З 19-річного віку Юлія працювала волонтеркою у міжнародній організації AIESEC, де займалася організацією освітніх проєктів для молоді. Бажання системно працювати у цьому напрямку з’явилося у Юлії після поїздки в Індію, де вона працювала як волонтерка AIESEC. «Там, у індійських нетрях, я була викладачкою для дітей із дуже бідних сімей, — розповідає Юлія. — В Індії те, в якій сім’ї ти народився, досі має ключове значення, хоча офіційно всі рівні. Я розуміла, що 90% моїх учнів повторять долю своїх батьків. Тому усвідомила, що шанс на інше майбутнє їм можуть дати знання і навички, світогляд, певне оточення — те, що переважить складні життєві обставини. Повернувшись до України, я захотіла і далі працювати з освітою, дітьми та викладати».
Багато людей перед днем Святого Миколая чи Новим роком хочуть «подарувати дітям свято». Найпоширеніший спосіб — відвезти подарунки в дитячий будинок і зробити там святкове селфі. «Така допомога тільки шкодить, оскільки так ми самі формуємо покоління дітей, які за декілька років стануть дорослими, але після 18 років «благодійникам» не буде до них ніякого діла, — вважає Юлія. — А потім ми дивуємося статистиці й не розуміємо, чому стільки випускників таких закладів потрапляють до в’язниці, не хочуть і не можуть працювати. Бо подарунки на Миколая не вчать дитину цінувати працю, соціалізуватися, досягати своїх цілей, навчатися та шукати роботу в майбутньому».
Чиатйте також: Менонітська спадщина в донецькому степу
У Юлії інший погляд на благодійність і допомогу. «В інтернатній системі понад 90% дітей мають батьків, потрапляючи туди з так званих кризових сімей. Тому ми працюємо на випередження. В Україні існують поодинокі фонди, які ініціюють збір необхідних речей або фінансових пожертв, але питанням освіти практично ніхто не займається. А освіта, набуття знань та розвиток навичок — це один із найбільш ефективних способів адаптації до зовнішнього світу для таких дітей. Саме це допоможе їм повірити в себе, у свої сили, стати працездатними і повноцінними членами суспільства». У ефективність разових благодійних ініціатив Юлія також не вірить. «Можна зібрати дітей, провести з ними тренінг, розповісти, що «твоє майбутнє в твоїх руках», замотивувати, але потім ці діти повертаються в сім’ї до батьків-алкоголіків або в стіни інтернату, і всі ці поради змінити життя на краще розбиваються об сувору реальність», — пояснює вона.
Ось чому близько двох років тому і було створено благодійну програму Generation+ — річний профорієнтаційний проєкт для підлітків 14–17 років із соціально вразливих категорій населення. Метою програми є системна і довгострокова робота з кожним учасником. «Наша ціль — за допомогою освіти змінити вектор життя дитини. Тобто перетворити дітей, які з певних причин можуть стати поколінням зі знаком «мінус», на покоління зі знаком «плюс», — розповідає Юлія. — Ми даємо знання та навички, які допоможуть побудувати кар’єру, надаємо психологічну підтримку і створюємо середовище, в якому діти хочуть вчитися та розвиватися. Ми розробили унікальну тренінгову програму із розвитку навичок. Під час навчання студенти знайомляться з експертами, працюють у команді, створюють соціальні проєкти під наставництвом підприємців, знайомляться з представниками бізнесу та різних професій, їздять на екскурсії в різні компанії, готують свої перші резюме, проходять співбесіди та навіть виходять на коротку інтернатуру в компанію за обраним напрямом».
Під час відбору на річну програму Юлія спілкується з кожною дитиною окремо, щоб оцінити її мотивацію та розуміння, для чого вона подається на програму. Найбільше вона цінує чесність і прагнення щось змінити. «Хоча програма передовсім спрямована на профорієнтацію, діти часто приходять по підтримку, шукають оточення, яке їх зрозуміє. Ми спілкуємося з дітьми на рівних, будуємо атмосферу довіри, ставимося до них із повагою незалежно від їхнього віку, — підкреслює Юлія. — Моє головне завдання — дати можливість кожному підлітку бути почутим, бо кожна дитина має на це право».
Читайте також: Додана вартість добра
Найкраща мотивація для Юлії — це спостерігати за змінами, що відбуваються з дітьми. Тому, попри труднощі та втому, вона знаходить у собі сили рухатися далі. Юлія з розчуленням згадує, як одна з учасниць на ім’я Іоланта хотіла переказати Generation+ усі перші зароблені гроші, бо прагнула віддячити людям, які допомогли їй, і підтримати наступний набір дітей. «Ми завжди намагаємося більше розповідати дітям про людей, що підтримують проєкт, і цим прикладом формувати у них соціальну відповідальність, щоб надалі вони теж змінювали світ на краще, — розповідає Юлія. — Вважаю за необхідне навчати дітей тому, що треба вміти не тільки отримувати, а й віддавати».
Втім, проєкт Generation+ нерідко стає для дітей та їхніх наставників чимось більшим, ніж підготовка до побудови кар’єри. «Діти можуть зателефонувати тобі о третій годині ночі і ридати в слухавку. На мене ображаються друзі, що я можу не відповідати на повідомлення по кілька днів, кажучи: «Зате дітям ти відповідаєш завжди». На це я кажу: «Ти можеш зачекати, а діти — ні». Наші студенти почали використовувати словосполучення «сім’я Generation+» — як це не прикро, але іноді ми з командою стаємо для наших студентів ріднішими, ніж ті, хто офіційно має такими бути», — розповідає Юлія.
«Пара наших випускників улітку одружилася, і мене запросили на весілля, — пригадує вона. — Я приїхала і побачила, що, крім мене, із гостей були лише наша психологиня, сестра нареченої і її подружка. Навіть батьки хлопця не приїхали, вони були проти шлюбу. Молодята сказали: «Ми запросили лише найрідніших, найважливіших для нас людей». Це велика відповідальність — стати такою значущою людиною для цих дітей. Це залишає відбиток на тобі, на твоїй поведінці та манері спілкування». Торік відбулася виставка фотографій та історій дітей — учасників Generation+ під назвою «#Безслідно», аби наочно показати, що безслідно нічого не минає — ні для дітей, ні для тих, хто з ними працює. «Кожен із наших благодійників причетний до змін, які ми робимо разом, — захоплено розповідає Юлія. — Це відповідально, але дуже круто, коли навіть невеликі ресурси або спільні системні дії можуть змінити життя не однієї дитини!»
Читайте також: Дівчинка, яка співає про собаку
Стосовно майбутнього України Юлія налаштована оптимістично. Вона щиро вірить у здатність молодого покоління до позитивних змін. «Прийшовши на зустріч однокласників або приїхавши до батьків, ми часто бачимо зріз цілого покоління ще молодих людей, у яких уже немає перспектив. Працюючи з дітьми, ми можемо це змінити. Завдяки дітям змінююся і я сама: інакше дивлюся на деякі речі, стаю гнучкішою, десь стриманішою, вчуся по-новому комунікувати». Юлія каже, що часом стикається з певною недовірою з боку батьків, родичів чи інших людей — їм незрозуміло, задля чого успішні підприємці, бізнесмени, експерти об’єднують свої ресурси, щоб допомагати чужим дітям. «Мені здається, що епоха життя за принципом «моя хата скраю» має лишитися позаду. Майбутнє цих дітей залежить не лише від них, але й від підтримки кожного з нас — як і майбутнє нашої країни. Разом ми можемо допомогти дітям зробити правильний вибір. Можна нарікати на владу, обставини та інше, але від нас із вами залежить, де і серед кого ми житимемо. Підтримуючи сьогодні тих, хто цього потребує, ми будуємо краще завтра. Я в це вірю».