цис­канця першої половини XIV ст.) або срібного на червоному полі (пізніше це зображення виконуватиме роль земельного герба Волині).

Цікаво, що столичні міста Руського королівства – Львів та Володимир користувалися від початку XIV ст. гербами, в основі яких покладено сюжети, похідні від державних гербів. На печатці Львова бачимо лева в міській брамі, а на печатці Володимира – святого Юрія (зображення якого згодом фігуруватиме як династичний герб руських князів – під назвою «Погоня руська»). Втрата більшості джерел із вітчизняної історії другої половини ХІІІ – першої половини XIV ст., тобто тієї доби, коли геральдика в Західній Європі переживала період свого становлення, не дозволяє повною мірою оцінити масштаби розвитку геральдичної творчості на руських землях. Утім, і наявних відомостей достатньо для того, щоб констатувати: руське герботворення на цьому початковому етапі було органічною, хоч і виразно самобутньою, складовою загальноєвропейського процесу виникнення та розвитку геральдики.

Геральдичний рай

Друга половина ХIV – ХV ст. буквально вдягнена в геральдичні шати. Довершених форм та максимального поширення набуває в цей час і руська геральдика. Державне герботворення руських земель представлене гербами Великого князівства Київського, Сіверського і Подільського господарств та інших великих державних утворень, а також гербами удільних князівств (у першу чергу на Волині – Острозького, Збаразького, Четвертинського тощо). Власними гербами в XV ст. користувалися практично всі землі Русі (Галицька й Перемиська, Холмська й Белзька, Дорогичинська й Більська, Київська й Брацлавська та інші), а також міста, що мали самоврядування на основі магдебурського або хелминського права (як великі – Київ, Луцьк, Берестя, Перемишль, Галич, так і дрібніші – Вишня, Городло, Грубешів, Самбір). Геральдичні знаки використовують цехи та поодинокі міщани, церковні установи (капітули й монастирі) та ієрархи (митрополити, єпископи, архимандрити).

Але найбільший геральдичний комплекс цієї доби складали родові герби руського нобілітету [див. герби ], перелік яких іде на тисячі. Вони прикрашали собою бойові та турнірні щити, прапори та печатки, замкові вежі та стіни церков, їх зустрічаємо в привілеях та на сторінках загальноєвропейських («універсальних») гербовників. Приміром, у знаменитому Гербовнику Гелре, який було створено в останній третині ХІV ст. герольдом гелдернського герцога Клаесом Гайненом, представлено декілька руських родових гербів, один із яких належав Івану з Гораю (три срібних вруби на червоному полі щита, над яким розташовано шолом із нашоломником у вигляді двох лещат, із яких виникає срібний пес), учасникові почесного рицарського столу в Кенігс­берзі 1385 року, взяти участь у якому могли лише найвизначніші іноземні рицарі – союзники Німецького Ордену.

Регіонами первісного поширення родових гербів на руських теренах були, очевидно, найзахідніші землі – Галичина, Волинь та Закарпаття (Marchia Ruthenorum). Та вже станом на другу половину XIV – початок XV ст. зразки родового гербо­творення з’являються в усіх землях середньовічної Русі – від Підляшшя до південної Київщини та від Буковини до Сіверської землі. Наявність масового джерельного матеріалу від XV ст. дозволяє говорити про використання гербів практично всіма руськими родинами, які претендували на привілейований статус у тогочасному суспільстві.

Руська (українська) геральдика доби середньовіччя ні багатством форм, ні кількістю пам’яток, ні масштабами поширення серед різних груп та прошарків середньовічного суспільства не поступалася аналогічним геральдичним комплексам інших країн Європи. Водночас упродовж своєї еволюції руське герботворення розвинулося в своєрідну систему, яку з упевненістю можна вважати однією з найбільш оригінальних складових геральдичного мистецтва середньовічної Європи.