Кожне покоління має власні стандарти й цінності. Те, що було важливим 20 років тому, із плином часу втрачає актуальність. Тому в людей різних вікових категорій виникають непорозуміння, адже сприйняття реальності й реакція на певні життєві ситуації насамперед спирається на пережитий досвід. А різні історичні періоди формують різні потреби та світогляд, тож однолітки швидше зрозуміють одне одного, ніж співрозмовники з різницею у віці понад десять років.
«Мій батько досі не розуміє, чим я займаюся. Каже, що сиджу днями з телефоном у руках чи перед монітором комп’ютера. Добре, хоч слово інстаграм вивчив, — посміхається студентка Оксана. — Але я справді не знаю, що хочу робити в житті. Працювати продавчинею за мізерну заробітну плату, коли всі довкола мають класний вигляд і багато подорожують, не збираюся. Я шукаю свою справу, яка мене надихатиме й мотивуватиме. Але що це, поки навіть не здогадуюся. Тож намагаюся пробувати себе в різних сферах, шукаю цікаві ідеї в друзів у соціальних мережах. Я не знаю, чим займатимусь, але точно тим, що буде мені в задоволення». Невизначеність у житті та, на перший погляд, бездіяльність юнаків і дівчат породжує судження, що сучасна молодь, мовляв, безвідповідальна. Така думка має вагоме підґрунтя, адже сучасні молоді люди сьогодні справді не роблять того, чим у їхньому віці займалися батьки.
Читайте також: Право бути українцем
Психологиня Дар’я Зайченко так пояснює цей феномен: «Нинішне покоління не безвідповідальне, адже відповідальність дуже різна. Якщо раніше була відповідальність за родину й відповідальність перед державою (тобто соціальна), то зараз вона усвідомленіша — це відповідальність перед собою». Молоді люди передовсім прагнуть бути щасливими й шукають способів реалізації цього прагнення. Безмежний вибір альтернатив і можливостей викликає страх ухвалювати рішення, адже якщо обираєш щось одне, то можеш утратити інше. Це і призводить до невизначеності й постійного пошуку себе. За даними служби зайнятості, третину безробітних в Україні сьогодні становить молодь до 35 років.
.jpg)
У покоління, молодість якого припала на бурхливі 1990‑ті, просто не було часу думати про самореалізацію. «Десять років. Десять років я співала в театрі й неймовірно насолоджувалася своєю роботою. Чоловік називав мене своєю зіронькою, а прихильники аплодували і змушували плакати від щастя. Я знала, де і як житиму на кілька років уперед. Уже бачила свою щасливу старість, хоча була ще зовсім молодою дівчиною, а потім… потім я все втратила. Сцена змінилась на м’ясну ятку, а оплески глядачів — на лайку роздратованих покупців. Співала я лише на родинних святах, та й то коли мала настрій. Я забула про себе, забула про свої мрії та почала виживати. Ще кілька разів спробувала віднайти себе, але після закриття театру мої таланти тішили вже тільки мою Марічку», — розповідає Надія. Базові потреби — їжа, одяг, дах над головою — те, чим переймалася молодь 1990-х. Саме тому матеріальний складник: фундамент і стабільність — такий важливий у їхньому світогляді, і відсутність схожих орієнтирів у їхніх дітей викликає нерозуміння.
Читайте також: Інклюзивність. Передумова демократії
Небажання накопичувати, натомість прагнення жити одним днем — одні з причин непорозумінь між близькими людьми різних поколінь. Адже страх втратити засоби для існування перекриває все. Що ж до сучасного покоління, то воно не має такої власної історичної пам’яті та про «важкі будні» знає лише з розповідей. Саме завдяки батькам відчуття безтурботності стало їхнім нормальним станом від народження, тож необхідність здобувати хліб у багатьох молодих людей відпала. Якщо йти за відомою пірамідою потреб американського психолога Абрагама Маслоу (див. «Незмінна піраміда»), після задоволення фізіологічних потреб людина прагне вищих індивідуальних запитів: самоповаги, впевненості, досягнення, визнання. Цим і заклопотане сучасне покоління. «Синдром самозванця», пошук призначення, самореалізація тощо — ось що хвилює «новачків дорослого життя». Старий проторений шлях позаду — школа, університет, робота.
Читайте також: Коли простір без бар’єрів
Але куди рухатися далі, поки що невідомо. Виникає прагнення змінити світ і зробити щось значуще. Як зазначає Маслоу, потреба в самовиявленні — це бажання стати більшим, ніж ти є, стати всім, на що спроможний. Деякі сучасні школярі, слідуючи саме цьому поклику, відмовляються від традиційної послідовності здобуття освіти й беруть gap year — відпочинкову паузу, щоб помандрувати світом і краще зрозуміти себе. Іще одним аргументом від «лави звинувачення» є пізнє створення родин, що часто тлумачать як небажання дорослішати. За даними Держстату, сьогодні в Україні середній вік реєстрації першого шлюбу для жінок — 25 років, а для чоловіків — майже 28. У 18 років у шлюб вступає лише 1% сучасних українців, натомість у 1990-х цей показник був удесятеро вищим. «Для сьогоднішнього покоління поняття безвідповідальності може бути пов’язане з тенденцією пізнішого вступу у шлюб. Зараз позначка наближається до 30 років, хоча раніше це було 20+. А сучасні молоді люди вбачають відповідальність у тому, щоб спочатку «стати на ноги», тобто дати раду собі, перш ніж створювати родину. З такого погляду це відповідальніше. Проте старше покоління розглядає це як інфантильність, бажання жити для себе, егоїзм, невизначеність і відсутність сенсу життя», — пояснює Дар’я Зайченко. Зараз сам термін «відповідальність» має дещо інший сенс. Сьогодні молоді люди передусім «думають холодним розумом» і прагнуть сформуватись як особистість, перш ніж із кимось об’єднуватися.