Змова століття

Дедалі більше затягується на шиї України газовий зашморг і вельми показово, що нинішня прокремлівська верхівка нашої країни не робить реальних кроків, аби за прикладом інших європейських держав та їхніх господарських суб’єктів звернутися до міжнародних судів. Замість того – дешева клоунада з диверсифікації джерел енергопостачання, як-от підписання протоколів про наміри невідомо з ким, мовляв, цей сумнівний хтось забезпечить нас газом. Чи гучні виступи перед арабськими шейхами про великі газові перспективи для України, які забезпечить дружба Януковича з монархами Перської затоки… За цими сюжетами у стилі казок «Тисячі й однієї ночі» проглядається абсолютна порожнеча. Одну за одною підписують угоди, що геополітично й ідеологічно зводять державний суверенітет нанівець: харківська капітуляція, що увічнює російський військовий контроль над Півднем України, закон Ківалова – Колесніченка про фактичне скасування державного статусу української мови, ліквідація у спосіб псевдореформування Збройних сил України, призначення керувати силовими структурами уродженців іноземних держав тощо. Стрімкими темпами готують політичний і мораль­но-пси­хо­ло­гіч­ний ґрунт. Для чого? У багатьох містах країни з’явилася величезна кількість агітаційних плакатів близького друга президента РФ Владіміра Путіна, колишнього шефа Адміністрації президента Леоніда Кучми Віктора Медведчука, який закликає до референдуму з найважливіших питань зовнішньої політики. Його заклики (чи бажання медведчукового московського друга?) почув Янукович, і підвладна регіоналам Верховна Рада ухвалила закон про всеукраїнський референдум, на якому можна вирішувати будь-які питання, зокрема й поставити питання про приєднання України до РФ, запровадження подвійного громадянства, державність російської мови в Україні тощо.

Під патронатом політика Ґундяєва (який ще й Патріарх РПЦ) створено ініціативні групи (з філіями в Україні та Білорусі), що збирають підписи за проведення референдуму про об’єднання трьох держав. У будь-якій країні такі дії було б сприйнято як загрозу. Але не за нинішньої влади в Україні, яку деякі аналітики ще у 2010 році назвали «ліквідаційною комісією Української держави».

Досвід останніх трьох років показує, що Партія регіонів береться лише за ті голосування, які за будь-яку ціну виграє. За весь цей час вона не провела жодних чесних виборів. То які ж підстави вважати, що ПР проводитиме чесний референдум? Той закон, що вона ухвалила дає об’єктивну можливість легко сфальшувати будь-який референдум, бо немає ніяких перешкод для тотального застосування адміністративного ресурсу. Регіонали легітимізували формування комісій із проведення референдуму місцевими органами влади, що підконтрольні центрові (без участі політичних партій, без спостерігачів на дільницях). За спиною українців можуть забрати державу за допомогою шахрайського сфальшованого референдуму (навіть якщо 90% громадян проголосують проти Митного союзу, Євразійського союзу та інших неоімперських проектів Кремля), а потім навіюватимуть їм, що вони самі добровільно відмовилися від своєї національної незалежної державності. І це при тому, що жодні виборчі процедури, організовані Партією регіонів, не викликають довіри ані в самій Україні, ані за її межами. Люди дедалі більше запитують, чому більшість завжди голосує проти ПР, а регіонали завжди виграють? Звісно, в процесі зомбування громадян використовуватимуть усілякі пропагандистські шахрайства на кшталт того, що, мовляв, приєднання до Митного союзу чи інших геополітичних новоутворів Москви не є втратою незалежності. Однак це втрата незалежності де-факто, яку буде легко оформити де-юре; то вже справа юридичної техніки й питання часу, коли Україна стане чимось на взірець Татарстану в Російській Федерації. Спочатку нас позбавлять міжнародної правосуб’єктності, коли всю нашу зовнішню політику визначатиме Кремль, потім відсунуть від контролю над власним кордоном, проголосивши «спільний кордон Митного cоюзу» тощо. Охочі можуть згадати, як у 1922 році з формально суверенних радянських республік утворили централізовану комуністичну імперію.