Не доходячи навіть до суті реформ, часто ми стикаємося з проблемами ще на етапі вибору підходу. Нехай усе робить громадянське суспільство, а влада не заважає (тут є очевидним брак ресурсів), чи нехай все робить державна машина (але централізацію влади ніхто допустити не може). Якимось дивом позитивні зміни все одно відбуваються наперекір усім конфліктам, при цьому, залежно від ситуації, дієвими виявляються обидва підходи.
Наприклад, хоч би як це дивно звучало, але я переконався, що якісні зміни все ж таки можуть робитися і «згори», поки хрумтів попкорном.
І я тут навіть не про шалений розвиток вітчизняного кіно, який, звісно, є досить помітним останнім часом. По-перше, це точно не перемога лише державницьких методів, а по-друге, це ще далеко не сама перемога. Здається, ми нарешті вийшли на правильний шлях, але це тільки початок. Як кажуть, час покаже. Але там, де часу було вже вдосталь, реальні зміни та успіх відчути можна. Переглядаючи нині в кінотеатрі будь-який закордонний фільм, а особливо мультфільм, можна відчути справді високий рівень українського перекладу та озвучення. Інколи виходить навіть так, що певні недоліки самого оригіналу стають майже непомітними саме завдяки роботі українських перекладачів.
Читайте також: Виростити президента
Використання всіх барв нашої мови, щоб американські герої на екрані говорили цікавіше та більш зрозуміло для глядача, навіть адаптування гумору вже щось звичне та очікуване під час відвідування кінотеатру, і це не може не радувати. Тішить не тільки рівень художнього перекладу, а й сам звук, якісно пророблений навіть в інтонаційних деталях. Круто, що озвучування часто довіряють відомим українцям (у мультфільмах виходить ну дуже кумедно). Хоча спочатку повірити в це складно — якось друзі ледве вмовили мене подивитися мультик, відкидаючи мої аргументи про вік та незацікавленість у цьому жанрі. Одного лише негативного персонажа, що розмовляв ну дуже схоже на вічно легітимного Віктора Федоровича, вистачило, щоб я не пошкодував.
Чи можливим був би такий розвиток без першого кроку, яким колись став закон про обов’язковий український переклад у кінотеатрах? Точно ні. Бо пам’ятаю, який резонанс тоді викликало це рішення та як міцно російський дубляж тримався не тільки за ринок збуту, а й за свідомості українців. Маніпуляції політиків про утиски російськомовних тут були прогнозованими, але з досвіду зрозуміло, що де є такі заяви, там жодних утисків точно немає. На це, до речі, слід зважати, вирішуючи проблеми навколо мовного питання в освіті. У випадку з кіно невдоволення було не тільки з боку політиків та російських лобістів, а й із боку звичайних глядачів: вже звикли, по-іншому буде незручно, це лише додаткові витрати для компаній, що займаються прокатом. По факту бачимо, що навіть крізь усі ці проблеми нині ми отримали власний продукт, який об’єктивно вищий за рівнем якості, ніж той, котрий нам нав’язували як єдино можливий. І зараз навряд чи знайдеться багато глядачів, що взагалі звертають увагу на переклад фільму українською, не кажучи вже про відчуття якогось дискомфорту від цього. Навіть більше, сучасне українське озвучення стає гарною перевагою та потрібною умовою для дедалі більшої кількості глядачів.
Читайте також: Чому не модно говорити про війну
Говорити про глобальні речі, звісно, важливо. Але проблема в тому, що є ризик витратити чимало часу на обговорення, і реалізовувати плани вже може бути пізно. Позитивні та глобальні зміни в країні в будь-якій сфері точно не спринтерська дистанція. Приклад із перекладом фільмів це підтверджує. І то нормально, адже для історії і сто років — не дуже великий відрізок часу. Але, щоб згодом таки насолоджуватись якісним результатом, слід швидше зробити перший крок. І, як на мене, для цього треба якнайменше витрачати час на пошук шляху: «згори», «знизу» чи, може, якось поєднавши. Все одно успіх залежить від усього суспільства, бо саме це процес його зміни, а не одне рішення.